Як допомогти дитині пережити лихо: поради для батьків

 

Якщо Ваша дитина…

може створювати проблеми для Вас і вдаватися до самодеструктивної поведінки (алкоголь, наркотики, незахищений секс, схильність до нещасних випадків тощо),

пам’ятайте, що

навіть за кращих обставин усі підлітки переживають перехідний процес виходу з дитинства та вступу у доросле життя. І навіть у спокійні та мирні часи цей процес часто супроводжується викликами і проблемами поведінки. Ситуація може загостритися у період кризи.

Сварки і прочухани лише погіршать самопочуття підлітка.

Як допомогти?

Допоможіть підлітку усвідомити, що кидати виклик усьому світу, аби показати свої почуття – це дуже небезпечно: «Багато твоїх ровесників і навіть дорослі втрачають контроль і гніваються через те, що сталося. Щоб прийти до тями, вони починають пити або вживати наркотики. Такі емоції – це нормально, але вдаватися до алкоголю не варто. Це жодним чином не позбавить тебе від проблем».

Деякий час спостерігайте, чим займається і що планує робити Ваша дитина. Поясніть: «У такі часи мені вкрай важливо знати де ти знаходишся і як з тобою зв’язатися». Переконайте підлітка, що це тимчасовий захід, і Ви припините своє «стеження» як тільки ситуація нормалізується.

Розмовляйте з дитиною про небезпеки незахищених статевих контактів.

Якщо Ваша дитина…

боїться повторення та реакцій на нагадування про трагічні події,

пам’ятайте, що…

страх повторення катастрофи є цілком природним, тому почуття безпеки повернеться до підлітка лише через деякий час.

Допоможіть підліткові визначити спогади, що найбільше його лякають, наприклад, окремі люди, місця, звуки, запахи, відчуття, години дня тощо, і поговоріть з підлітком про відмінності між справжньою подією і спогадами, пов’язаними з нею. Поясніть: «Коли тобі щось нагадує про катастрофу, намагайся переконати себе, страшними є лише спогади про неї, але тепер усе по-іншому. Ураган закінчився, і я у безпеці».

Поясніть, що матеріали у ЗМІ можуть відновити страх повернення біди: Поясніть: «Новини можуть засмутити тебе, тому що вони знову, і знову показуватимуть ще, що сталося. Можливо, варто на деякий час вимкнути телевізор?»

Якщо Ваша дитина…

тривожиться про тих, хто вижив, та про інші родини,

пам’ятайте, що…

підлітків зазвичай дуже сильно непокоять долі інших людей і те, що їм не вдалося їм допомогти.

Як допомогти?

Заохочуйте Вашу дитину до підтримки та допомоги іншим, однак стежте за тим, щоб це не перетворилося на тягар. Допоможіть підліткові знайти змістовні проекти, які йому / їй під силу, наприклад, прибирання каміння та сміття з території, збір коштів та речей нужденним тощо.

 

Якщо дитина пережила лихо

  1.  Намагайтеся підтримувати чи відновити звичний режим дня, наприклад, приготування їжі, відвідування навчальних занять, робота по дому тощо. Ваші діти повинні брати активну участь у повсякденних справах.
  2. Заохочуйте дитину до продовження навчання або роботи (якщо це взагалі можливо).
  3. Підтримуйте звичні сімейні ролі та функції. Наприклад, не намагайтеся перекласти на дитину додаткові обов’язки  і не очікуйте від неї задоволення власних емоційних потреб.
  4. Переконуйте дитину у тому, що все вже скінчилося, і що ви тепер у безпеці – але якщо це насправді так. Можливо, Вам доведеться неодноразово вдаватися до таких переконань.
  5. Дослухайтеся до дитини  і сприймайте її тривоги і почуття максимально серйозно.
  6. Розмовляйте, розкажіть дитині про те, що трапилося, максимально зрозумілою для неї мовою, при цьому уникаючи страшних і трагічних деталей. Якщо   приховувати від дитини правдиву інформацію, вона самостійно «заповнить прогалини» на основі власного досвіду, отриманої деінде інформації і  власної уяви.
  7.  Обговорюйте з дитиною те, як люди можуть реагувати на стрес. Описуйте відчуття, які є природними в обставинах, що склалися та переконайте дитину, що з часом вона почуватиме себе краще.
  8. Підтримуйте участь дитини в спортивних та молодіжних клубах. Переконайте дитину, що розважатися і насолоджуватися життям – це нормально.
  9. Переконайтеся, що ваші діти повноцінно відпочивають та сплять.
  10. Надавайте дитині достатньо часу для спілкування з родичами та друзями.
  11. Говоріть про ваші почуття зрозумілою дитині мовою і заохочуйте дітей ділитися своїми почуттями.
  12. Створіть у дитини відчуття контролю за власним життям. Навіть найпростіші рішення – наприклад, вибір між двома варіантами – дозволить розвинути у дитини відчуття контролю.
  13. Намагайтеся зрозуміти дитину. Пам’ятайте, що наприклад, різка зміна настрою може бути способом реагування дитини на трагічні чи стресові події.

   

 Поради надання першої неспеціалізованої допомоги дітям, які перебувають в після травматичному стані

 

В будь який час, жодна людина не може уникнути травматичних подій (подій в своєму сприйнятті, як загрозливих для життя та здоров’я). Діти – особливо вразлива вікова категорія до стресових подій. І реакція на ці події має свою специфічність, свої емоційні, тілесні та поведінкові прояви.

 !!! Дорослим потрібно усвідомити, що зміна у тілесних відчуттях, незвичні емоційні прояви та поведінка дитини, що зустрілась з травматичною ситуацією, є нормальною реакцією внутрішнього захисту від небезпеки. Це потрібно організму для того щоб вижити.

Правило №1

ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОЇ ТРАВМАТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ – ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НОРМАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ НА НЕНОРМАЛЬНІ ПОДІЇ

 Організм людини на травму реагує так, що блискавично вмикаються захисні рефлекси, переорієнтовуючи в стан тривоги.

Правила №2

РЕАКЦІЯ НА ТРАВМУ В ДІТЕЙ, ЯК І В ДРОСЛИХ, З ПЛИНОМ ЧАСУ МАЄ СВОЇ ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРОХОДИТЬ ПЕВНІ СТАДІЇ (ФАЗИ) ВІДРЕАГУВАННЯ.

ПЕРША ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ДИТИНІ, ЗВАЖАЮЧИ НА ЇЇ ПОТРЕБУ І ФАЗУ ПЕРЕБІГУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО ВІДРЕАГУВАННЯ

Правило №3

У ДІТЕЙ ПЕРЕБІГ РЕАГУВАННЯ НА СТРЕС СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ІНАКШЕ, НІЖ У ДОРОСЛИХ, ФАЗИ ВІДРЕАГУВАННЯ МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИ СВОЮ ТИПОВУ ЧЕРГОВІСТЬ, ВИПАДАТИ (НЕ ПРОЯВЛЯТИСЬ ВЗАГАЛІ), НЕ МАЮТЬ СВОЇХ ЧАСОВИХ ГРАНИЦЬ

 

Теоретичні та практичні рекомендації з надання першої допомоги (враховуючи потребу і фазу перебігу відреагування)

 

ФАЗА 1 («стан замороження», «шоковий стан»)

Коли? – під час травматичної події, чи відразу після перенесеного стресу

Що з дитиною? – відчуття холоду, спітнілість, дитина тремтить

Допомога

* відвести дитину з місця подій;

* дати можливість зігрітись (одіяло, теплий одяг, слабкий теплий солодкий чай);

*дати відчути дитині свою присутність (підтримуюча розмова, доброзичливий фізичний контакт);

* не демонструвати свою тривогу, хвилювання в присутності дитини;

* дбайти про комфорт дитини (відсутність відчуття безпеки і комфорту в цій фазі є загрозливим чинником для виживання).

ФАЗА 2 (збудження)

Коли? – від кількох хвилин до кількох годин після подій, що викликали порушення

Що з дитиною? – фізичне та психічне збудження (дитина може плакати, безпідставно сміятись, бігати, кричати, не відпускати Вас ні на крок…).

Допомога

* дати дитині відчути себе в безпеці;

* не залишати дитину насамоті;

* намагатись «витримати» будь-яку, навіть нестерпнішу поведінку дитини;

* у своїх діях намагатись дотримуватись темпу поведінки дитини (разом рухайтесь з дитиною, розмовляйте виразно, мова гучна з поступовим зниженням гучності, що дає можливість вгамовувати рухову активність. (будьте провідником і керманичем поведінки дитини);

* дбайте про безпеку дитини (поведінка є загрозливою для нещасних випадків)

* дозволяйте дитині плакати, чіплятись за Вас;

* втішайте дитину, завжди будьте поруч;

*зберігайте спокій.

Застереження

** жодних вимог;

** жодних аргументів;

** жодних докорів;

** вгамуйте свій страх і не демонструйте його дітям.

ФАЗА 3 (заперечення, уникання)

Коли? – години-дні після події

Що з дитиною? – дитина зменшує свою активність, заперечує подію, що спричинила порушення, не хоче про це говорити, робить вигляд що нічого не чує, ховається. Спостерігається порушення сну, підвищена вразливість, дратівливість, злість на оточуючих та на себе. Досить часто в дитини є страх.

Деякі діти постійно грають в одну і ту ж гру (це нормальна поведінка дитини, яку можна контролювати).

Підставою звернутись за допомогою психолога є «Застрягання» на грі в травматичну подію»

Допомога

* В дитини є нагальна потреба в спокої;

* при можливості, чергуйте періоди дозованих розмов про подію з періодами свідомого уникання такого спілкування (будьте обережні, надмірно наполягаючи згадувати подію, Ви можете поглибити уникаючу поведінку, що може викликати навіть вороже ставлення до Вас);

* якщо уникаюча поведінка триває понад тиждень, звертайтесь за допомогою до психотравматерапевта (травматерапевта).

ФАЗА 4 ( аналітична )

Коли? – години-дні після події

Що з дитиною? – прагнення зрозуміти те, що трапилось. «Критичний аналіз» травматичних подій (пошук правди, та змісту того що сталося, прагнення «передбачити» наслідки подій у майбутньому, «змінене» бачення себе та світу. Усвідомлення того, що «життя розділилось» на «до» і «після». Дитина переживає жахливий досвід, відтворюючи його в іграх, і в цих же іграх намагається знайти вихід.

Інколи можусь виникати питання про сенс життя, страждання, про їх причини та наслідки (ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: така поведінка дитини повинна насторожити дорослих, адже ця поведінка може викликати суіцидальні наміри).

Допомога

*продовжуйте спілкуватись з дитиною (розмовляйте, грайтеся, ліпіть, малюйте…) В цих іграх можна здійснювати спроби спрямовувати контекст спілкування в травматичну подію. (будьте уважні – нічого не робіть в супротив волі дитини, при появі хвилювання дитини, «виходьте» з травматичних подій.

* при потребі звертайтесь до фахівця (казкотерапевт, психолог, травма терапевт). Для написання терапевтичних історій (для делікатного, фахового лікування наслідків травми.

*оберігайте дитину від будь-якого додаткового стресу;

* не дозволяти перебувати в стані бездіяльності;

*зрозумілою для віку мовою пояснюйте все, що відбувається;

*дитина повинна відчувати постійний контроль над ситуацією.

* не приховувати, не спілкуватись натяками, бути щирими та відкритими

*стежте, щоб дитина достатньо спала і повноцінно харчувалась

*слідкуйте, щоб фази свідомого заглиблення в тему чергувались з фазами свідомого відволікання від неї

Застереження

** не докучайте дитині

** будьте готові слухати і вислуховувати

**не вимагайте пояснень

**не чиніть тиску

ФАЗА ( опрацювання проблеми)

Коли? – дні – тижні після події

Що з дитиною? – відсутність симптомів. Згадуючи про травматичну подію, вже не виникає «травматичне навантаження». Дитина спокійно може про це розповідати і її більше не переповнюють негативні почуття з минулих травматичних подій. В дитини не залишається негативних переконань про себе та про світ.

У ВИПАДКУ ВАЖКОГО ПЕРЕБІГУ ВСІХ ФАЗ ВІДРЕАГУВАННЯ, ПРИ НАДМІРНІЙ ТРИВОЖНОСТІ ДОРОСЛИХ ЗА СТАН ДИТИНИ, ПРИ ТРИВАЛОСТІ СИМПТОМАТИКИ ПОНАД ЧОТИРИ ТИЖНІ, ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА СПЕЦІАЛІЗОВАНОЮ ДОПОМОГОЮ ДО ФАХІВЦЯ, яким є психолог-травма-терапевт.

 

 

 Обережно: кібербулінг!

Раніше хуліганів можна було зустріти на вулиці або в школі, та зараз вони частково перейшли в Інтернет. Цифрові технології відкрили багато нових можливостей, на жаль, для шахраїв також. У результаті цього і виник кібербулінг.  

Кібербулінг – це знущання над співрозмовником у віртуальному просторі, жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити іншу людину. При цьому використовуються інформаційно-комунікативні засоби: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі ,тощо.

Кібербулінг складається з безлічі методів для залякування і цькування своїх «потенційних жертв»:

* Анонімні погрози – пересилання листів без підпису на електронну адресу своєї «потенційної жертви», в яких прописані образи, залякування, часто з використанням ненормативної лексики.

 * Переслідування – довготривала часта розсилка своєї «потенційній жертві» через мобільний зв'язок та електронну пошту повідомлень, а в подальшому – шантажування її якимись фактами з її ж особистого життя.

* Використання особистої інформації – отримання особистої інформації про «потенційну жертву» через злам її електронної пошти або сторінки в соціальних мережах і використання для шантажування чи знущань.

Флеймінг – це обмін короткими емоційними репліками між двома людьми – агресором і «потенційною жертвою» (іноді, агресорів може бути декілька). Мета агресора – принизити «жертву» і, тим самим, отримати від цього задоволення.

Хеппіслепінг – це відеоролики, в яких зняті реальні сцени насильства. Найчастіше ці ролики розміщуються на таких ресурсах, де їх можуть переглядати мільйони людей. Природно, такі ролики в більшості випадків «заливаються» в мережу без згоди «потенційної жертви».

Ця проблема є однією з найактуальніших  в українських навчальних закладах. Жорстокі розваги неповнолітніх набули загрозливо масового характеру, вийшли за межі звичайних хуліганських атак і  наблизилися до криміналу. 

Більшість дітей не розповідають батькам про те, що стали жертвами кібербулінгу. Вони бояться залишитись без необхідних їм засобів зв’язку, тому й залишаються на одинці із проблемою, з якою не завжди можуть впоратись самостійно. За словами 1200 дітей, які відповіли на запитання Інтернет-сайту KidsPoll, буллінгу піддавалися 48%, у тому числі 15% – неодноразово, а самі займалися ним 42%, причому 20% –  багато разів.

Правила-поради для профілактики і подоланні кібербулінгу

1.  Не поспішай

Не поспішай, не виплескуй свій  негатив у кібер-простір. Не відповідай на принизливі чи загрозливі повідомлення, доки не порадишся з дорослими. Перед тим, як писати і відправляти повідомлення, потрібно заспокоїтись, притишити роздратування, злість, образу, гнів. Емоції – погані порадники, вони минають, а написане і відправлене в Інтернет продовжує нести і помножувати негатив уже без Вашої волі і контролю.

2. Будуй свою репутацію

Будуй власну онлайн-репутацію, не провокуйся ілюзією анонімності. Інтернет – це особливе середовище із своїми правилами поведінки – «нетикетом» (новоутворення від англ.. net –мережа і «етикет»).  Хоча кібер-простір і надає додаткові можливості відчути свободу і розкутість завдяки анонімності, але існують способи довідатись, хто саме відправив повідомлення, хто стоїть за певним ніком (анонімним псевдонімом). І якщо некоректні дії у віртуальному просторі призводять до реальної шкоди – від анонімності залишається лише ілюзія: все тайне стає явним. У віртуальному просторі, як і в реальному, діє золоте правило: стався і дій стосовно інших так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Крім того, Інтернет фіксує історію, яка складається із публічних дій учасників і визначає його онлайн-репутацію – накопичений образ особистості в очах інших учасників: заплямувати її легко, виправити – важко.

3.  Поважай факти

Зберігай підтвердження факту нападів.  Якщо тебе неприємно вразило якесь повідомлення чи картинка на сайті (фото, відео, будь що), правильна реакція – вимкнути екран (щоб зупинити негативний вплив, але не комп’ютер!) і негайно звернутись до батьків за порадою. Можна зберегти чи роздрукувати сторінку самостійно, щоб порадитись з батьками (дорослими) в зручний час.

Що ігнорувати

Доречно ігнорувати поодинокий  негатив. Одноразові образливі повідомлення найкраще ігнорувати, часто в результаті цього кібер-булінг  на початковій стадії і зупиниться. Досвідчені форумчани послуговуються правилом: «найкращий спосіб боротьби з неадекватами – ігнор».  Якщо ж реагувати на негативні коментарі, комунікація продовжується.

Коли ігнорувати не варто

 Не дивлячись на те, що відправник Вам не відомий, якщо листи систематично містять загрози життю і здоров’ю, або порнографічні сюжети, варто поставити до відома телефонного або Інтернет-провайдера, інспектора місцевого відділку міліції із роботи з неповнолітніми (для цього й важливо копіювати повідомлення із загрозами). Якщо образлива інформація розміщена на сайті, варто зробити запит адміністратору щодо видалення цієї інформації.

Правила для свідків

Якщо ви стали очевидцем кібер-булінгу, існує три типи правильної поведінки: 

 1)виступити проти булера (дати йому зрозуміти, що такі його дії оцінюються вами негативно), 

2) підтримати жертву (особисто чи в публічному віртуальному просторі висловити думку про те, що кібер-булінг – це погано; цим Ви надаєте емоційну підтримку, так необхідну жертві), 

3) повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кібер-просторі.

 Можливе тимчасове блокування

Програми, що забезпечують миттєвий обмін повідомленнями, мають можливість тимчасового відключення, можна заблокувати отримання повідомлень з певних адрес, навіть змінити телефонний номер. 

Пауза в спілкуванні руйнує взаємопідсилювані автоматизми кібер-булінгу, особливо якщо він мотивований втечею булерів від нудьги і не супроводжується булінгом у реальному житті.

 

Мережа Інтернет: правила безпечної поведінки

Користуйся можливостями!

Інтернет являє собою всесвітню інформаційну комп'ютерну мережу, що поєднує в єдине ціле безліч комп'ютерних мереж, що працюють за єдиними правилами. Інтернет не є комерційною організацією й нікому не належить. Користувачі Інтернету є практично у всіх країнах світу. Комп'ютери зв'язуються за допомогою ліній зв'язку. Для підключення лінії зв'язку до комп'ютерів використовуються спеціальні електронні пристрої (модеми), установлюються програми для спільної роботи.

Комп'ютерна мережа – це об'єднання комп'ютерів, ліній зв'язку між ними й програм, що забезпечують обмін інформацією. До Інтернету мають доступ десятки мільйонів користувачів. Ріст і розвиток Інтернету триває, і на середину століття очікується значне збільшення ролі Інтернету у всіх інформаційних технологіях. Однією з переваг Інтернету є корисність. Обсяг інформації незрівнянно великий. Подання й зручність її сприйняття поки не можуть зрівнятися із книгами або телебаченням, але кількість і доступність інформації в мережі значно вища.

Будь обережним!

В Інтернеті є, звичайно ж, своя небезпека. Сьогодні немає засобів впізнання особи, з якою спілкуєшся, тому важко перевірити інформацію щодо співрозмовника. Є дуже багато випадків, коли себе видають за інших, приписуючи собі гарну зовнішність, риси характеру, захоплення тощо. Подумай, чи хотів би ти спілкуватися з нещирою людиною?

Існують випадки потрапляння в рабство через мережу Інтернет. Дівчата та хлопці листуються з особами, які пропонують роботу за кордоном або одруження.

Також існують випадки, коли за допомогою спілкування просять надіслати фотокартки, а потім, використовуючи монтаж, створюють фотокартки і розміщують на порносайтах. З поширенням використання Інтернету з'явилося таке явище, як spam. Це коли на поштову адресу приходять листи з рекламними пропозиціями. Іноді за день їх може надійти від одного до 50. Уберегтися від цього дуже важко. Також Інтернет використовується шахраями, які можуть вимагати гроші, наприклад, на організацію допомоги. Як правило, дається тільки рахунок для перерахування грошей, немає ні координат організації, ні інформації, якою діяльністю вони займаються, як довго існують тощо. Або надсилається інформація про виграш грошей або якоїсь речі. Для того щоб отримати приз, треба зателефонувати за номером телефону, який є платним. А потім приходить великий рахунок за телефон.

Проблемним питанням є питання безпеки даних. Комп'ютери, підключені до глобальної мережі, стають більш уразливими. І нема ніякої гарантії, що дані не використовують інші.

Скористайся правилами, які допоможуть безпечно працювати в Інтернеті

·         Пам'ятай, що в Інтернеті ти спілкуєшся з людиною

·         Постав себе на місце людини, з якою говориш.

·         Відстоюй свою точку зору, але не ображай своїх співрозмовників.

·         Коли ти використовуєш телекомунікації, то маєш справу з екраном комп'ютера. Ти не можеш жестикулювати, змінювати тон і вираз обличчя тощо. Твій вираз обличчя не має ніякого значення. Слова, тільки слова – це все, що бачить твій співрозмовник. Коли спілкуєшся по Інтернету, можна дуже легко помилитися в тлумаченні слів свого співрозмовника. Коли ти зв'язуєшся з ким-небудь, пам'ятай, що твої слова фіксуються.

·         Дотримуйся етики спілкування.

·         Поважай час і можливості інших. Існує стереотип, що сьогодні в людей залишається усе менше часу, і створення нових пристроїв дозволяє заощадити час. Коли ти надсилаєш електронну пошту або спілкуєшся в Інтернеті, ти фактично претендуєш на чийсь час. І тоді ти відповідаєш за те, щоб адресат не витратив цей час марно.

·         Не давай ніякої особистої інформації (адресу, номер телефону, номер школи, місце роботи, опис квартири тощо).

·         Не надсилай свої фотокартки незнайомим особам.

·         Отримавши інформацію, яка змусить почуватися некомфортно, припини розмову та повідом про це людям, яким ти довіряєш. 

·         Не відправляй свою фотокартку чи фотокартки родичів.

·         Не здійснюй фінансові операції через мережу Інтернет без нагляду дорослих.

·         Не погоджуйся на зустрічі з незнайомими людьми, здійснюй це лише в громадських місцях та в присутності батьків чи когось з дорослих.

·         У разі отримання інформації, що змусить почуватись некомфортно чи має характер залякування, повідом батьків, старших друзів

Мої правила безпечної поведінки в Інтернеті

• Я не надаватиму ніякої особистої інформації (ім'я, вік, адресу, номер телефону, номер школи, місце роботи) без згоди дорослих.

• Якщо я отримаю інформацію, яка примусить мене почуватися некомфортно, я одразу розповім своїм близьким або вчителю. Мої опікуни знають усіх, з ким я спілкуюсь в Інтернеті.

• Я ніколи не погоджусь зустрітися з тим, з ким я познайомився в Інтернеті, без попередньої згоди старших. Якщо я буду зустрічатися, то це буде людне місце, і я запрошу кого-небудь зі знайомих мені людей.

• Я ніколи не вишлю свої фото людині, з якою я познайомився через Інтернет, не порадившись з дорослими.

• Я не буду відповідати на листи чи прохання, які викликають почуття дискомфорту або сорому.

Пам'ятай! Спілкування через Інтернет ніколи не замінить живого спілкування з друзями!

 

 

Насилля у сімї: як його уникнути

 

Що таке насильство?

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров’ю. Відповідно до Закону «Про попередження насильства в сім’ї» насильство буває фізичним, сексуальним, психологічним (шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування) чи економічним (умисне позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я).

Люди, які страждають від насильства в сім’ї, нерідко вагаються, чи варто розповідати про це іншим. А якщо розповідати, то кому і чи допоможе це вирішити проблему.

У такому випадку, варто знати, що в нашій країні існує система допомоги потерпілим від насильства в сім’ї. На сьогоднішній день обов’язки по координації діяльності державних установ та громадських організацій допомоги здійснює Департамент соціального захисту населення у кожній області. Державні установи – це Управління внутрішніх справ, Центри соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, Центри соціально-психологічної допомоги. А ще у кожній області існують громадські організації, котрі допомагають громадянам, які зазнали насильства в сім’ї. Отже, звернутися можна практично до кожної з установ, які перераховані вище.

В Управліннях внутрішніх справ питаннями насильства в сім’ї займаються дільничні інспектори міліції і заяву, з якою ви звернетеся до міліції обов’язково перенаправлять до вашого дільничного інспектора, котрий зобов’язаний провести перевірку та вжити заходів відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї». За наслідками перевірки до кривдника можуть бути застосовані такі заходи впливу – винесено офіційне попередження про неприпустимість насильства в сім’ї, винесено захисний припис, направлено на проходження корекційної програми, притягнуто до адміністративної відповідальності ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми»*.

Якщо кривдник завдав вам тілесних ушкоджень, відразу зателефонуйте до міліції за телефоном 102 і зверніться до закладу охорони здоров’я. Якщо розумієте, вам потрібна негайна медична допомога, відразу викликайте швидку, або просіть про це інших. У такому разі медичні працівники зобов’язані повідомити міліцію про ваш випадок. За вашою заявою буде розпочато кримінальне провадження, ви пройдете судово-медичну експертизу за направленням слідчого органу внутрішніх справ. Кривдника буде притягнуто до кримінальної відповідальності , яка буде залежати від важкості завданих вам тілесних ушкоджень. У цьому випадку у вас є право звернутися до суду з заявою про стягнення з особи, яка вчинила злочин, матеріальної та моральної шкоди. Тому зберігайте усі документи, які підтверджують ваші витрати під час лікування.

У Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді вам запропонують послуги психолога та супровід фахівця соціальної роботи.

У Центрі соціально-психологічної допомоги окрім послуг психолога та юриста ще є можливість отримати право на тимчасове проживання.

Громадські організації, які працюють у сфері допомоги потерпілим від насильства в сім’ї, як правило, надають комплексну допомогу – юридичну, психологічну, сприяння у підвищенні економічних можливостей.

Усі послуги усіх перерахованих установ та організацій є безкоштовними для громадян.

Якщо ви вагаєтеся, чи варто звертатися за допомогою до конкретної організації, то можете отримати консультацію по телефону, якщо зателефонуєте на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства.

Дзвінки на « гарячу лінію» безкоштовні: 0 800 500 335 зі стаціонарних телефонів за номером на всій території України 386 з мобільних телефонів операторів «Білайн», «Київстар», «Лайф» та « МТС».

На Національній гарячій лінії з попередження домашнього насильства можна отримати :

 - інформаційні консультації (інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення та інше);

 - психологічні консультації (поради та підтримки психолога анонімно у телефонному режимі);

 - правову допомогу (консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради стосовно правильного складання необхідних документів, тощо).

Нерідко лише залучення третьої сторони до вирішення проблеми домашнього насильства дає можливість зрозуміти, чи є шанс позитивно вирішити конфлікт і зберегти сімейні стосунки.

Що робити у випадку насильства в сім’ї?

Складіть заздалегідь план своїх дій – що робити, куди піти в разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому – підготуйтесь: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують ваші права власності на житло, машину тощо. У випадку, якщо з вами будуть діти – також підготуйте все необхідне.

Визначте не одне, а декілька місць, де ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.

Заздалегідь продумайте можливі вирішення важливих юридичних питань, якщо Ви зважилися піти та розірвати сімейні стосунки – питання спільного майна, місця проживання дітей та виплати аліментів. Юристи соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді чи громадських організацій можуть надати вам безкоштовну консультацію, якою варто скористатися.

Також подумайте про те, як уберегти дітей від повторення ситуації насильства – домовтеся й підготуйте необхідні документи для керівника дитячої установи або навчального закладу про те, що дітьми опікуєтеся тільки ви і ніхто, крім вас, не має права забирати їх. Якщо вам чи вашим дітям уже завдали тілесних ушкоджень, обов’язково розкажіть про це працівникові міліції та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.

Не дозволяйте нікому принижувати та ображати вас. Уявіть найгірший розвиток подій та свій стан у такому випадку. Також уявіть своє життя без насильства. Намагайтеся досягнути бажаних змін. Якщо ви не можете визначитися щодо подальшого життя або вам важко прийняти рішення – скористайтеся безкоштовними психологічними консультаціями соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та неурядових організацій.

Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства?

 - До дільничного інспектора міліції;

- До кримінальної міліції у справах дітей;

 - До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

- До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;

 - До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.

Звернення необхідно подавати у письмовій формі на ім’я керівника органу влади із зазначенням своїх повних координат (П.І.Б., місце проживання, контактні телефони). У ньому коротко та чітко вказуються всі обставини справи та висловлюється конкретна вимога стосовно наслідків заяви, наприклад, «Прошу притягнути винних осіб до відповідальності». Подавайте факти, що можуть бути підтверджені документально чи іншими об’єктивними доказами.

 Поради психологів, як уникнути насильства в сім´ї

1. Проаналізуйте ситуації, в яких виникає загроза насильства. Наприклад, чоловік після отримання зарплати приходить додому п´яний, ви починаєте сварити його, і отримуєте у відповідь синці. Постарайтеся уникати вибухонебезпечних ситуацій.

2. Будьте дуже обережні й помірковані із людиною у стані алкогольного та наркотичного сп´яніння. Така людина знаходиться у стані зміненої свідомості, у неї підвищена самооцінка ("п´яному море по коліно"), вона схильна виявляти агресію у словах чи діях. На ґрунті сварок та зловживання спиртним часто виникають алкогольні психози – п´яниця може зробити те, про що в тверезому стані дуже шкодуватиме.

3. Якщо ситуація йде до сварки, спробуйте перевести розмову на іншу тему.

4. Краще обговорюйте проблеми після того, як людина вийде із стану алкогольного сп’яніння. протверезішає.

5. Якщо ваш чоловік, батько чи будь-який родич б´є вас (це може бути й агресивна дружина), не замикайтеся в собі. Не ховайте синців. Звісно, нерозумно давати привід для пліток. Краще довіртеся найкращому другу чи подрузі, розсудливому колезі по роботі, або безпосередньо священнику чи пастору церкви, психологу, психіатру, соціальному працівнику. Можливо, навіть доречно викликати дільничного міліціонера, якому ви довіряєте.

6. Якщо ваш батько чи вітчим переслідує вас – не бійтеся його погроз чи маніпулятивних слів, що він вас більше не любитиме. Скажіть у відповідь, що поскаржитеся мамі, впливовій людині чи навіть заявите в міліцію, якщо він не припинить домагань.

7. Пам´ятайте, що сім´я – це чи не найважливіше в житті, тиха гавань під час життєвих штормів. Людина завжди потребує сімейної підтримки. Тому робіть все, щоб зберегти родину, спокій та затишок у ній.