Мої статті

МЕТОД КАЗКОТЕРАПІЇ У ФОРМУВАННІ ЕТИЧНИХ НОРМ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

Баль О.В.

ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка»

 

Постановка проблеми. Моральна проблематика життя окремої особистості та суспільства перебуває у центрі громадських і наукових дискусій останнього часу. Ствердження моральних цінностей в індивідуальній свідомості – завжди актуальна проблема психолого-педагогічної науки, що відображено у завданнях сучасної освіти, зафіксованих у її програмних документах, де ставиться завдання гуманізації, морального відродження суспільства, становлення особистості як суб’єкта власного життя.

На тлі духовно-моральної кризи сучасного суспільства, втрати істинних ціннісних орієнтирів відбувається процес становлення особистості, в якому психологи надають виняткового значення саме періоду дошкільного дитинства [4, с. 181]. Тому в контексті проблеми морального виховання зростаючого покоління, формування уявлень про моральні норми, починаючи з дошкільного віку, є одним із шляхів її розв’язання.

Аналіз актуальних досліджень. В дослідженнях Л. Божович, Л. Виготського, О. Запорожця, Д. Ельконіна підкреслюється, що дошкільне дитинство виступає періодом зародження і формування етичних норм.

Загальні тенденції засвоєння людських моральних норм, перетворення їх у «свої» досить детально прослідковано у вітчизняній психології (Л. Божович, О. Кульчицька, В. Мухіна, Є. Субоцький, С. Якобсон та ін.).

Результати досліджень Л. Артемової, Л. Божович, С. Карпової, Т. Каштанової, В. Котирло, М. Лісіної, Т. Поніманської, Л. Почеревіної, А. Рузської, Є. Субоцького, В. Шевченко, С. Якобсон та ін. констатують, що моральна норма, якщо вона усвідомлено закріплена та емоційно збагачена, перетворюється у відповідну якість особистості [4, с. 183].

Сучасні дошкільні заклади шукають нові особистісно-орієнтовані підходи в освіті. Сьогодні педагоги розробляють нетрадиційні шляхи, як зробити кожне заняття з дитиною цікавим і захоплюючим. Як виховати і розвинути основні здібності дитини: чути, бачити, відчувати, розуміти, фантазувати?

Саме тому питання формування у дітей дошкільного віку уявлень про етичні норми засобом казки є, на наш погляд, цікавим та актуальним.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні на дитину з самого народження впливає величезний потік інформації: ЗМІ, дитячий садок, кіно, Інтернет – все це швидше сприяє розмиванню моральних норм і змушує педагогів дуже серйозно замислитися над проблемою ефективного морального виховання підростаючого покоління.

Змістом морально-етичного виховання є формування таких моральних якостей дошкільника, як: повага до старших, дружні стосунки з однолітками, емпатія, гуманні почуття, відповідальність тощо.

В теперішній час казка може слугувати цілям навчання і виховання, так як навчання посередництвом казки не несе в собі дидактики і повчання, в ній присутня образність і метафоричність мови, психологічна захищеність (хороша кінцівка), наявність таємниці і чарівності [2, с. 10].

Казка – це образне зображення життєвих реалій. Дії, що відбуваються в казках, можуть трапитись і в реальному житті, але не в буквальному смислі. За допомогою казкових сюжетів дошкільники вперше опановують основні життєві принципи, можуть порівняти добрі та погані вчинки. Діти можуть самостійно вирішувати, хто позитивний герой, а хто – негативний. І хоча діти не відразу зможуть це зрозуміти, однак, саме в дошкільні роки вони отримають перші уявлення про етичні норми за допомогою казок [5, с. 3].

Казкотерапія – це вплив практичної психології на внутрішній світ і дитини, і дорослого. Вона більше зорієнтована на дітей дошкільного віку тому, що вони ще не здатні оцінити події, які відбуваються в реальному житті, та проаналізувати їх для прийняття самостійних рішень.

Під час гри, перевтілюючись у казкового героя, малюк може спокійно розповісти про свої почуття, думки. Саме під час сеансів казкотерапії діти засвоюють необхідні моделі поведінки, вчаться реагувати на життєві ситуації, підвищують рівень знань про себе й оточуючих, тому що казки зрозуміліші їм порівняно з поясненнями педагогів та батьків.

Казки сприяють пізнавальному розвитку дітей, виховують моральні почуття, впливають на уявлення особистості дитини, спрямовуючи розвиток бажань і вчинків малюка. Казки спираються на те найкраще, що вже є у кожної дитини. Кожна дитина саме з казок дізнається, що добро майже завжди перемагає зло і негативні герої будуть покарані за свої вчинки.

Використовуючи метод казкотерапії у формуванні уявлень про етичні норми, педагог може вирішити наступні завдання:

-        сформувати у дітей уявлення про внутрішній світ людини і її місце в оточуючому світі;

-        активізувати ціннісно-змістовий компонент свідомості і особистості дитини, спонукати її до усвідомлення загальнолюдських цінностей, сприяти формуванню власних ціннісних орієнтацій;

-        розвинути вміння відчувати і розуміти іншого;

-        виховати бажання допомогти, підтримати, співпереживати, радіти за іншого.

Казкотерапія відрізняється від решти методів тим, що психологічна дія відбувається на ціннісному рівні. Під час використання казкотерапії завжди відбувається опора на базові життєві цінності: Співпрацю, Любов, Віру, Гідність, Спокій, Ентузіазм, Добро тощо. Казкові історії, легенди, міфи, притчі дають можливість розповісти про цінності у вигляді ненав'язливих цікавих і захоплюючих сюжетів. Тому інформація, запропонована в такому вигляді, дуже легко, без опору сприймається дітьми. Казки попе­реджають про наслідки тих чи інших наших вчинків, але не нав'язують життєвих програм.

Казкотерапія в роботі з дошкільниками має свої особливості:

1.   Казку потрібно подавати дитині з ознайомлюючою метою, маленькими порціями. Спочатку малюк розглядає картинки, слухає казку, обговорює з дорослими вчинки героїв.

2.   Інсценізація сюжету казки дорослими.

3.   З казкою потрібно знайомити доброзичливо, ненав’язливо, відверто.

4.   Зміст казки має відповідати вікові дітей.

5.   Після читання та інсценізації казки, потрібно здійснити аналіз вчинків героїв [5, с. 5].

Для дітей 3-5 років найбільш зрозумілими є казки про тварин та про взаємодію людини і тварини. Починаючи з 5 років, дитина із задоволенням сприймає казки про людей, тому що ці історії містять розповіді про те, як людина пізнає світ. Приблизно з 6-7 років дитина надає перевагу чарівним казкам.

Основним принципом підбору казок є спрямованість проблемної ситуації, характерної для даного віку, моральний урок, який дає казка, доступний для усвідомлення дітьми дошкільного віку.

Заняття з використанням казкотерапії рекомендують проводити з дітьми старшого дошкільного віку один раз на тиждень. Заняття краще проводити на килимку, в колі, в спокійній обстановці [3, с. 9].

Основними структурними елементами заняття є:

1.  Ритуал «входу» до казки (налаштування на спільну діяльність).

2.  Повторення того, що було на попередньому занятті (пригадування того, що було на минулому занятті, які були зроблені висновки, якого досвіду діти набули, чому навчились).

3.  Розширення (розповідь нової казки).

4.  Закріплення (обговорення і аналіз разом з дітьми прочитаного).

5.  Інтеграція (зв'язок нового досвіду з реальністю – в яких ситуаціях можна використати даний досвід).

6.  Рефлексія (узагальнення набутого досвіду, зв'язок його з тим досвідом, що вже є).

7.  Ритуал «виходу» з казки.

В результаті використання казкотерапії, дитина відчуває підтримку дорослих, яка їй так необхідна. Також у казці і через сприйняття казкового світу можна створити необхідні умови для розвитку емоційної сфери дошкільника, збагатити його образами, які формують уяву [2, с. 18].

Висновки. 1. У дошкільному віці складаються найбільш сприятливі умови для етичного розвитку дітей. Дошкільник пізнає світ людських відносин, відкриває закони, на основі яких будується взаємодія між людьми, засвоює норми поведінки.

2.                 Метою морального виховання дітей дошкільного віку є формування уявлень про етичні норми поведінки та накопичення практичного досвіду; виховання основ культури спілкування; розуміння змісту «добра» і «зла», совісті, почуття обов’язку; формування і розвиток рефлексії і саморефлексії.

3. Казкотерапія є одним з ефективних методів формування уявлень у дошкільників про етичні норми.

4. Казки сприяють пізнавальному розвитку дітей, виховують моральні почуття, впливають на уявлення особистості дитини, спрямовуючи розвиток бажань і вчинків малюка.

 

Література

1.  Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Основы сказкотерапии / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева. – СПб. : Речь, 2006. – 171 с.

2.  Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Формы и методы работы со сказками / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева. – СПб. : Речь, 2006. – 235 с.

3.  Зубрицька І. В. Психологічні умови формування уявлень про моральні норми у дошкільників : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. психол. наук : 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / І. В. Зубрицька. – Івано-Франківськ – 2011. – 22 с.

4.  Зубрицька І. В. Вікові аспекти розвитку моральних норм / І. В. Гнатів // Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / [за ред. С. Д. Максименка]. – К. :  ГНОЗІС, 2008.– Т. Х, – ч. 3. – С. 181-188.

5.  Шалімова Л. Л. Казкотерапія як засіб розвитку дошкільнят / Л. Л. Шалімова. – Х. : Вид.-во «Ранок», 2012. – 160 с.

 

 

О.В. Баль

Сумський державний педагогічний університет

 

РЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

 

У статті розглянуто значення особистісно-орієнтованої освіти у підготовці майбутніх педагогів. Висвітлено особливості впровадження технології особистісно-орієнтованого навчання у ВНЗ.

 

Постановка проблеми. Сучасні вимоги до підготовки вчителя зумовлюють необхідність  перегляду традиційного змісту навчання студентів у педагогічному училищі. Дослідження сучасних підходів [3, 4; 5, 35] до підготовки педагога показує, що саме ВНЗ створює передумови необхідні для особистісного самовизначення і становлення професійної компетентності майбутнього фахівця.

В наш час іде пошук і розробка культурологічних моделей освіти. Одна з культурологічних моделей, яка забезпечує активний духовний розвиток людини – технологія особистісно-орієнтованого навчання [3, 5].

Реалізація особистісно-орієнтованого підходу освіти у ВНЗ передбачає визначення гуманітарної складової підготовки педагогів, яка вводиться у професійно-освітні програми різного рівня незалежно від спеціальності: зміни змісту, форм і методів викладання дисциплін [3, 6].

Тому ми розглядаємо особистісно-орієнтовану технологію як найбільш ефективну для професійної підготовки і розвитку майбутніх вчителів.

Аналіз актуальних досліджень. Питаннями розробки психолого-педагогічних і дидактичних основ особистісно-орієнтованого навчання займались сучасні вчені, такі як Н. Алєксєєв, С. Кульневич, В. Сєріков, А. Хуторський, Р. Шаймарданов, І. Якиманська та інші.

Основні тенденції розвитку технологічного підходу у вищому навчальному закладі представлені в роботах Т. Дмитренко, М. Левіної, В. Монахова, Р. Шайморданова та ін. [3, 7].

Але разом з тим не розкриті можливості застосування особистісно- орієнтованої технології в процесі професійної підготовки майбутніх вчителів у вищих навчальних закладах.

Тому метою нашої роботи стало висвітлення особливостей реалізації технології особистісно-орієнтованого навчання у ВНЗ.

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, найбільш ефективним шляхом формування професійної компетентності (а саме її складових елементів – спеціальної, психологічної, методичної тощо) [1, 25] у студентів педагогічного училища є впровадження в практику роботи викладача технології особистісно-орієнтованого навчання. Дана технологія використовується викладачами епізодично, зокрема надається перевага її елементам. Це – окремі методи, форми роботи, які викладач застосовує на традиційному занятті.

Дуже часто під особистісно-орієнтованим навчанням розуміють гуманне, шанобливе ставлення викладача до студента, яке має на меті створити емоційний настрій групи на роботу [2, 4].

Сутність даної технології полягає в тому, що вона не формує особистість з заданими їй якостями, а створює умови для повноцінного прояву і відповідно, розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу за рахунок використання активних форм і методів навчання: діалог, дискусія, створення ситуації успіху в навчанні, творчі завдання, метод «займи позицію», метод «шкала думок» тощо [3, 13].

У цих умовах студенти будуть прагнути висловлювати свої думки, пропонувати свої варіанти вирішення завдань, будуть міркувати. Для того, щоб будь-яка людина, залучена до певної діяльності виступала в ній як суб'єкт, перш за все, вона має усвідомлювати особистісно значиму мету цієї діяльності. Якщо викладач прагне включити студента в освітній процес, студент має бачити в ньому певну значимість.

Отже, особистісно-орієнтоване заняття починається з визначення педагогічної мети, яка повинна стати особистою метою кожного студента. Прийняття мети студентами і педагогом у формі діалогу є першим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання.

С. Подмазін визначає етапи особистісно-орієнтованого уроку [15, 62], які на нашу думку, можна адаптувати до організації занять у ВНЗ.

І. Етап орієнтації. Даний етап передбачає певні структурні компоненти:

- мотивація наступної діяльності викладачем, позитивна установка на роботу (визначення настрою на початку заняття за допомогою піктограм, налаштування на майбутню діяльність, створення ситуації успіху);

-  орієнтація студентів про місце даного заняття в цілісному курсі, розділі, темі (схеми, опори, словесна установка тощо);

-  опора на особистий досвід студентів з проблеми заняття.

II. Етап формування цілей.

-викладач спільно з студентами визначає особистісно значимі цілі наступної діяльності (що може дати це заняття студентові зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя);

-визначення показників досягнення поставлених цілей (які знання, уявлення, способи діяльності свідчитимуть про це).

III. Етап проектування. На даному етапі відбувається:

-залучення студентів (за можливістю) до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні завдання);

-складання плану очікуваної роботи;

-обговорення складеного плану.

IV. Етап організації виконання запланованої діяльності.

-надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індивідуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнута відповідь; узагальнено чи на конкретних прикладах тощо);

-вибір студентами способів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);

V. Контрольно - оцінювальний етап.

-залучення студентів до контролю за ходом навчальної діяльності (парні і групові форми взаємоконтролю і взаємоаналізу, виправлення студентами помилок, осмислення їх причин, самооцінювання);

-надання студентам можливості порівнювати отримані результати зі зразком.

С. Подмазін визначає наступні методи психолого-педагогічної підтримки діяльності студентів протягом особистісно-орієнтованого заняття: заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, створення проблемних ситуацій, виконання творчих завдань [4, 28].

Отже, особистісно орієнтована технологія навчання є процесом активного пізнання, заснованим на взаємодії, діалозі рівноправних суб'єктів – викладача та студентів, за наявності спільної мети навчання, запланованого результату, з опорою на суб'єктний досвід кожного студента, що відбувається в психологічно комфортних умовах, в атмосфері взаємної підтримки, співтворчості та співпраці.

Висновки. 1. Особистісно-орієнтована технологія педагогічної освіти є така педагогічна технологія, що забезпечує взаємозв’язок теоретичної та практичної сторін професійної освіти, а також спрямована на допомогу студенту в його становленні як суб’єкта предметно-перетворювальної діяльності.

2.   Найбільш ефективним шляхом формування професійної компетентності у студентів педагогічного училища є впровадження в практику роботи технології особистісно-орієнтованого заняття, основними етапами якого є: етап орієнтації, етап формування цілей, етап проектування, етап організації виконання запланованої діяльності, та контрольно-оцінювальний етап.

3.   Система особистісно-орієнтованого навчання студентів передбачає наступні положення: гуманне ставлення викладача до студента, визнання його самоцінності; диференціація та індивідуалізація навчання; створення умов, що забезпечують власну активність студента; забезпечення умов, що сприяють саморозвитку, самонавчанню, самоосвіті студента; врахування суб’єктного досвіду кожного студента; організація комунікативної і соціальної діяльності студента; забезпечення контролю знань студента.

Література

1.  Кузьмина Н. В. Очерки психология труда учителя : психологическая структура деятельности учителя и формирование его личности. / Н.В. Кузьмина. – Ленинград, 1967. – 67 с.

2.  Личностно ориентированный подход в работе педагога: разработка и использование / под ред. Е. Степанова. – М., 2004. – 128 с.

3.  Подковко Е. Н. Личностно ориентированная технология формирования профессиональной компетентности у будущих учителей : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. пед. наук : специальность 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» Екатерина Николаевна Подковко ;– Сургут, 2008. – 24 с.

4.  Подмазін С. І. Технологія особистісно орієнтованого уроку / С. І. Подмазін // Сучасні шкільні технології : [упоряд. : І. Рожнятовська, В. Зоц]. – К. : Ред. загальнопед. газ., 2004. – Ч. 1. – С. 64–65. – (Б-ка «Шк. світу»).

5.  Построение модели личностно-ориентированной школы / под ред. И. Якиманской. – М. : Ин-т пед. инноваций РАО, 2001. – 128 с.

6.  Хуторской А. В. Методика личностно-ориентированного обучения. Как обучать всех по-разному? : пособие для учителя / А. В. Хуторской. –

М. : Изд-во Владос-Пресс, 2005. - 383 с.

 

 

 

Баль Олена Вікторівна, викладач психології

 

ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка»

 

 

 

КОРЕКЦІЯ СТРАХІВ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ МЕТОДОМ КАЗКОТЕРАПІЇ

 

 

 

Анотація. У статті висвітлено вплив казкотерапії на формування особистості дошкільника. Розглянуто особливості використання методу казкотерапії  що до  корекції дитячих страхів.

 

Ключові слова: казкотерапія, арттерапія, психокорекція, імідж терапія, лялько терапія.

 

Annotation. In the article skazkoterapii influence the formation of personality preschooler. The features of the method using skazkoterapii that the correction of children's fears.

 

Key words: skazkoterapiya, art therapy, psychocorrection, image therapy, kukloterapiya.

 

 

 

Постановка проблеми. Збереження і зміцнення психічного здоров’я та емоційного благополуччя дитини є одним з головних завдань сучасної освіти і виховання. На сьогоднішній день збільшується кількість дітей, що переживають страхи. На думку авторів (Л. Божович, А. Бодальов, В. Мухіна, Т. Рєпіна), дитина як найбільш чутлива частина соціуму, піддається різноманітним негативним впливам, що призводить, як свідчать спеціальні експериментальні дослідження до виникнення тривожності і страхів [2, с. 181].

 

Дошкільний вік є важливим етапом у житті людини, впродовж якого активно формується особистість. Страхи, стримуючи пізнавальні потреби дитини, можуть серйозно перешкоджати гармонійному розвитку, заважати повноцінній соціалізації і виступати передумовою невротизації дитини.

 

Саме тому, профілактика, виявлення та корекція страхів дошкільників є актуальною проблемою на сучасному етапі розвитку дошкільної освіти.

 

Одним з методів корекції дитячих страхів, що відноситься до арттерапевтичного напрямку, є казкотерапія – метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з оточуючим світом [2, с. 183]. Незважаючи на те, що казкотерапія є одним із найдавніших напрямів практичної психології, сам термін виник лише наприкінці ХХ століття.

 

Аналіз актуальних досліджень. До казок у своїй діяльності звертались відомі зарубіжні та вітчизняні психологи: Е. Фромм, Е. Берн, Е. Гарднер, А. Менегетті, М. Осоріна, Е. Лісіна, Е. Петрова, Р. Азовцева.

 

В українській педагогічній науці роботу із застосуванням казкових мотивів та образів запровадив В. Сухомлинський, який приділяв значну увагу використанню казки при роботі з дітьми.

 

Особливості використання казкотерапії з метою корекції дитячих страхів розглянуті в працях М. Бунякова, В. Водовозова, В. Вачкова, І. Гавриш, Т. Зинкевич-Євстигнеєвої, Т. Курганової, М. Струніної, Є. Ушакової.

 

Останнім часом до методу казкової терапії схиляється все більше спеціалістів: психологів, психотерапевтів, психіатрів, педагогів, вихователів, дефектологів. Разом з тим, недостатньо розкриті можливості застосування методу казкотерапії у роботі з дошкільниками.

 

Тому метою нашої статті стало висвітлення особливостей застосування методу казкотерапії під час корекції страхів у дітей дошкільного віку.

 

Виклад основного матеріалу. Казка – один з найменш безболісних способів психотерапії. Адже дитині не нав’язують свою думку, не вчать, як правильно діяти в тій чи іншій ситуації. Діти, слухаючи, складаючи і програючи казки, самі можуть відчути на собі ситуацію, яка сталася з головним героєм і зрозуміти, як йому правильно вчинити. Для дошкільника створюються шляхи прийняття правильного рішення і власного вибору розв’язання своєї проблеми. Дитина через переживання почуттів героя розуміє, як можна позбутися свого власного страху [1, с. 10].

 

Так, чарівні казки описують глибинний людський досвід проходження емоційних криз і подолання страху. Психотерапевтичні казки дають змогу дитині побороти власні страхи, тривожність, виправити негативні риси характеру.

 

Слухаючи казки в дитинстві, людина накопичує у підсвідомості символічний «банк життєвих ситуацій». Якщо дитина з раннього віку почне усвідомлювати «казкові уроки», відповідати на питання: «Чому нас з тобою навчає казка?», співвідносити відповіді із своєю поведінкою, то вона стане активно використовувати свій «банк життєвих ситуацій».

 

Лікар-казкотерапевт А. Гнездилов виділяє предметом казкотерапії «процес виховання Внутрішньої Дитини, розвиток душі, підвищення рівня усвідомленості подій, набуття знань про закони життя і способи соціального прояву творчої сили».

 

В науці існує концепція казкотерапії, розроблена зарубіжними і російськими вченими. Т. Зинкевич-Євстгнеєва відмічає, що дана концепція базується на п’яти видах казок: художні (авторські, народні), психорекційні, психотерапевтичні, медитативні, дидактичні.

 

Використовуючи казкотерапію у роботі з дошкільниками, слід пам’ятати, що для дітей 3-5 років найбільш зрозумілими є казки про тварин та про взаємодію людини і тварини. Починаючи з 5 років, дитина із задоволенням сприймає казки про людей, тому що ці історії містять розповіді про те, як людина пізнає світ. Приблизно з 6-7 років дитина надає перевагу чарівним казкам.

 

Працюючи з казками, психологи та педагоги використовують різні форми подачі матеріалу (розповідання і складання казок, лялькотерапія, імідж-терапія, постановка казок на сцені і в пісочниці тощо), тобто мова йде про використання засобів комплексної казкотерапії.

 

Лікар-казкотерапевт А. Гнездилов є основоположником казкової імідж-терапії для дітей. Діти схильні ідентифікувати себе з різними героями казок, мультфільмів, історій. У казковому середовищі вони можуть обрати для перевтілення будь-який персонаж. Можна запропонувати їм ряд аксесуарів (накидки, корони, капелюхи, іграшкові шпаги, мечі, кошики, хустинки, віяла, прикраси, тканини) для того, щоб вони, одягаючись перед дзеркалом «зібрали» свій образ. Коли дитина підбере собі казковий костюм, можна запросити її до великого «Казкового дзеркала». Змінюючи образ, педагог може змінити характер, стиль поведінки і спілкування дитини, спонукати дитину до подолання власних страхів.

 

Психолог Т. Зинкевич-Євстигнеєва запропонувала систему «казкотерапевтичної психокорекції», яка розуміється як процес знайомства з сильними сторонами особистості дитини, розширення поля свідомості і поведінки дитини, пошуку нестандартного оптимального виходу з різних ситуацій, як безумовне прийняття дитини і взаємодія з нею на рівних посередництвом роботи з казкою [2, с. 35].

 

Розроблений автором курс казкотерапії включає в себе безліч прийомів і форм роботи, в тому числі і з дитячими страхами.

 

Говорячи про використання казки з метою психокорекції страху, слід сказати, що казковий сюжет має розгортатися в певній послідовності.

 

Можна спиратися на наступну схему:

 

1.     Жили були…( початок казки, зустріч з її  героями).

 

2.     І ось раптом, одного разу… (герой зустрічається з якоюсь проблемою, конфліктом (дискомфортом, викликом), яка співпадає за характером з проблемою дитини).

 

3.     Через те… (казка змінює напрям, щоб показати, в чому полягає вирішення проблеми і як це роблять герої казки).

 

4.     Кульмінація (герої долають труднощі).

 

5.     Розв’язка (результат дій героїв казки).

 

6.     Мораль казки (герої казки отримують життєві уроки, їх життя змінюється)  [5, с. 5].

 

Найбільш розповсюдженим страхом у дошкільників, як відмічає Т. Шишова, є страх темряви. Казкотерапевт Д. Соколов пропонує оригінальну картотеку психотерапевтичних вирішень даної проблеми. Можна запропонувати дитині певні казкові сюжети, які побудовані за різними принципами вирішення, що допоможе дитині подолати свій страх. Наведемо приклад схеми казкового сюжету: «Зайчик боїться темряви. Зустрів друга котика. Пішли вони разом досліджувати нічний ліс. Чудовисько виявилось гілкою, страшне «жовте» око – ліхтарем. Філін, який їм зустрівся, сказав, що діти вночі не гуляють лісом, потрібно йти спати».

 

В даній ситуації спостерігається розв’язання проблеми за наступним принципом рішення – наявність помічника (ідентичного головному герою). Звірята зустрічаються реально зі своїми страхами і з’ясовують, що насправді те, чого вони боялись, реальні предмети, які не чинять небезпеки. Але разом з тим простежується встановлення певних кордонів – дітям не можна гуляти самостійно вночі лісом.

 

Спираючись на дані схеми, а також на власні знання і творчі здібності, педагогу чи психологу можна скласти ефективну персоналізовану казку для боязкої дитини, враховуючи її індивідуально-типологічні особливості.

 

З метою корекції дитячих страхів спеціалісти пропонують спонукати дітей до вигадування і розповідання вголос страшних історій. Вигадуючи і розповідаючи «страшилку», дитина самостійно контролює емоції переборення своїх страхів. Так, дітям пропонують методику «Казка про страх», де вони придумують і розповідають різні історії, пов'язані зі своїм страхом.

 

Цікавою та досить ефективною є методика «Придумай завершення казки». Дітям пропонується завершити казку за таким початком: «Жили-були хлопчик і дівчинка, які найбільше боялися… Одного разу вони потрапили в страшний ліс. І раптом на їхньому шляху ... ». В кінці роботи діти починають розуміти, що казкові персонажі – уявні і їх можна зробити такими, якими ти сам хочеш, тобто добрими смішними, веселими [4, с. 55].

 

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, казкотерапія має не лише велику привабливість і цінність, але також є універсальним і доступним у практичній роботі педагога і психолога дошкільного закладу психокорекційним методом. Казки сприяють пізнавальному розвитку дітей, виховують моральні почуття, спрямовуючи розвиток бажань і вчинків малюка. Перевтілюючись в казкових героїв, дошкільнята набувають позитивних рис характеру. Казки спираються на те найкраще, що вже є у кожної дитини. Ненав’язливо і невимушено казки допомагають дитині знайти вихід із складних життєвих ситуацій і вирішити конфлікти, надають підтримку її можливостям і зміцнюють віру в себе, спонукають до подолання власних страхів.

 

В той же час спеціального розгляду потребують питання, які стосуються розробки і впровадження програм в роботу педагогів та психологів з профілактики і корекції страхів у дошкільників за допомогою методу казкотерапії.

 

Список використаних джерел

 

1. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Основы сказкотерапии / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева. – СПб. : Речь, 2006. – 171 с.

 

2. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Формы и методы работы со сказками / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева. – СПб. : Речь, 2006. – 235 с.

 

3. Ткач Р.М. Сказкотерапия детских проблем / Р. М, Ткач. – СПб, М.,2008

 

4. Шалімова Л. Л. Казкотерапія як засіб розвитку дошкільнят / Л. Л. Шалімова. – Х. : Вид.-во «Ранок», 2012. – 160 с.

 

 

Чечель Ольга

 

ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка»

 

 

 

Науковий керівник: О.В. Баль

 

 

РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ ГУМАННО-ОСОБИСТІСНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ

 

 

 

Анотація. У статті подано теоретико-практичне обґрунтування гуманно-особистісної технології що до організації навчально-виховного процесу в сучасному дошкільному навчальному закладі.

 

Ключові слова: гуманно-особистісна технологія, гуманна педагогіка, гуманні почуття, толерантність, емпатія.

 

На сьогоднішній день головна мета дошкільної освіти – дати виявитися самостійним творчим здібностям дитини, виховати в дошкільника активну за формою та моральну за змістом життєву позицію.

 

Ефективний особистісний розвиток своїх вихованців можуть забезпечити лише ті освітні установи і педагоги, які використовують в навчально-виховному процесі гуманно-особистісну технологію, застосовують на практиці принципи гуманізації освіти.

 

В теперішній час дітям потрібна педагогіка любові і добра, розуміння, співпраці, співчуття та захисту. Потрібна педагогіка, яка буде плекати в дітях духовність, шляхетність, розвивати їх пізнавальну активність, спрямовувати на пошук свого призначення. Це і є гуманна педагогіка.

 

Ідеї гуманізації виховання і навчання дітей, обговорення яких в теперішній час знаходить широке відбиття в дошкільній педагогіці, пронизують праці Я. Коменського, Ж. Руссо, К. Ушинського. Л. Толстого, С. Шацького, А. Макаренка, Я. Корчака, В. Сухомлинського, А. Запорожця, Ш. Амонашвілі.

 

Сьогодні перехід від предметно-центриської моделі освіти до моделі гуманно-особистісної освіти можуть забезпечити лише ті педагоги, які реалізують у своїй практичній діяльності принципи гуманної педагогіки Ш. Амонашвілі.

 

Ш. Амонашвілі першим з педагогів проголосив педагогіку співробітництва, синтезуючи досвід попередників і сучасників. Його педагогіка не ламає дитину, не переробляє, а приймає повністю. Він дотримується таких принципів у роботі з дітьми:

 

-         любов до дитини;

 

-   олюднення середовища, в якому живе дитина, тобто забезпечення душевного комфорту і рівноваги;

 

-  проживання в дитині свого дитинства, тобто вміння проникнути в життя дитини і заслужити її довіру.

 

Ш. Амонашвілі вважає, що ефективне навчання і виховання дітей залежить від особистості педагога, який повинен:

 

-            вміти розуміти дітей;

 

-            бути діяльним оптимістом, вірити в результат;

 

-     володіти кращими людськими якостями: строгість, стриманість, любов до життя, інтелігентність.

 

Гуманна педагогіка є педагогікою дисципліни, любов до дитини не може шкодити їй. Шалва Олександрович вважає, що дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач. На думку педагога-новатора, головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя.

 

Моральною основою дитячої кооперації в системі Ш. Амонашвілі є здатність радіти успіхам інших, готовність прийти на допомогу, при чому не тільки в межах свого колективу: старші діти допомагають молодшим, беруть над ними шефство.

 

Дослідники Н. Михайленко, Н. Короткова пропонують впроваджувати в дошкільні установи ідеї гуманно-особистісної технології, за наступними напрямками:

 

-            зміна форми спілкування з дітьми: від авторитарного впливу до спілкування, яке орієнтоване на особистісну своєрідність кожної дитини, на встановлення довірливих партнерських стосунків;

 

-            оновлення форми і змісту навчальних занять: від фронтальних – до роботи з невеличкими підгрупами дітей;

 

-            насичення життя дітей класичною і сучасною музикою, творами зображувальної діяльності, використання кращих зразків дитячої літератури, що орієнтують на загальнолюдські, моральні цінності, розширюють кругозір дитини;

 

-            перетворення предметного середовища і життєвого простору в груповій кімнаті з метою забезпечення вільної самостійної діяльності і творчості дітей у відповідності з їх бажаннями і нахилами, вибору діяльності і її форми – спільної з однолітками та індивідуальної.

 

Зміна форми спілкування вихователя з дітьми передбачає перехід від навчально-дисциплінарної моделі виховання до особистісно-орієнтованої, суть якої полягає в тому, що педагог повинен сприймати дитину як рівну собі, але із своїми проблемами, бажаннями, інтересами. Вихователь не обмежує спілкування з дітьми тільки дисциплінарними вказівками, він частіше розмовляє з дітьми, цікавиться домашніми справами, настроєм дитини.

 

В сучасних дошкільних установах гуманно-особистісна технологія використовується вихователями частково. Це проведення занять добра і краси, створення в ДНЗ куточків доброти, в яких педагоги розміщують етичні казки, оповідання (В. Сухомлинського), відеотеки з добіркою мультфільмів, притч, легенд, колискових пісень, фото добрих справ, картинну галерею «Добро очима дітей», енергетичну дошку «Тепло рук друга».  

 

Ми, студенти, як майбутні вихователі, використовуємо у роботі з дітьми такі ігри та вправи, які формують доброзичливість, терпимість, турботливе ставлення у дітей один до одного. Наприклад, перед початком заняття ми пропонуємо дітям «віддати» свій крик до «торбинки крику», тим самим пропонуючи дітям позбутись його. На початку заняття спонукаємо дітей по колу привітатись один до одного, називаючи кожного ласкавим іменем. Наприкінці заняття даємо дітям завдання передати в долоньках добрі побажання один одному. Такі ігри та вправи формують у дошкільників гуманні почуття, емпатію та толерантність.

 

Ми впроваджуємо у практику роботу метод казкотерапії, який є ефективним у формуванні морально-етичних норм та у формуванні гуманних почуттів дошкільників, адже під час використання казкотерапії завжди відбувається опора на базові життєві цінності: Співпрацю, Любов, Віру, Гідність, Спокій, Ентузіазм, Добро.

 

Ми пропонуємо вихователям використовувати такий прийом роботи, як «Зернятка доброти». В груповій кімнаті в куточку доброти можна розмістити паперові сердечка на кожну дитину. Кожен з вихованців має знати, що це сердечко належить йому. Коли діти або вихователь буде дякувати дитині за добрий вчинок, зроблений нею, дитина на своєму сердечку розташує квіточку. Вкінці місяця можна переглянути сердечка і обговорити з дітьми, скільки вони зробили добрих справ, скільки кожен назбирав подяк. Потім ці «подяки» можна подарувати батькам.

 

Проаналізувавши ряд джерел, ми з’ясували, що ідеї гуманно-особистісної технології активно застосовують в дошкільних закладах за кордоном. Цікавою є виховна програма «Дзвіниця душі», в основі якої покладено ідеї гуманної педагогіки і гуманно-особистісного підходу Ш. Амонашвілі: віра в можливості дитини, розкриття природи в дитині, повага до її особистості, спрямованість дитини на служіння добру і справедливості.

 

Основними видами спільної діяльності дошкільнят і дорослих, які працюють за даною програмою є: читання художньої літератури, казко терапія, гра, інтегровані заняття морального та естетичного спрямування, малювання, ліпка, конструювання, дослідницько-проектна діяльність, тощо.

 

Отже, впровадження ідей гуманної педагогіки в освітній процес дошкільних установ України, організація такого освітнього простору, який дає можливість дитині навчатися з самого життя змінювати, удосконалювати його умови, підвищувати якість, а не пристосовуватися до умов, що склалися, має стати одним із напрямків діяльності вихователів.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Амонашвілі Ш. О. Школа життя / Ш. О.Амонашвілі : Подільський культурно-просвітительський центр ім. М. К. Реріха : пер. з рос. – Хмельницький, 2002. – 172 с.

 

2. Амонашвілі Ш. О. Віра і любов /   Ш. О. Амонашвілі. – М. : 2009.

 


3. Гончаренко А. М. Педагогічні умови становлення гуманних взаємин старших дошкільників : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.08 «Дошкільна педагогіка» / А. М. Гончаренко. – К. : 2003. – 23 с. 
4. Кононко О. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника : (системний підхід) / О. Л. Кононко. – К. : Стилос, 2000. – 336 с. 

 

5. Мистецтво життєтворчості особистості : наук.-метод. посібник: у 2 ч. / ред. рада : В. М. Доній, Г. М. Несен, Л. В. Сохань, І. Г.Єрмаков [та ін.]. – К. : ІЗМН, 1997. – Ч. 2 : Життєтворчий потенціал нової школи. – 936 с.