Лекція 1

Тема.  Суть і функції професійної діяльності вихователя закладу дошкільної освіти

План

1.     Особливості професії вихователя.

2.     Професіограма вихователя.

3.     Права і обов’язки вихователя.

4.     Система підготовки вихователів ЗДО.

5.     Діти дошкільного віку, їх особливості.

6.     Роль вихователя у формуванні особистості дитини.

 

1.     Особливості професії вихователя

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості;

- багатогалузева наука, яка охоплює всі аспекти навчання і виховання особистості.

Її галузь – вікова педагогіка – наука, що вивчає закономірності навчання і виховання  людей різних вікових груп.  Суттєвий пласт вікової педагогіки – дошкільна.

Немає межі, коли людина може завершити свою освіту, але є чітко визначений період, коли освіту потрібно розпочати — це дошкільний вік.

Дошкільна освіта – це цілісний процес, який спрямований на забезпечення всебічного розвитку дитини відповідно до її нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних особливостей, культурних потреб, формування моральних норм, набуття нею соціального досвіду.

Основною фігурою у виховній системі дошкільного навчального закладу є вихователь.

Вихователь–  це, перш за все, педагог.

Педагог (грецьке peidagogis) – особа, яка веде викладацьку і виховну діяльність (учитель, вихователь ДНЗ, дитячого будинку, викладач ВНЗ).

1. Педагог – посередник між суспільством і людиною, яка росте. Він передає дітям усе найкраще від попередніх поколінь і застерігає від недоліків.

2. Вихователь – це людина, спрямована в майбутнє, тому повинен уміти прогнозувати майбутнє.

3. Вихователь керує найбільш складним процесом – формуванням людини, яка весь час змінюється, і тому йому потрібні гнучкість і динамізм.

4. Вихователю довіряється дитина, коли вона найбільш податлива до впливу. В його руках доля всього життя дитини.

Вихователь – посадова особа, яка займається вихованням дітей в навчально-виховному закладі.

Професія вихователя належить до творчих видів діяльності, оскільки професійна діяльність будь-якого педагога спрямовується на виховання унікальної, неповторної особистості.

Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

1. Гуманістичний характер педагогічної професії. У цілісному педагогічному процесі вчитель виконує дві функції - адаптивну і гуманістичну. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня до певної соціальної ситуації, конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком особистості вихованця, його творчої індивідуальності.

Гуманістична педагогіка розглядає знання як засіб і умову усвідомлення людиною свого місця в житті, виховання в неї почуття власної гідності, незалежності. Така педагогіка йде до своєї мети, опираючись на можливості людини, її творчий потенціал, а не на авторитет влади і примусу. Її основне завдання - виявити, розкрити й розвинути все цінне у людині, а не сформувати звичку до послуху, смиренності. Визнання права людини на свободу, щастя, духовний і фізичний розвиток стає складовою педагогічного кредо як системи педагогічних цінностей. Це передбачає реалізацію особистісно зорієнтованого виховання, надання учню допомоги у його саморозвитку і самоформуванні своєї особистості.

2. Колективний характер педагогічної професії. Якщо в інших професіях типу "людина - людина" результат, як правило, є продуктом діяльності однієї людини - представника професії (наприклад, продавця, бібліотекаря, лікаря), то у педагогічній професії дуже важко вичленити внесок кожного педагога, сім'ї та інших джерел впливу в якісне перетворення суб'єкта діяльності, тобто вихованця.

Результат виховання залежить від єдності зусиль педагогічного колективу, психологічного клімату в ньому, тобто настрою його членів, їх працездатності, психічного і фізичного самопочуття. Вітчизняний педагог Антон Макаренко (1888-1939) вказав на закономірність, згідно з якою педагогічна майстерність учителя зумовлена рівнем сформованості педагогічного колективу: "Єдність педагогічного колективу цілком визначальна річ, і наймолодший, найнедосвідченіший педагог в єдиному, згуртованому колективі, очолюваному хорошим майстром-керівником, більше зробить, ніж який завгодно досвідчений і талановитий педагог, який іде врозріз з педагогічним колективом". Він стверджував, що неможливо ставити питання про залежність виховання від таланту окремо взятого вчителя, хорошим майстром можна стати тільки в педагогічному колективі.

Вітчизняний педагог Василь Сухомлинський (1918- 1970) акцентував на іншій закономірності: чим багатші духовні цінності, які накопичує і турботливо зберігає педагогічний колектив, тим чіткіше колектив вихованців виконує роль активної, дієвої сили, учасника виховного процесу, вихователя. Він стверджував, що якщо немає педагогічного колективу, то немає і колективу учнів. А творять його, на думку В. Сухомлинського, колективні думка, ідея, творчість.

3. Творчий характер педагогічної професії. Це найважливіша її особливість. Творчий учитель уміє приймати оригінальні рішення, використовує новаторські форми і методи роботи, ефективно виконуючи свої професійні функції. Педагогічна творчість виявляється не лише у нестандартному розв'язанні педагогічного завдання, а й у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі. Творчим педагог стає тільки тоді, коли добросовісно ставиться до праці, прагне підвищувати професійну кваліфікацію, вивчати досвід кращих шкіл та вчителів тощо.

Професія педагога за сучасних соціальних умов має позитивні і негативні сторони.

До позитивних належать:

-       можливість професійного зростання;

-       різноманіття соціальних зв'язків із колегами, учнями, їхніми батьками;

-       можливість задовольнити вищі людські потреби - творчі;

-       гуманістичний характер;

-       творча самостійність;

-       літні терміни відпустки і її тривалість (48 робочих днів).

Серед негативних:

-       низька заробітна плата (оплата вчительської праці неадекватна її суспільній значущості і професійній складності, помітно відстає від заробітку інших фахівців із вищою освітою, що призводить до зниження рівня її престижності);

-       сувора регламентація поведінки і діяльності вчителя, високі вимоги до його моральності;

-       значні нервові затрати, висока стресогенність педагогічної діяльності.

Отже, праця педагога - одна з найважливіших, але водночас найскладніших. Тому людина, що прагне стати вчителем, повинна чітко усвідомити, які вимоги перед нею постануть, і не лише набувати професійних знань, а й виховувати власний характер, інтелектуально й емоційно розвиватися.

 

2. Професіограма вихователя

Сучасний вихователь – це кваліфікований фахівець, який працює в системі дошкільної освіти, володіє педагогічними технологіями, що відповідають новим суспільним цілям та рівню розвитку науки про дитину.

Насамперед, вихователь - це людина, яка:

1) любить, розуміє і поважає особистість дитини;

2) сприймає її такою, якою вона є;

3) має професійну освіту;

4) володіє педагогічною майстерністю;

5) має педагогічний такт;

5) прагне до самовдосконалення;

6) це добра і чуйна людина, яка багато знає, вміє, цікаво навчає.

Сучасний вихователь також повинен бути хорошим психологом.

Ефективність діяльності дошкільного навчального  закладу залежить не лише від програм навчання і виховання, а й від особистості педагога.

Тому вихователь має бути доброзичливим, відкритим у ставленні до вихованців і батьків, уміти налагодити співробітництво з усіма учасниками навчально-виховного процесу в повсякденному житті, оскільки побут дає найбільше можливостей для розвитку малят.

Перехід на особистісно-орієнтовану модель дошкільної освіти потребує зміни ставлення вихователя до занять. Заняття відповідно до Базової програми розвитку «Я у Світі» – це зайнятість дітей протягом усього дня за інтересами у групі. Завдання вихователя постачати дітям необхідний матеріал, підтримувати інтереси дітей, допомагати, втілювати в життя задумане.

Надзвичайно важливе вміння вихователя є вміння спілкуватися з дітьми.

Вихователь сучасного ДНЗ повинен володіти мистецтвом спілкування з людьми і дітьми.

В.Сухомлинський відзначав:

 «Виховання - це людські стосунки. Хороший педагог – це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що він сам був дитиною».

Видатний педагог К. Д.Ушинський, називаючи педагогіку  «Складним, найвищим, найнеобхіднішим з усіх мистецтв», не протиставляв її науці. Безумовно, дошкільна педагогіка є наукою, бо має власні концептуальні засади, принципи, наукові методи, тощо. Однак діяльність у цій сфері неможлива без творчого натхнення, без глибокого естетичного погляду педагога на світ – без мистецтва.

Так, педагог і громадська діяч С. Русова  серед особистісних якостей педагога разом з ерудицією та широким кругозором називала педагогічну творчість.

Дошкільна педагогіка є синкретичним видом мистецтва. Діяльність вихователя неможлива без використання ним технік декламування художніх творів, навчання дошкільників танцю та вокалу, залучення їх до зображувальної та театральної діяльності.

Сучасні вимоги до педагога висвітлені у законі «Про дошкільну освіту»: «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої освіти».

«Вихователь подібний до садівника і хірурга одночасно. До хірурга – тому, що повинен видаляти з душі неправильні переконання, що склалися. До садівника – тому, що повинен садити дивні квіти людяності. Людина, що вибрала цю святу посаду, зобов’язана сама себе звіряти з вищими критеріями: тут вже неприпустимі слабості, які прощаються звичайним людям, адже педагог – це не тільки професія, це і покликання. Ще краще сказати – служіння” (Альберт Лиханов Драматическая педагогика. Очерки конфликтных ситуаций. – М.: Педагогика, 1986. – С. 26).

Професіограма – це узагальнений портрет педагога або сукупність професійно обумовлених вимог до вчителя, вихователя.

Професіограма особистості вихователя – це ідеальна модель педагога, зразок, еталон, у якому представлені основні якості особистості, якими повинен володіти вихователь, знання, уміння, навички, необхідні для виконання педагогічних функцій.

На даний час накопичений великий досвід побудови професіограми педагога, що дозволяє професійні вимоги до вихователя об’єднати у три основні взаємопов’язані комплекси:

загальногромадянські якості;

якості, які визначають специфіку професії педагога;

спеціальні знання, уміння та навички з предмета (спеціальності).

Слід зазначити, що особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних. До останніх звично відносять ті, що набуваються у процесі засвоєння знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. Серед них: володіння предметом викладання, методикою викладання предмета, психологічна підготовка, широкий кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські уміння, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технологією спілкування та інші якості. Професійно-значимі якості педагога забезпечують повноцінне виконання вчителем своїх професійних функцій та обов’язків.

Вимоги до особистості вихователя:

1. Педагогічна спрямованість, яка включає любов до дітей, інтерес до педагогічної діяльності, потреба займатися нею.

2. Наявність моральних та вольових якостей: доброта, щирість, правдивість, працелюбність, справедливість, сумлінність, відповідальність самостійність, цілеспрямованість, сміливість, наполегливість, витримка (тощо)..

3. Наявність дидактичних здібностей – володіння методикою виховання дошкільнят, уміння систематизувати матеріал і доступно викласти його та обґрунтувати.

4.    Екслюзивно-мовленневі здібності: виразність  міміки, мовлення,  жестів, рухливість.

Вважають, що найчеснішим є безсловесне спілкування. Дитина може інтуїтивно визначити, хто її любить, а хто – ні, хто як до неї ставиться, а сьогоднішні діти відчувають це ще тонше й сильніше. Виховувати ефективно, не витрачаючи зайвих слів, допоможе, як зазначила Марія Монтессорі, вже саме ставлення до дитини. Добре ставлення – це доброзичлива, спокійна увага, усмішка, контакт очей, підбадьорливий жест, лагідний дотик, поглажування по голові, руці. Але є й інше – недобре ставлення. Його ознаки – відштовхувальний жест, цілковита відсутність інтересу, надто серйозний або сердитий погляд, в’їдлива посмішка, зневажлива міміка, байдуже знизування плечима тощо. У роботі з дошкільнятами таких жестів слід уникати.

5.    Організаторські здібності: вміння згуртувати, впорядкувати.

6.    Комунікативні здібності: відкритість до людей, уміння встановлювати з ними контакти, підтримувати ділове й особисте спілкування.

7.    Креативність: схильність до творчості, до реалізації творчої діяльності, відкритість інноваціям.

У діяльності вихователя виділяють такі основні функції:

·     виховна функція – формування гармонійно розвиненої особистості, відбір ефективних форм і методів, спрямованих на формування у дитини ставлення до природи, навколишнього світу, інших людей і самої себе, інтересу та культури пізнання;

·   освітня функція – збагачення дитини певними знаннями, вміннями та навичками в ігрові та спеціально організованій навчальні діяльності, а також у побутовій і трудовій діяльності;

·   охорона і зміцнення здоров’я дітей – є важливою і специфічною функцією вихователя ДНЗ.

Специфічною і важливою функцією вихователя дошкільного закладу є охорона і зміцнення здоров'я дітей. Враховуючи слабку опірність організму дитини до хвороб, вихователь повинен створити умови для фізичного розвитку дітей, вживати заходів щодо їх загартовування, зміцнення здоров'я. Для цього він повинен добре знати анатомію дитячого організму, засоби загартовування і фізичного розвитку дитини, реалізовувати останні у дошкільному закладі та проводити відповідну роботу серед батьків, які часто погано підготовлені з цього важливого напряму виховання.

У завдання вихователя входить також формування в дітей культурно-гігієнічних навичок, зокрема, звички вмиватися і мити руки перед їжею, охайно одягатися, акуратно їсти, прибирати постіль.

Педагогічна діяльність вихователя ДНЗ визначається передусім високими моральними якостями, відповідальністю за долю дітей, їх виховання, навчання і розвиток.

Отже, педагог був і буде головною постаттю у навчально-виховному процесі. Вихователю XXI століття повинні бути притаманні професійна компетентність, інтелігентність, конкурентноздатність, духовність. Сучасний педагог повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, людиною великої душі і доброго серця.

Педагог - святе слово. І цим добрим словом ти завжди згадуєш вчителів, які допомогли тобі стати людиною. Сіячі розумного, доброго та вічного - говорять про вчителів. Від них - все найкраще в людині. Про авторитетну людину (спеціаліста) завжди говорять, що в неї були хороші вчителі і звідси пішло прислів'я “дерево та вчитель пізнаються по плоду”.

 

3. Права і обов’язки вихователя.

Педагог має право на:

Участь в розробці і застосуванні методик виховання і навчання дітей у відповідності до освітньої програми ДНЗ.

Вільний вибір і використання методик навчання й виховання, навчальних посібників і підручників.

Підвищення своєї кваліфікації.

Захист професійної честі і гідності.

Захист своїх інтересів самостійно або через посередника, в тому числі адвоката, у випадку дисциплінарного розслідування, пов’язаного з порушенням вчителем норм професійної етики.

Конфіденційність дисциплінарного (службового) розслідування за винятком випадків, передбачених законом.

Вимагати від батьків створення нормальних умов для навчання  і виховання дитини поза межами ДНЗ(робоче місце, режим дня).

Вимагати від батьків відвідування вечорів, розваг разом з дітьми .

Педагог зобов’язаний:

Діяти згідно посадової інструкції вихователя.

Поважати право дитини на власну думку і переконання.

Оцінювати не особистість дитини, а її дії.

Своєчасно доводити до відома батьків стан дитини  в ДНЗ.

Заздалегідь попереджати батьків про батьківські збори та заходи.

 

4. Структура підготовки фахівців з дошкільної освіти:

Фаховий молодший бакалавр - після чотирьох років навчання у педагогічному училищі або коледжі на базі 9-ти класів ЗОШ випускник отримує спеціальніть ЗДО.

Бакалавр  -  після чотирьох років підготовки у педуніверситеті випускник отримує спеціальність вихователя ЗДО.

 Магістр -  підготовку фахівців цього рівня, які можуть працювати викладачами педагогіки і психології в педучилищі, педколеджі, педінституті, здійснюють педагогічні університети.

Структура освіти вказує на:

- дошкільну освіту,

- загальну середню освіту;

- позашкільну освіту;

- професійно-технічну;

- вищу освіту;

- післядипломну;

- аспірантуру;

- докторантуру;

- самоосвіту.

 Система підготовки вихователів для дошкільних навчальних закладів

З появою нової програми розвитку дитини дошкільного віку «Дитина» змінились і вимоги до професійної підготовки майбутнього вихователя сучасності. Бути педагогом сьогодення – означає бути ініціатором власної активності – практичної діяльності, спілкування, поведінки, пізнання та інших видів активності, а також бути здатним до самовдосконалення.

Система підготовки педагогічних кадрів в галузі дошкільного виховання в Україні бере початок з 1907-1908 років, коли у Фребелівському жіночому педагогічному інституті почали готувати кадри для дошкільних закладів. Тут викладався цілий ряд загальноосвітніх дисциплін, а психолого-педагогічний цикл складався більше ніж з 10-ти предметів, серед яких були: теорія педагогіки, педагогічна психологія, історія педагогічних вчень, вступ до експериментальної дидактики, вчення про душу дитини. Поряд з цим здійснювалася спеціальна підготовка помічниць «садівниць», їх готувала школа нянь, заснована Київським товариством народних дитячих садків.

Розвиток суспільного дошкільного виховання в кінці 20-х – на початку 30-х років вимагав великої кількості фахівців дошкільного виховання, тому поряд з вищою було введено середню спеціальну педагогічну освіту. Ця система збереглася і до нашого часу: дошкільні факультети педагогічних університетів  готують викладачів педагогіки і психологі, методистів дошкільних закладів, а педагогічні училища та коледжі – молодших спеціалістів та фахових молодших бакалаврів.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вищими закладами освіти є:  університет, магістратура, аспірантура, доктурантура.

 

 

5. Особливості дітей дошкільного віку:

-         швидкий темп фізичного і психічного розвитку;

-         допитливість;

-         здатність до наслідування;

-         конкретність мислення.

Дошкільним віком вважається період від 3 до 6-7 років. Основними особливостями цього віку є те, що складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

Соціальна ситуація розвитку в дошкільному віці характеризується тим, що у дитини з'являється коло елементарних обов'язків; змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого; з'являється можливість систематичного навчання; дитина вступає в певні стосунки з однолітками (розширюється соціальне оточення); внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується усвідомленням свого "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин; дитина діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри. Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини дошкільного віку має наступну схему:

Дитина <-> Сюжетно-рольова гра <-> Соціальне оточення

Як бачимо, провідною діяльністю для даної соціальної ситуації розвитку є сюжетно-рольова гра - діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії та стосунки між ними. У грі дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Сюжетно-рольова гра має свою структуру, яка складається з сюжету, ролі, дій образотворчого характеру, уявної ситуації та правил.

Соціальна ситуація розвитку цього віку обумовлює появу двох нових потреб у дитини:

1) потреба у спілкуванні з однолітками;

2) потреба у суспільно значимій діяльності.

Ці потреби породжують основне протиріччя дошкільного віку:

дитина є членом суспільства і поза ним жити не може, основна її потреба - жити разом з оточуючими людьми, але дитина ще не розвинена так, щоб це здійснити: її життя проходить в умовах опосередкованого (через гру), а не прямого зв'язку зі світом.

Протягом дошкільного віку в психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя психологічні новоутворення:

1) починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Проявляється це в конструкційних іграх, технічній і художній творчості;

2) пізнавальні психічні процеси починають працювати в режимі єдиної інтелектуальної діяльності, проявляється об'єднання зовнішніх і внутрішніх дій;

3) виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка;

4) дитиною усвідомлюються норми і правила. Вони починають керувати її поведінкою, перетворювати її дії на довільні та морально регульовані вчинки;

5) виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим;

6) дитина вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є

свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.

До особливостей розвитку мовлення в дошкільному віці належать наступні:

1) діти засвоюють мову дуже швидко, їхній словниковий запас зростає не тільки за рахунок іменників, а й дієслів, займенників, прикметників, числівників до 2500-3500 слів (у 6 років);

2) оволодівають умінням з'єднувати слова у речення за законами граматики, у 4-5-річному віці без спеціального навчання засвоюють елементарні правила граматики і синтаксису рідної мови;

3) розвивається звукова сторона мови, дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови, а також оволодівати різними модифікаціями темпу та сили голосу, дикцією та виразністю мовлення;

4) з'являється оригінальне словотворення. Наприклад, "Від м'ятних цукерок у роті сквознячок", "Бабуся! Ти моя найкраща любов-ниця", "Пішли в ліс заблуждатися" "Покладіть мені на голову холодний мокрес!" і т.д.;

5)діти самостійно придумують казки, розповіді, коротенькі віршики, "дражнилки", використовують різноманітні виражальні засоби, зацікавлено сприймають чужі аргументи, докази й самі ними користуються.

 

6. Роль вихователя у формуванні особистості дитини 

 Нинішній стан розвитку й реформування системи освіти ха­рактеризується орієнтованістю на кожну особистість, розкриття її задатків і можливостей, спрямованістю на захист інтересів дитини, уникнення упередженості та рецептурності в навчанні. Вагомого значення це набуває на першому етапі соціа­льного становлення особистості, у період здобуття дітьми суспі­льної дошкільної освіти.

У Базовому компоненті дошкільної освіти чітко визначено її мету – «сформувати базис особистісної культури дитини через від­криття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупність чотирьох сфер життєдіяльності – Природи, Культури, Людей, Самої себе.

Зміст сучасної дошкільної освіти спрямований на збереження дитячої субкультури, зорієнтований на цінності та інтереси дити­ни, урахування її вікових можливостей. Головне завдання дошкі­льної освіти на сучасному рівні розвитку цивілізації полягає не в засвоєнні дитиною системи галузевих знань, а розкритті перед нею науки життя в доступній формі: формуванні практичних і життє­во необхідних умінь, навичок орієнтуватися в нових умовах жит­тя, знаходити своє місце серед інших, відчувати межу припусти­мої поведінки, ініціювати доброчинність тощо. З цих позицій су­часний дошкільний заклад покликаний виконувати соціальну, оздоровчу, освітню, культурно-розважальну, просвітницьку функції. Вихователь же дошкільного закладу має реалізувати у своїй професійній діяльності такі напрями: психологічний, педа­гогічний, організаційний, методичний, дидактичний, управлін­ня та контролю, підготовки і підвищення кваліфікації.

Вихователь у групі – найголовніша людина для маленької ди­тини. Вона повністю довіряє вихователю. І це не дивно, оскільки все життя малюка в дошкільному закладі за­лежить від Головного Дорослого. Саме він вирішує, коли можна грати, коли піти на прогулянку, помалювати, побігати, а коли можна з усіма дітьми спокійно посидіти і послухати казку, розпо­відь, оповідання. Він влаштовує цікаві ігри, конкурси, вистави, читає книжки. Саме він є суддею у розв'язанні дитячих конфлік­тів, уводить правила; він усе знає і може допомогти, підтримати, похвалити, а може не помітити чи насварити.

Усім дітям з перших днів перебування в дошкільному закладі потрібна радісна атмосфера. Творцем і водночас берегинею такої комфортної атмосфери в групі і в усьому дошкільному закладі має стати вихователька. Повноцінне дитинство – це своя особиста те­риторія, місце, обладнане з любов'ю, розумінням віку, душі й пра­гнень кожного малюка. У подібних умовах під керівництвом дорослих, насамперед вихователів, дитина стає дизайнером цього простору. Відчуття власної щасливої території допомагає дітям рости самостійними, веселими, самодостатніми. Тільки, спокій­на, продумана повсякчасна робота вихователя з дитиною розвине всі найкращі паростки, закладені природою і зробить її щасли­вою. Важливо організувати процес виховання так, щоб потім він перетворився на процес саморозвитку і самовиховання, який су­проводжуватиме все життя дитини, стане невід'ємною частиною постійного самовдосконалення.

На думку О. Кононко, сучасний вихователь – це насамперед педагог-новатор, який відчуває нові життєві тенденції, тримає руку на пульсі часу, добре орієнтується у пріоритетах сучасності, спрямований на майбутнє, творчо ставиться до своєї професійної діяльності. Саме такий вихователь «...дивиться на освіту як на процес розширення можливостей компетентного вибору дитиною змісту, місця, тривалості, партнерів, матеріалів для своїх занять; створення умов для її саморозвитку, прояву сутнісних сил; пошук педагогічних технологій побудови розвивального способу життя дошкільника; формування в нього основ особистісної культури; створення виховного середовища».

 

Завдання до лекції № 1.

 1. Написати творчу роботу на тему на вибір: "Моя професія – вихователь ЗДО",

"Мій ідеал вихователя", "Педагог  XXI століття. Яким йому бути?",  "Яким вихователем  я себе уявляю?"

 2. Продумати рекламу професії вихователя

3. Скласти власну прфесіограму. Визначити, які якості у вас вже сформовані і які потрібно формувати.

 

Лекція 2

Тема. Предмет педагогіки як науки

План

1.  Предмет педагогіки як науки.

2.  Структура педагогічної науки.

3.  Формування педагогічної теорії.

4.  Розвиток педагогічної думки в Україні.

5.  Виховання як явище суспільного життя.

6.  Основні педагогічні поняття і терміни. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» про основні педагогічні поняття і терміни.

7.  Методи науково-педагогічних досліджень.

 

1.     Предмет педагогіки як науки

Педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання людини на всіх вікових етапах її розвитку.

Предмет педагогіки – виховання як особлива функція суспільства.

Є у науці такий напрям, як вікова педагогіка. Поряд зі шкільною педагогікою, педагогікою дорослих, до неї входить й дошкільна педагогіка. Є усі підстави вважати дошкільну педагогіку самостійною галуззю науково-педагогічних знань. Вона вивчає процес виховання і навчання дітей дошкільного віку. Використовуючи загальнонаукові, загальнопедагогічні методи дослідження, беручи відомості з психології, анатомії та фізіології людини, дошкільна педагогіка досліджує закономірності та особливості розвитку, виховання та навчання дитини від народження до початку шкільного навчання. Теоретичний пошук, аналіз реальної практики дозволяє дошкільній педагогіці розробляти, удосконалювати засоби, методи та прийоми виховання дитини в сім’ї, дошкільних навчальних закладах, прогнозувати тенденції їх розвитку, певним чином впливаючи на політику держави у цій галузі.

Отже, дошкільна педагогіка – наука про закономірності виховання та навчання дітей від народження до початку шкільного навчання.

Як у будь-якої науки, у дошкільної педагогіки є власний науковий апарат. До нього входять такі компоненти:

Об’єкт дошкільної педагогіки – виховання дітей дошкільного віку як цілеспрямований процес.

Предмет дошкільної педагогіки – закономірності, протиріччя взаємин, технології організації та здійснення виховного процесу, які визначають розвиток особистості дитини.

Немає жодного аспекту життя дитини до школи, яким би не цікавилась дошкільна педагогіка. Тому дійсно, коло проблем, які вона досліджує, є дуже широким. Дошкільна педагогіка є синтезом теорії і практики, які збагачують одна одну та одночасно умовами належного функціонування усіх ланок і факторів дошкільного виховання.

Є у дошкільної педагогіки й свої джерела, з яких бере вона інформацію:

-         народна педагогіка (тобто народний досвід виховання дітей);

-         ідеї видатних педагогів минулого;

-         передовий педагогічний досвід;

-         дані суміжних наук.

Зміст будь-якої науки — це система знань у формі понять, визначень, концепцій, теорій, законів.Слово "педагогіка" — грецького походження, воно означає "дітоводіння". У Стародавній Греції педагогами називали рабів, які супроводжували дітей до школи. У процесі розвитку педагогіки відбулися помітні зміни у змісті окремих визначень. Педагогіка впродовж віків формувалася як наука про виховання. Вона досліджує не лише виховання, а й навчання.

 Тому слід вважати, що педагогіка — це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини.

Видатний педагог А. С. Макаренко сказав, що педагогіка — найскладніша діалектична наука, тому що її предметом є виховання особистості, формування правильного ставлення до всього, що її оточує.

Інший видатний педагог, В. О. Сухомлинський, зазначив, що педагогіка повинна бути наукою для всіх.

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка.

З появою кожної нової стадії відбувався процес її взаємодії, взаємодоповнення та взаємозбагачення.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в поглядах на мету, завдання, зміст, засоби й методи виховання, навчання та розвитку. Термін "народна педагогіка" вперше вжив О. В. Духнович у підручнику "Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских" (1858 р.). Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін "етнопедагогіка", пов'язаний з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Науковою системою знань про Батьківщину в конкретних історичних умовах нашої держави є українознавство.

Якщо "нація" — це "велика родина", "надродина", яка існує віками й тисячоліттями, то родина — це "нація в мініатюрі". Мати й батько є природними головними вихователями, їхній обов'язок — передати дітям у спадок від дідів і прадідів заповіт: бути національно свідомими, палкими патріотами і стійкими громадянами України.

Родинна педагогіка як складова частина народної культури сприяє формуванню в дітей найглибших почуттів любові до матері, бабусі, дідуся, поваги до пам'яті померлих. Основні завдання родинного виховання подано в "Концепції національного виховання". Це пробудження та врахування природних задатків і нахилів: формування здібностей, піклування про фізичне і психічне здоров'я; оволодіння дітьми рідною, державною мовою; патріотичне, трудове, моральне, естетичне виховання. ДНЗ повинен проводити тривалу і наполегливу просвітницьку та педагогічну роботу з батьками, збагатити їх знання з українознавства, психології, теорії і практики виховання, підносити культуру батьків, родинне виховання на вищий рівень. Особливо важливе формування в батьків знань про національно-психологічні особливості дітей, національний характер і світогляд, про державну ідеологію й політику в галузі освіти і виховання підростаючих поколінь.

У багатьох школах та сім'ях творчо відроджуються і розвиваються козацько-лицарські виховні традиції.

Козацька педагогіка — це частина народної педагогіки, яка сприяє формуванню в підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі — незалежній Україні. Педагогіка народного календаря використовується для виховання дітей та молоді через послідовний цикл залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят, обрядів українського народу.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання людської особистості засобами релігії. Релігійні виховні традиції мали і мають значний, часто вирішальний виховний вплив на молодь у родинах віруючих, яких нині в Україні мільйони.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Система гуманної освіти і виховання бере свій початок у Давній Греції. Афінська система залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота і фізична досконалість.

Через 350—400 років в Римській імперії утворився термін педагогіка та назва професії педагог (paidos — дитина, ago — веду, виховую). Перший "штатний" педагог Марк Фабій Квінтиліан (35-96 рр.), який одержував платню з імперської казни, навчав юнаків ораторського мистецтва, був автором 12-томної книги "Дванадцять книг риторичних настанов", по суті, це була перша педагогічна книга.

Тривалий час педагогіка була частиною філософії і лише в XVII ст. з'явилися твори, які їх відокремили.

 

2.     Структура педагогічної науки

До педагогічних наук належать такі галузі педагогічних знань:

-  загальна педагогіка (загальні основи, історія педагогіки, теорія і методика виховання, дидактика, школознавство);

-   вікова педагогіка (педагогіка немовляти; переддошкільна й дошкільна педагогіка; педагогіка початкових класів; педагогіка школи, або загальна; педагогіка дорослих — вузівська);

-     професійна педагогіка (педагогіка профтехосвіти, військова педагогіка);

-     спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія, виправно-трудова педагогіка);

-     історія педагогіки;

-      методики викладання окремих предметів;

-      шкільна гігієна;

-      виробнича педагогіка;

-      педагогіка менеджменту та бізнесу тощо.

 

3.     Формування педагогічної теорії

Першим творцем самостійної педагогіки вважають чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592—1670 рр.). Його головна праця "Велика дидактика" — перша наукова педагогічна книга, багато чого з неї увійшло в золотий фонд педагогіки (наприклад, класно-урочна система).

У XVIII ст. на розвиток науки, освіти, культури вплинули ідеї французьких просвітителів Ф. Вольтера, Л. Дідро, особливо Ж.-Ж. Руссо. Вони зробили неоціненний внесок у педагогічну науку.

У XIX ст. педагогічна думка набула інтенсивного розвитку у працях видатного швейцарського педагога Й. Г. Песталоцці (1746—1827 рр.), який став засновником теорії і практики початкового навчання і трудового виховання бідних дітей.

Ф. Фребель (1782—1852 рр.) — основоположник у Німеччині теорії і практики дошкільного виховання.

А.Ф. Дістервег (1790—1866 рр.) — німецький педагог-демократ, який зробив значний внесок у розвиток прогресивної системи освіти, у якій головне місце відводили загальному навчанню всіх дітей.

Над питанням педагогічної теорії і практики багато працював Л. М. Толстой (1828—1910 рр.), який створював школи для селян, сам написав підручники для школи — "Азбуку", підручник з арифметики.

Видатний російський педагог К.Д. Ушинський (1827— 1870 рр.) обстоював принцип народності навчання і виховання дітей. Його педагогічні погляди викладені в праці "Людина як предмет виховання", він створив підручники "Рідне слово", "Дитячий світ", якими користувалося не одне покоління дітей.

 

4.     Розвиток педагогічної думки в Україні

У другій половині XIX на початку XX ст. в Україні не було такого діяча культури, літератури, мистецтва, який би стояв осторонь питань освіти і виховання.

Т. Г. Шевченко (1814-1861 р.р.) підготував і видав "Букварь южнорусский" (1861).

Леся Українка (1871-1913 р.р.) змальовувала жалюгідну дійсність сільських шкіл і їхніх учителів.

О. В. Духнович (1803-1865 р.р.) зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: написав буквар, методичні книжки для вчителів.

Відомий український педагог X. Д. Алчевська (1841-1920 р.р.) працювала над питанням навчання дорослих, її посібники "Що читати народові?", "Книга дорослих" мали великий успіх, принесли авторці широке визнання.

Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкрито у працях довго замовчуваного українського педагога Г. Ващенка (1878-1967 р.р.) "Виховний ідеал", "Виховна роль мистецтва" та інших.

А. С. Макаренко (1888-1939 р.р.) увійшов у класику сучасної педагогіки як один із засновників теорії і методики колективістичного виховання, випробуваних ним на практиці протягом восьми років (1920-1928 р.р.). Його система враховувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання і перевиховання, багато її елементів і понині корисні, особливо для колоній неповнолітніх злочинців. Досвід виховання в одній із колоній висвітлено у "Педагогічній поемі" А. С. Макаренка.

В. О. Сухомлинський (1918-1970 рр.) з 1946 року до останніх днів свого життя працював директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині. Він написав багато відомих сьогодні книжок з проблем навчання, трудового і морального виховання учнів: "Школа під голубим небом", "Серце віддаю дітям", "Про розумове виховання", "Сто порад молодому вчителю", "Розмова з молодим директором школи" та інші. Гуманізація була вищим принципом розумового, морального і трудового виховання в школі В. О. Сухомлинського, де складна педагогічна праця поєднувалася з любов'ю і повагою до учнів, а з боку останніх — небайдужим і шанобливим ставленням до знань, книги, учителів, батьків, старших людей.

Українська педагогічна думка епохи українського відродження відображалася у статутах братських шкіл, у навчальній літературі, що з’являлася у той час, у літературно-художніх, полемічних, історичних творах письменників, просвітителів і, передусім, діячів братських шкіл Л.Зизанія і С.Зизанія, у творах І.Вишенського, К.Ставровецького, І.Борецького, П.Беринди, у трактатах професорів і вихованців Києво-Могилянської колегії Є.Славинецького, С.Полоцького і ін.

Важливою подією, що сприяла розвитку педагогічної думки та розповсюдженню навчальної літератури в Україні, став початок вітчизняного книгодрукування, основоположником якого є відомий просвітитель XVI ст. Іван Федоров (1510-1583 рр.). Він заснував у Львові першу в Україні типографію. Тут 1574 року видав "Апостол", у післямові до якого пише про те, як його прогнали з Москви і як він не знайшов підтримки серед львівських багатих міщан. У Львові 1574 року Федоров видав першу друковану східнослов’янську навчальну книгу "Азбука", а 1578 року ‑ нове видання цієї книги під такою самою назвою. Це було зроблено в Острозі, де він заснував свою наступну типографію.

Букварі, видані Федоровим, виконували крім навчальної і виховну функцію, оскільки їх зміст був спрямований проти католицизму, уніатства, соціального і національного поневолення. Видана ним навчальна література є неоціненним скарбом у розвитку педагогічної справи в Україні. Цими книгами Федоров прагнув захистити дітей від вседозволеності батьків, закликав виховувати "в милості", благорозумними, в терпінні "приемлюще друг друга і прощение дарующе".

У книгах Федорова чітко звучать мотиви морального виховання, що ґрунтується на патріотизмі, чесності, справедливості, мудрості, любові до людини, турботі про інших. Моральне виховання, на його думку, нерозривно пов’язане з освітою, а саму освіту треба здобувати не лише для себе, але й передавати знання іншим.

1609 року Львівським Ставропігійським братством надруковано книгу невідомого автора "О воспитании чад". Це був перший друкований педагогічний твір в Україні. У книзі обґрунтовується думка, що позитивні і негативні якості людини не вроджені, а є результатом виховання. Автор також вказує на відповідальність батьків за виховання і навчання дітей, про їх обов’язок віддати дитину в "науку", висуває ідею, що виховання слід починати з раннього віку.

Стефан і Лаврентій Зизанії (Кукіль) – талановиті вчені, просвітителі, вони були серед засновників Львівської братської школи, працювали там учителями. Лаврентій Зизаній відомий як педагог, працював крім Львівської у братських школах Бреста, Вільно. Педагогічні погляди Лаврентія Зизанія викладені у його полемічних і навчальних творах, серед яких слід відзначити "Граматику словенську" (1569 р). Це була друга після "Адельфотесу" (1591 р.) слов’янська граматика. Заслуга автора полягає у тому, що він висунув твердження про можливість пізнання всього союзу наук слов’янською мовою через створення її граматики. Граматика – ключ до знань, вона сприяє вивченню інших наук. Книгами Лаврентія Зизанія користувалися вчителі братських шкіл, а також навчальних закладів Російської держави. Його брат Стефан Зизаній також відомий як педагог, письменник-полеміст, виступав проти соціальної несправедливості, проти національного і релігійного гноблення українського народу.

Кирило Ставровецький Транквіліон – відомий український письменник, педагог. Його педагогічна діяльність проходила у Львівській братській школі та братській школі Вільно. Педагогічні думки К.Ставровецького відображені у творах "Зерцало богословіі", "Євангеліє учительноє", "Перло многоценное". Він висунув ідею загальної рівності людей. Причину існуючого зла в суспільстві вбачав у приватній власності, у багатстві. У творах закликає до гуманності й добра, до діяльності. Прагнення до знань – природна властивість людини, тому кожен повинен збагачувати свої знання і передавати їх іншим людям. У поширенні знань велику роль відводив учителю, до якого ставив високі вимоги: не лінуватися у навчанні інших, бути наполегливим, терпеливим, сприяти розвитку талантів.

Герасим Смотрицький – перший ректор Острозької академії, український і білоруський письменник, талановитий полеміст, громадський діяч. Був надзвичайно освіченою людиною. Г.Смотрицький є автором гостро полемічного твору "Ключъ царства небеснаго", де він гостро критикує єзуїтів, виступає проти католицької експансії, закликає до боротьби з нею. Політику католицького духівництва він також засуджує у своєму творі "Календарі римському новому". Г.Смотрицький є прихильником доступності загальної освіти як для чоловіків, так і для жінок.

Іов Борецький – ректор Львівської, потім Київської братських шкіл, навчався в Острозькій школі, згодом – у Краківській академії. Прекрасно володів слов’янською, грецькою, латинською й польською мовами. 1620 року, коли Київське братство здобуло право ставропігії, тобто автономії щодо вищих церковних властей, Івана Борецького під іменем Іова було обрано київським митрополитом. Вся його діяльність підпорядковувалась визволенню Вітчизни від чужоземного гніту, багато дбав про національну освіту і школи. З його ініціативи Київський собор рекомендував створювати по Україні братства і школи при них. Його зусиллями були відкриті братські школи в Луцьку, Немирові, Рогатині. І.Борецький – автор багатьох творів. Вони проникнуті почуттям любові до рідної землі, народу. Йому приписують твір "О воспитании чад". Відомий його гострополемічний твір "Пересторога", спрямований проти католицизму і унії. У ньому автор критикує тих, хто перейшов на бік католицизму, вказує на велике значення освіти та цілеспрямованого виховання в усвідомленні народом своєї ролі у боротьбі з католицизмом. Але Борецький виступає проти латинської системи освіти.

Мелетій Смотрицький – син Г.Смотрицького, ректор Київської братської школи. Працював викладачем у Києво-Могилянській академії. Написав 18 творів, де звучать ідеї патріотичного виховання, боротьби проти національного і соціального гноблення, поширення освіти серед народу.

Найбільше значення серед його праць має "Граматика словенська". За цим підручником навчався М.Ломоносов, ним користувалися у Московській Слов’яно-греко-латинській академії, у школах України та Білорусії. "Граматика словенська" – це не лише визначний підручник для навчання грамоти, а серйозна наукова робота. Автор вніс великі зміни у ряд граматичних правил слов’янської мови, зокрема, встановив систему її відтінків, вказав на зайві букви, що не відповідають типовим звукам слов’янської мови, дав цінні вказівки щодо віршування. Все це сприяло зближенню слов’янської і народної української мов, внаслідок цього виникла книжна українська мова. Тут також дано ряд рекомендацій щодо свідомого засвоєння навчального матеріалу. "Граматика..." Мелетія Смотрицького – третя друкована східнослов’янська граматика після "Адельфотесу" (1591, Львів) та "Граматики..." Л.Зизанія.

Памва Беринда освіту здобув у Львівській братській школі, потім працював у друкарнях м. Стрятина поблизу Бережан, Львова, Перемишля, а також – у друкарні Києво-Печерської Лаври. Найбільш відомою працею П.Беринди є словник "Лексікон словено-руський і імен толкованіє", виданий у Києві в типографії Лаври (1627 р.). Його використовували у братських школах як навчальний посібник. Словник містив 7000 слів, серед яких багато термінів, присвячених педагогічній темі, що дає змогу проаналізувати педагогічну і психологічну термінологію XVII ст. Наприклад, науку про виховання Беринда називає "пестунство", "педагогія"; є тлумачення слів "освіта", "вчитель", "вихователь" і ін. Все це дає підставу вважати, що в Україні вже на початок XVII ст. сформулювалось чітке поняття про педагогіку як науку про виховання.

Іван Вишенський – видатний український полеміст, демократ, борець проти національного і соціального гноблення. Йому належать твори "Викриття диявола-самодержавця", "Послання князю Острозькому", "Суперечка мудрого латинника з немудрим русином", де автор розглядав проблеми освіти і виховання у взаємозв’язку з іншими соціальними і політичними проблемами. Він пропагандист ідеї рівності всіх людей, доводив, що і бідний, і багатий мають від природи однакову будову тіла, дихають тим самим повітрям. Вишенський піддає різкій критиці єзуїтську систему виховання, виступає проти латинської системи освіти, вказує, що освіта повинна здобуватись рідною мовою і ґрунтуватися на традиціях рідної культури і народного виховання. На його думку, слов’янська мова у повній мірі може бути мовою науки.

Єпіфаній Славинецький – видатний український діяч, перекладач навчальної літератури з медицини, географії, мистецтва, автор багатьох підручників. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Працював у Москві: виконував доручення царя по перекладанню іноземної літератури на слов’янську мову (виправляв помилки перекладачів). Був дуже освіченою людиною. Серед його праць найбільший інтерес для педагогіки становить твір "Громадянство звичаїв дитячих". Це збірник правил, що визначають поведінку у школі, вдома, в церкві, на вулиці, під час обіду, в грі, а також вимог до мови, до зовнішності і одежі дитини тощо (всього 164 правила). Твір написаний у катехізичній формі (у формі запитань і відповідей). Дослідники вказують на подібність цього твору до "Правил поведінки..." Я.Коменського.

Феофан Прокопович – український церковний, громадський і державний діяч, письменник, учений, педагог, викладач і певний час ректор Києво-Могилянської академії. Закінчив Києво-Могилянську та Римську католицьку академії. За викликом Петра І виїхав до Петербурга, де був радником з питань освіти, науки та культури та главою Російської православної церкви.

У своїй діяльності виступав як палкий прихильник петровських реформ, боровся за народну освіту, вважаючи, що суспільний прогрес залежить передусім від поширення освіти. Про це писав у багатьох своїх творах. Зокрема, у творі "Володимир" та інших доводить перевагу знань над "темнотою". П’єса "Володимир" – зразок шкільної драми. Твір намітив тенденцію зближення шкільної академічної піїтики з народним життям.

Просвітительську діяльність Ф.Прокопович вважав найважливішою і не шкодував для неї ні енергії, ні коштів. У своєму будинку він відкрив школу для дітей-сиріт і бідняків, дбав про їхню освіту.

Ф.Прокопович – один з найосвіченіших людей свого часу. Мав гострий розум, феноменальну пам’ять, володів поетичним, педагогічним і артистичним хистом. Про це свідчать передусім його твори.

Ще будучи професором і ректором Київської академії, він написав твори "Поетика" та "Риторика". Ці праці справили помітний вплив на розвиток змісту і методики навчання в академії. Вони свідчать про широкий світогляд автора, його педагогічні знання. Велику увагу в них приділено практичним заняттям студентів. Ф.Прокопович є автором першого математичного курсу в академії.

Цінними для педагогіки є думки, висловлені Ф.Прокоповичем у книзі "О риторическом искусстве" щодо ораторського хисту вчителя, який розповідаючи про будь-який предмет повинен, передусім, впливати на почуття своїх слухачів, зачіпати найтонші струни серця людини так, щоб образ з’явився перед очима слухачів. Збереглися згадки, що риторичний клас, який вів Ф.Прокопович, студенти відвідували дуже охоче. Це, звичайно, зумовлювалося і його особистісними якостями.

У розвитку вітчизняної педагогіки, освіти і школи помітну роль відіграв "Духовний регламент" Ф.Прокоповича. У ньому автор ставив питання про відкриття духовних шкіл, шкіл для простого народу, дав розгорнутий план організації академії і духовних семінарій, висловив передові думки щодо методів навчання, режиму учнів. Актуальні для того часу педагогічні ідеї Ф.Прокопович пропагує у написаному ним букварі "Первое учение отрокам".

Ф.Прокопович був прихильником прогресивних методів навчання. Ввів новий науково-історичний метод викладання богословської науки, що полягав у вивченні історії релігії. Подібно до Я.А.Коменського він вимагав свідомого, наочного, доступного, систематичного вивчення матеріалу. Вважав, що підручники і книги для широкого загалу читачів повинні бути написані простою, доступною мовою.

 

5. Виховання як явище суспільного життя

Виховання як суспільне явище — складний і суперечливий соціально-історичний процес входження, включення підростаючих поколінь у життя суспільства; у побут, суспільно-виробничу діяльність, творчість, духовність; становлення їх людьми, розвиненими особистостями й індивідуальностями, найважливішим елементом продуктивних сил суспільства, творцями власного щастя. Воно забезпечує суспільний прогрес і наступність поколінь.

Виховання як суспільне явище характеризується наступними основними рисами, які виражають його сутність:

а) Виховання виникло із практичної потреби пристосування, прилучення підростаючих поколінь до умов суспільного життя й виробництва, заміни ними старіючих поколінь, які й вибувають із життя. У результаті діти, стаючи дорослими, забезпечують власне життя і життя старших поколінь, що втрачають здатність до праці.

б) Виховання — категорія вічна, необхідна й загальна Воно з'явилося разом з виникненням людського суспільства і існуватиме доки житиме саме суспільство. Воно необхідно тому, що є одним з найважливіших засобів забезпечення існування й наступності суспільства, підготовки його продуктивних сил і розвитку людину. Категорія виховання загальна. У ній відбиваються закономірні взаємозалежності й взаємозв'язки цього явища з іншими суспільними явищами.

в) Виховання на кожному етапі суспільно-історичного розвитку по своєму призначенню, змісту й формам носить конкретно-історичний характер. Воно обумовлене характером і організацією життя суспільства й тому відбиває суспільні протиріччя свого часу. У класовому суспільстві корінні тенденції виховання дітей різних класів, шарів, груп часом протилежні.

г) Виховання підростаючих поколінь здійснюється за рахунок освоєння ними основних елементів соціального досвіду, у процесі й результаті залучення їх старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування й суспільно-необхідну діяльність. Суспільні відносини й взаємини, вплив й взаємодії, у які вступають між собою дорослі й діти, завжди є виховними або виховуючими, незалежно від ступеня їх усвідомлення як дорослими, так і дітьми. У самій загальній формі ці взаємини спрямовані на забезпечення життя, здоров'я й харчування дітей, визначення їх місця в суспільстві й стану їх духу. По мірі того, як дорослі усвідомлюють свої виховні взаємини з дітьми й ставлять перед собою певні цілі формування в дітей тих або інших якостей, їх відносини стають усе більш педагогічними, свідомо цілеспрямованими.

На основі усвідомлення дорослими основних характеристик виховання як суспільного явища в суспільстві виникає прагнення до свідомого й цілеспрямованого використання законів виховання в інтересах дітей і суспільства. Старші покоління свідомо звертаються до узагальнення досвіду виховних відносин, до вивчення тенденцій, що проявляються в ньому, зв'язків, законів, до використання їх з метою формування особистості. На цій основі й виникає педагогіка як наука про закони виховання і їх використання з метою свідомого й цілеспрямованого керівництва життям і діяльністю дітей.

Отже, суспільне явище — виховання — необхідне як спосіб забезпечення життя суспільства й індивіда; воно здійснюється в конкретно-історичних умовах у результаті певним чином склавшихся суспільних відносин і способу життя суспільства; основним критерієм його здійснення, реалізації є ступінь відповідності властивостей і якостей особистості вимогам життя.

Виховання й продуктивні сили. Виховання функціонує в системі інших суспільних явищ. Необхідністю підготовки продуктивних сил суспільства є корінна суспільна потреба, основа виникнення, існування й розвитку виховання як суспільного явища. Тому й основою змісту виховання як суспільного явища завжди було освоєння виробничого досвіду й навичок до праці. Наукова педагогіка встановлює зв'язок виховання, навчання із продуктивною працею й політехнічною освітою, що забезпечують загальноосвітню підготовку продуктивних сил суспільства. Таким чином, основна функція виховання як суспільного явища — в обслуговуванні підготовки продуктивних сил суспільства Розвиток усього різноманіття суспільних функцій виховання залежить від соціального наповнення суспільних, насамперед виробничих, відносин.

Виховання й економічний базис. Певний рівень розвитку продуктивних сил приводить до встановлення відповідних відносин власності й виробничих відносин, економічного базису. Характер цих відносин обумовлює підготовку продуктивних сил, характер виховання: його спрямованість, зміст, форми, методи. Для гуманістичної, демократичної педагогіки метою стає сама людина, його всебічний і гармонічний розвиток на основі єдності природних дарувань і вимог громадського життя, яке розвивається, у тому числі виробництва. Це гранично розширює функції й зміст виховання, робить різноманітними його форми й методи

Взаємозв'язок і взаємозалежність між виробничими й виховними відносинами дуже складна й суперечлива. В історії суспільства вихованню приділялася роль всемогутнього засобу формування особистості, а бувало, що й зовсім скидалося з рахунків як засіб, не здатний суттєво вплинути на людську природу В дійсності ж роль і місце виховання в суспільнім житті залежить від стану самого суспільства й насамперед відносин власності й виробничих відносин у ньому. Характер, зміст, форми й методи виховання в основних рисах завжди визначаються характером виробничих відносин. Виховання не здатне саме по собі докорінно змінити, перетворити людину й суспільство. В умовах же гуманного, демократичного суспільства виробничі й усі інші суспільні, відносини сприяють духовно-ціннісному наповненню й усілякому розвитку суспільних функцій виховання. І тоді виховання, формуючи не тільки продуктивну силу, а й різнобічно розвинену людину, впливає й на характер виробничих відносин, сприяє їхньому вдосконаленню.

6. Основні педагогічні поняття і терміни. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» про основні педагогічні поняття і терміни

Основними поняттями (категоріями) педагогіки є виховання, навчання, розвиток і освіта.

Самоосвіта, самовиховання, перевиховання, превентивне виховання — не основні, але теж дуже важливі поняття педагогіки.

Виховання — це виключно людська функція, вона існує стільки, скільки існує людина. Виховання полягає в підготовці молодих поколінь до життя в суспільстві. У процесі виховання підростаючі покоління повинні засвоїти те, що накопичено суспільством, тобто засвоїти знання на певному рівні їхнього розвитку, оволодіти певними трудовими навичками та вміннями, засвоїти норми та досвід поведінки в суспільстві, виробити розумні потреби та певну систему поглядів на життя. У процесі виховання потрібно сформувати і такі якості, які необхідні для розв'язання нових завдань, які не стояли перед старшими поколіннями, тобто потрібно навчити вчитися набувати нові знання, займатися творчою діяльністю.

Виховання — не простий процес, а цілеспрямований, бо наша мета — виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість, він вимагає відбору засобів виховання, певних умов, тривалості, накопичення якостей особистості. Існує багато визначень виховання, а найвдаліше трактується як передача старшими поколіннями й активне засвоєння новими поколіннями соціального досвіду, необхідного для життя і праці. Таке визначення "підігнано" до умов школи, коли старший передає досвід молодшому. Доцільніше визначити виховання як цілеспрямований вплив, у результаті його вихованці засвоюють соціальний досвід. Засвоєння такого досвіду розвиває (формує) особистість у певному напрямку.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом і характером. "Національне виховання, — писала Софія Русова, — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні самобутні скарби задля людського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану До інших народів..."

Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій мудрості й духовності. Воно духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Навчання — це цілеспрямований процес взаємодії вчителів і учнів, під час якого здійснюється освіта людини. Але оскільки існує неперервна освіта, яка охоплює і післяшкільний період, то навчання слід розглядати як цілеспрямований процес взаємодії двох сторін та оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок.

Освіта — це результат організованого навчання і самостійного засвоєння знань, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих .сил і здібностей. Головне призначення освіти — підвести до самоосвіти.

Самоосвіта — цілеспрямована робота людини над самовдосконаленням в інтелектуально-духовному, морально-вольовому, естетичному та фізичному напрямах. Самоосвіта необхідна у зв'язку з науково-технічним прогресом.

Самовиховання — систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей та подолання негативних.

Перевиховання — індивідуальна цілеспрямована робота дорослих з усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня. Перевиховання тісно пов'язане з соціальною педагогікою, яка є основою роботи не лише школи, а й інспекцій у справах неповнолітніх при РВВС, органів опіки і піклування.

Розвиток (формування) особистості — це процес і результат її змін під впливом середовища, спадковості, навчання і виховання.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Фундамент української педагогіки становлять українська народна філософія, праці та ідеї українських філософів про нескінченність світу, вічну зміну життя, людину — центр світобудови, свободу — найбільшу цінність людини, природу-матір, землю-годувальницю. Народна українська філософія утверджує культ людини, дитини і природи.

Зв'язок педагогіки з іншими науками

Останнім часом бурхливо розвивається соціальна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді у процесі розв'язання суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства. 'Педагогіка пов'язана з багатьма науками, а найбільше з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, логікою.

Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, урахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, тому кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є базою для розуміння біологічної суті людини — розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем. Вище вказані науки взаємопов'язані, взаємовпливають, взаємодіють, взаємопроникають та інтегрують.

Педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, зокрема психології, проводить дослідження спільно з іншими науками, дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

 

7.     Методи науково-педагогічних досліджень

Наукове дослідження — це особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, яке завершується формуванням знання про досліджуваний об'єкт. Основними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження є отримання нового наукового результату і поповнення теоретичних знань, які сприяють процесу виховання, навчання і розвитку школярів. Вимоги до науково-педагогічних досліджень: актуальність, наукова новизна, теоретична і практична значущість, наукова достовірність і об'єктивність, доступність для використання іншими, показ міри та умов ефективного застосування одержаних результатів. Метод науково-педагогічного дослідження — це шлях вивчення й опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення закономірностей виховання і навчання. Для дослідження добирають оптимальний комплекс методів.

Метод педагогічного спостереження — це спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Воно має бути природним, комплексним, об'єктивним. Це пасивний метод дослідження, бо дослідник не втручається в поведінку або стан навчання учня, він лише спостерігає. Спостереження буває пряме й опосередковане, відкрите і закрите. Досліднику важливо мати план спостереження, визначити його термін, зафіксувати результати.

Метод бесіди — це безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Умови ефективності бесіди: авторитетність дослідника, наявність плану, сприятлива обстановка, відвертість, врахування індивідуальних особливостей співбесідника, педагогічний такт, порівняння результатів бесіди з результатами спостереження.

Метод інтерв'ю застосовують тоді, коли дослідник упевнений в об'єктивності відповідей учнів. Під час інтерв'ю не ставлять уточнюючих запитань, ураховують тип респондента, ретельно продумують запитання.

Метод анкетування використовують для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчальновихов-ного процесу. Анкета складається з трьох частин: вступної, основної та демографічної. Вимоги до анкетування: добір найточніших запитань (прямих і непрямих); виключення підказок; попереднє анкетування невеликої кількості учнів; перевірка ступеня розуміння запитань і внесення корекцій до змісту анкети; порівняння результатів анкетування з результатами, одержаними іншим шляхом.

Метод психолого-педагогічного тестування — це випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань та екзаменаційних білетів. Результати тестування визначають через виявлення відсотків розв'язування тестів.

Метод рейтингу — оцінка тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами). Вимоги до експертів: компетентність, наукова об'єктивність, якість колективіста, самокритичність, креативність — здатність вирішувати творче завдання.

Метод незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами (учителями, батьками, товаришами учнів), зіставлення цих відомостей зі своїми матеріалами про особистості вихованців.

Метод соціометрії — це вивчення структури і стилю взаємин у колективі.

Математичні методи — реєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.

Педагогічний експеримент є методом перевірки нових ідей, пропозицій дослідника, підтвердження їхньої ефективності. Експеримент — активний метод. Його можна повторювати, щоб одержати результат. Експеримент коректний за дотримання двох умов:

1) поділ учнів на дві рівні групи: експериментальну (у якій упроваджується нова ідея — методика, пропозиція) і контрольну (в якій усе залишається без змін);

2) створення плану (програми) експерименту та систематичного обліку його наслідків. Саме в обчисленні різниці "на користь" експериментальної Групи і полягає остаточний результат експерименту.

 

Завданняя до лекції № 2.  

1. Перейти за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=T-68tpWsyIo. Переглянути відео про діяльність острозької школи та братств на Україні. Дослідити  їх внесок у розвиток педагогічної  думки на Україні.

2. Переглянути відео за посиланням   https://www.youtube.com/watch?v=Lj0JocW3KsQ. Дати відповідь на питання "Як друкарство вплинуло на розвиток педагогічної думки в Україні?" 

 

 Тестовий контроль знань

1.     Педагогіка – це:  

а) наука, яка вивчає закономірності розвитку особистості;

б) мистецтво впливу вихователя на вихованця з метою формування його особистості;

в) наука про дитину;

г) наука про виховання людини;

д) наука про виховання, освіту і навчання людини на всіх вікових етапах її розвитку.

2.     Об'єктом педагогіки виступає:

а) виховна діяльність;

б)виховання як свідомий і цілеспрямований процес;

в)виховання людини людиною.

3.     Предметом педагогіки є:

а) виховна діяльність, яка здійснюється у навчально-виховних закладах;

б) підготовка підростаючого покоління до життя;

в) розкриття закономірностей і механізмів оволодіння знаннями, навичками, вміннями; засвоєння людиною соціально-культурного досвіду;

д) технології організації та здійснення виховного процесу, які визначають розвиток особистості дитини.

4. Вставте пропущені слова 

Першим в історії “штатним” педагогом був ______________________________________________________________

 

5.   Вкажіть хто є автором праці “Велика дидактика”, однієї з перших науково-педагогічних книг: 

а) Ян-Амос Коменський; 

б) Йоганн-Фрідріх Гербарт;

в) Джон Локк; 

г) Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег.

6. Ключові категорії педагогіки:

а) соціальна адаптація;

б) розвиток;

в) профілактика;

г)самовиховання;

д)  виховання;

е) навчання;

є) управління;

ж) освіта;

з) формування особистості;

і) педагогічний процес.

7. Виховання - це:

а) процес і результат оволодіння системою знань, умінь і навичок;

б) процес формування світогляду та якостей  особистості;

в) процес цілеспрямованого впливу з метою створення сприятливих умов для розвитку особистості.

8. Навчання – це:

а) цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння та навички;

б) передача учням знань, умінь і навичок

в) передача знань, умінь і навичок від одного покоління до іншого

9. Оберіть правильну відповідь. 

Освіта – це:

а) система знань, умінь і навичок

б) процес і результат розвитку  людини по засвоєнню нею системи знань, умінь і навичок;

в) процес вивчення індивідуальних особливостей людини

г) процес викладання й навчання.

10. Визначіть групу наук, що складають систему педагогічних:

а) дидактика, психологія, історія, філософія, школознавство, теорія виховання, порівняльна педагогіка;

б) загальна педагогіка, вікова педагогіка, соціальна педагогіка,
окремі методики, спеціальна педагогіка, історія педагогіки;

в) дошкільна педагогіка, соціологія, загальна педагогіка, педагогіка вищої школи, педагогіка професійно-технічної освіти;

г) загальна педагогіка, етика, естетика, вікова фізіологія, дошкільна педагогіка, історія педагогіки, школознавство.

11. Дошкільна педагогіка - це:

а) наука, яка вивчає значення і специфіку організації культурного середовища конкретного освітнього закладу у загальній виховній системі;

б) наука про закономірності виховання і навчання дітей від народження до школи;

в) галузь педагогічних знань, яка досліджує фундаментальні закони навчання й виховання;

г) наука про дитину.

12.Метою дошкільної освіти є:

а) виконання вказівок Міністерства освіти і науки;

б) виконання рішень педагогічної ради;

в) виконання побажань батьків;

г) робота з підвищення педагогічної культури педагогів;

д)формування особистості дитини, підготовка до школи.

13. Джерела дошкільної педагогіки:

а) дитяча психіатрія;

б) народна педагогіка;

в)ідеї видатних педагогів минулого;

г) педагогіка співробітництва;

д) експериментальні дослідження проблем розвитку і виховання;

е) передовий педагогічний досвід;

є) дані суміжних наук.

 

14. Метод педагогічного дослідження – це:

а) вивчення й опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення закономірностей виховання і навчання;

б) усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності;

в) виявлення закономірностей і законів педагогічного дослідження.

15. Розвиток – це:

а) пристосування людини до оточуючого світу;

б) ряд внутрішньо пов’язаних, послідовних і прогресивних змін, що відбуваються з організмом людини від народження і до кінця життя і характеризують рух людини від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності;

в) природні задатки людини, які виявляються у процесі життя і сприяють соціалізації людини

16. Який із означених методів педагогічного дослідження можна назвати активним за впливом на особистість?

а) анкетування;

б) педагогічне спостереження;

в) педагогічне тестування;

г) педагогічний експеримент;

д) вивчення продуктів дитячої діяльності;

е) вивчення педагогічної документації.

17. Випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань та екзаменаційних білетів:

а) метод експерименту;

б) метод анкетування;

в) метод бесіди;

г) метод тестування.

18. До якого методу дослідження висуваються наступні вимоги: добір найточніших запитань (прямих і непрямих); виключення підказок тощо?

а) метод анкетування;

б) метод інтерв’ю;

в) метод соціометрії.

19. Метод  вивчення структури і стилю взаємин у колективі:

а) метод бесіди;

б) метод спостереження;

в) метод соціометрії.

 

 Лекція

Тема.  Система освіти в Україні

План

      1.     Поняття системи освіти.

      2.     Структура системи освіти України.

      3.     Основні стратегії розвитку системи освіти України.

 

Рекомендована література:

1.  Інтернет сторінка: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

2. Державна національна програма "Освіта" ( Україна ХХІ століття). – К., 1994.-62 с.

3. Базовий компонент дошкільної освіти / Науковий керівник: А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф, д-р пед. наук; Авт. кол-в: Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О. Л., Гавриш Н. В.,  Долинна О. П., Ільченко Т. С., Коваленко О. В., Лисенко Г. М., Машовець М. А., Низковська О. В., Панасюк Т. В., Піроженко Т. О., Поніманська Т. І., Сідєльнікова О. Д., Шевчук А. С., Якименко Л. Ю. ― К.: Видавництво, 2012. – 26 с.

 

1.Поняття системи освіти

 Система освіти – це сукупність загальноосвітніх та інших навчальних закладів, які забезпечують загальну середню і вищу освіту, одержання спеціальності чи кваліфікації, підготовку чи перепідготовку кадрів для економіки й культури («Педагогічний словник»). 

Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазна­вав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, нау­ки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до ви­значення змісту освіти.

Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної ос­віти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоціль­но давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинсь­кої та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тре­нували розум учнів.

Цю теорію було покладено в основу змісту класичної ос­віти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «за­гальну культуру за допомогою тренування мислення». З розвитком капіталізму, потребою, озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула роз­витку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважа­ли, що в процесі засвоєння корисних знань здійснювати­меться розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

 

2.  Структура системи освіти в Україні

Відповідно до Закону України «Про освіту» система ос­віти в сучасній Україні складається з таких ланок:

до­шкільна освіта;

загальна середня освіта;

позашкільна ос­віта;

професійно-технічна освіта;

вища освіта;

післядипломна освіта;

аспірантура;

докторантура;

самоосвіта.

Вста­новлено й відповідні освітні рівні:

початкова освіта;

базова загальна середня освіта;

повна загальна середня освіта;

професійно-технічна освіта;

базова вища освіта;

повна ви­ща освіта.

До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший бакалавр, ба­калавр; спеціаліст, магістр

Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про осві­ту», зокрема:

- доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рів­ність умов кожної людини для повної реалізації її здібно­стей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демокра­тизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно­стей;

- органічний зв'язок зі світовою і національною істо­рією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв'язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і спадкоємність системи освіти;

- неперервність і різноманіт­ність освіти;

- поєднання державного управління і громадсь­кого самоврядування в освіті.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистос­ті й потребу вдосконалення освіти в сучасній національ­ній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для жит­тя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяль­ності.

Вагомого значення для української національної шко­ли набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів роз­різняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засво­єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку.

Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів ді­яльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на­вичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід твор­чої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си­туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замов­ленню суспільства (завданням всебічного розвитку люди­ни), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні мож­ливості процесу навчання (закономірності, принципи, ме­тоди, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, що вивчаються в школі.

 

         3.     Основні стратегії розвитку системи освіти України

У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століт­тя») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі ро­ки і на перспективу, визначено курс на створення жит­тєздатної системи неперервного навчання й виховання, за­безпечення можливості духовного самовдосконалення осо­бистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації.

Передбачено такі ос­новні шляхи реформування загальної середньої освіти: ви­значення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження, інтегрального і варіантного принципів навчання; реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загаль­ноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та про­фесійного спрямування; наукове та методичне забезпечен­ня загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібни­ків тощо; проведення науково-дослідної та експеримен­тальної роботи щодо впровадження педагогічних іннова­цій, інформатизація загальної середньої освіти; впровад­ження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритет­не фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпе­чення сільської школи; розширення можливостей здобут­тя загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчаль­но-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня школа стає національною, тобто шко­лою держави Україна. Свідченням цього є зростання кон­тингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому одне з найвідповідальніших завдань — визначення націо­нального компоненту навчання й виховання. Розширюєть­ся мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вив­чення рідної мови, літератури, культури.

 

 Додатковий матеріал до лекції

Органи освіти: їх функції та структура

Органами державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки; міністерства і відомства України, які мають освітні заклади; Вища атестаційна комісія (ВАК) України; відділи (управління) освіти місцевих державних адміністрацій.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки. Його повноваження визначено законом України “Про освіту” та “Положенням про Міністерство освіти України”. Міністерство бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втіленні її в життя, визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв’язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду, проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти та науки функціонує Вища атестаційна комісія, яка здійснює атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству підпорядковані вищі навчальні заклади, Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.

Центральні органи державного управління освіти також беруть участь у виробленні та втіленні в життя державної політики в галузі освіти, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямів розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня й обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів.

При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній державній адміністрації – управління освітою, при районній ( міській ) – відділ освіти, при сільських і селищних радах народних депутатів – комісії з питань освіти.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти в області, а з другого – обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні освітні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління освіти обласної державної адміністрації аналізує стан освіти в області, організовує розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До його функцій входить і впровадження затверджених Міністерством освіти і науки нових освітніх технологій, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організаціях державного інспектування підпорядкованих установ та закладів освіти, в тому числі післядипломної.

Управління освіти укладає і припиняє контракти з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання умов контракту керівниками вищих навчальних закладів ІІІ рівня акредитації, професійно-технічних закладів, формує замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні програми, посібники, бланки суворої звітності та інше.

Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого – районній ( міській ) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами (загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами), а також районними (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернат них закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти, визначає потребу закладів освіти у педагогічних кадрах і задовольняє її, проводить атестацію педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.

До органів громадського самоврядування в системі освіти належать загальні збори (конференція) колективу; рада навчально-виховного закладу; районна, міська, обласна конференції працівників освіти; районна, міська ради з питань народної освіти; всеукраїнський збір працівників освіти.

 Змістом діяльності самоврядування є самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансово-господарської, виробничо-комерційної діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного замовлення та замовлень місцевого значення; визначення змісту шкільного комплексу освіти, форм і методів навчання; прийняття на роботу педагогічних та інших працівників; здійснення громадського контролю за організацією харчування в навчально-виховних закладах.

Важлива функція органів освіти – інспектування діяльності закладів освіти. Під інспектуванням розуміють систему державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти постанов, директив і вказівок уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій та указів і розпоряджень керівних органів з одночасною практичною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.

Основною формою державного контролю за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності є державна атестація закладу, яку проводять не рідше одного разу на 10 р. у порядку, встановленому Міністерством освіти та науки України.

 

 Лекція

Тема. Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти. Передовий педагогічний досвід

План

1.     Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти.

2.     Значення ППД для розвитку наукової педагогіки.

 

1.     Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти

Виховання і навчання у змінюваних соціальних умо­вах передбачає постійне вдосконалення програм усього освітнього процесу дошкільного закладу. Для забезпечення цього необхідна надійна науково-педагогіч­на основа, глибоко продумана система взаємодії педагогіч­ної теорії і практики. Із цього погляду важливо, щоб наука якомога раніше виявляла нові потреби педагогічної прак­тики і знаходила ефективні шляхи їх забезпечення, а наукові відкриття оперативно доходили до виховних закла­дів, передусім до педагога.

Педагогові недостатньо просто поповнювати теоретичні знання, він повинен уміти впроваджувати результати наукових досліджень у повсякденну діяльність. Безперечно, наука не може дати точних рецептів для кожного конкретного випадку, оскільки, як зауважував К. Ушинський, передати досвід неможливо, передається лише виведена з досвіду думка.

Упровадження результатів наукових досліджень у практику є цілеспрямованим процесом, який забезпечує спеціальну підготовку до використання результатів на практиці, ознайомлення з ними дошкільних працівників, навчання їх способам практичної реалізації наукових рекомендацій і надання їм допомоги в цьому, аналіз результатів використання наукових даних на практиці.

Структурними елементами процесу наукового дослідження є мета, засоби і результати впровадження.

Загальна мета полягає у цілеспрямованому перетворенні існуючої практики на бажану.

Засобами впровадження є різноманітні види діяльності (наукові й методичні семінари, лекції, демонстрація авторських методів і форм роботи тощо).

Результати впровадження визначають на підставі розвитку дитини, змін у освітньому процесі.

Упровадження наукових ідей у педагогічну практику охоплює такі етапи:

- початковий (наявність спільних для теорії і практики методичних основ виховання та навчання);

- головний (створення на основі раніше отриманих висновків нормативних, методичних матеріалів, які визна­чають діяльність педагога: програм, посібників тощо);

- завершальний (розроблення документів, що відобра­жають загальні основи виховання і навчання, їх окремі ме­тодичні положення, враховують нормативні вимоги до ді­яльності педагога).

Педагогічні інновації — створення, освоєння і використання педагогічних нововведень. Як зазначають фахівці, слід розрізняти новацію — власне нове (метод, методика, технологія, програма тощо) та інновацію — процес освоєння нового (нововведення).

Нововведення є цілеспрямованою зміною, яка вносить нові стабільні елементи (новації), що зумовлюють перехід системи з одного стану в інший. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення у педагогічній системі, поліпшує перебіг і результати навчально-виховного процесу.

У педагогіці розрізняють абсолютну новизну (принципово невідома новація, відсутність аналогів і про­тотипів), відносну новизну (часткову, умовну, місцеву), псевдоновизну (прагнення зробити не так краще, як інак­ше), винахідницькі дрібниці.

Інновації у дошкільній освіті передбачають: поєднання інноваційних та існуючих програм виховання і навчання в дитячому садку; узгодження різних педагогічних концеп­цій; забезпечення відповідності нових типів освітньо-виховних закладів зростаючим вимогам батьків; застосування нових методичних розробок; підготовку педагогів нова­торів тощо.

Тісне співробітництво вчених і педагогів-практиків є важливою умовою успішного розвитку дошкільної педаго­гіки. Вихователі дошкільних закладів, володіючи основ­ними методами педагогічних досліджень, мають можли­вість більш цілеспрямовано вивчати й аналізувати свій досвід і досвід інших педагогів.

 

2.     Значення ППД для розвитку наукової педагогіки

Важливим джерелом розвитку наукової педагогіки є передовий педагогічний досвід, який виокремлюється з масової практики виховання дітей дошкільного віку ак­тивною творчою діяльністю педагогів, найефективнішим на конкретному етапі вирішенням завдань виховання і навчання, новизною змісту, методів, форм.

До головних критеріїв передового педагогічного досвіду належать акту­альність, новизна, результативність, раціональність, ста­більність, перспективність.

Актуальність педагогічного досвіду визначають його відповідністю найважливішим проблемам навчання і виховання на певному етапі. Свід­ченням новизни його можуть бути наукове відкриття, ра­ціоналізація окремих аспектів педагогічної діяльності тощо. Її оцінюють зіставленням, порівнянням з уже відомим у теорії та практиці. Про результативність педагогічного досвіду стверджують на підставі підвищення рівня розвитку дітей у процесі його використання. Раціональність витрат часу, зусиль, засобів є ознакою, пов'язаною з подоланням перевантаження вихователя і вихованців.

Передовий педагогічний досвід найвищого рівня, по­роджений новою педагогічною ідеєю, називають новатор­ським. Він може бути дослідницьким (використання експериментального пошуку й отримання оригінальних даних на рівні відкриття) та раціоналізаторським (удосконалення  практики навчання і виховання на основі використання творчих ідей). Наприклад, творчий пошук педагогів-новаторів (В. Сухомлинського, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової, Ш. Амонашвілі, І. Волкова, М. Щетиніна) забезпечив обґрунтування ними теорії і методики педагогіки  співробітництва.  Новаторський досвід завідуючих дошкільними закладами Л. Блудової й Н. Дернович узагальнено в авторських програмах «Створення умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання » та «Ладки». Великою популярністю користується авторська методика Л. Шульги з розвитку художніх здібностей дітей дошкільного віку та програма з фізичного вихован­ня М. Єфименка.

Не менш важливу роль відіграє зразковий (репродук­тивний) педагогічний досвід, який спирається на вже існуючі положення. Залежно від автора чи носія досвіду (окремий педагог, група вихователів, методичне об'єднання пра­цівників дошкільних закладів району, міста, області та ін.) його класифікують як колективний, груповий або індивідуальний.

Передовий педагогічний досвід стимулює творчі пошуки педагогів, сприяє розвитку їхньої майстерності, педаго­гічних здібностей, впливає на розвиток педагогічної науки як джерело формулювання нових актуальних наукових завдань. Водночас він є базою даних для досліджень, засобом перевірки цінності їх результатів для практики виховання і навчання дітей.

 

Тестовий контроль знань

1.            Система освіти – це:

А) сукупність закладів освіти які забезпечують загальну середню освіту;

Б) сукупність навчальних закладів, які забезпечують загальну середню і вищу освіту, одержання спеціальності чи кваліфікації, підготовку чи перепідготовку фахівців; 

В) заклади, які забезпечують отримання професії, підвищення професійного рівня.

2. Зміст освіти – це:

А) вимоги до підготовки підростаючого покоління;

Б) завдання, які вирішують заклади освіти в процесі навчання і виховання дітей;

В) система наукових знань, умінь і навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів.

3. Зміст освіти:

А) змінюється із зміною суспільно-економічної формації;

Б) залишається постійним, незважаючи на зміни у суспільно-історичному розвитку.

4. Система освіти складається з таких ланок:

А) кваліфікований робітник, бакалавр, магістр;

Б) до­шкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна ос­віта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта;

В) до­шкільна освіта; позашкільна ос­віта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура.

5.  Центральним органом державного управління освітою в Україні є:

А) Міністерство освіти і науки;

Б) Верховна Рада;

В) ВАК.

6. Управління освіти підпорядковане:

А) Міністерству освіти в області;

Б) обласній державній адміністрації;

В) Міністерству освіти в області та обласній державній адміністрації.

7. Відділ освіти підпорядкований:

А) ) управлінню освіти обласної держадміністрації;

Б) управлінню освіти обласної держадміністрації та районній (міській) державній адміністрації;

В) районній (міській) державній адміністрації.

8. Інновації у дошкільній освіті передбачають:

А) застосування нових методрозробок;

Б) підготовку педагогів нова­торів;

В) застосування нових програм;

Г) всі відповіді вірні.

9. Засобами впровадження ППД є:

А) підготовка педагогів-новаторів;

Б) застосування нових програм;

В) семінари, вебінари, лекції, демонстрація форм і методів роботи.

10. Актуальність педагогічного досвіду визначають:

А) сформованими знаннями;

Б) рівнем розвитку дітей;

В) відповідністю найважливішим проблемам навчання і виховання на певному етапі.

11. Успішною умовою розвитку дошкільної педагогіки є:

А) підготовка висококваліфікованих спеціалістів;

Б) співробітництво науковців і педагогів-практиків;

В) впровадження ППД в практику ЗДО.

12. Новаторський педагогічний досвід – це:

А) прагнення зробити інакше;

Б) удосконалення вже існуючих положень, ідей;

В) нова педагогічна ідея.

 

Лекція

Тема. Виховання і розвиток

План

1.   Поняття про розвиток.

2. Фактори, що впливають на формування особистості. Концепція національного виховання про розвиток особистості.

3.  Роль дорослого в розвитку дитини.

4.  Вікова періодизація дитинства. Вікові й індивідуальні особливості дітей.

5.  Обдаровані діти та діти з проблемами в розвитку.

 

Література

1.  Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К. : "Академвидав", 2004. – 456 с.

2.  Поніманська Т. І. Дитина і соціум // Дошк. виховання. – 2006. №8 –  405 с.

3.  Козлова С. А. , Куликова Т. А. Дошкольная педагогіка – М., 2002

4.  Поніманська Т. І. Дичківська І. М. Дошкільна педагогіка. Практикум. Навч. посібник для студентів ВНЗ, спеціальність "Дошкільне виховання". – К. : "Слово", 2007 – 352 с

 

1.     Поняття про розвиток

Виховна діяльність спрямована на сприяння індивіду­альному становленню особистості, формування її рис і якостей. Виховання неефективне без знання процесу інди­відуального розвитку, його рушійних сил і закономірнос­тей.

Виховання є головним чинником формування особис­тості дитини, завдяки якому реалізується програма її соці­алізації, розвиваються природні задатки і здібності.

Поняття «розвиток» – досить складне й неоднозначне. Найбільш загально поняття розвитку можна визначити так:

 розвиток – специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Розвиток – це накопичення кількісних змін і перетворення їх на якісні.

Можна виділити три види розвитку людини – фізичний, психічний і соціальний.

Фізичний розвиток передбачає ріст організму, певні кількісні та якісні зміни на основі біологічних процесів.

Психічний розвиток характеризується процесами зміни і становлення психіки людини.

Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою, моральними якостями та ін.).

У розвитку людини взаємодіють біологічний і соціаль­ний аспекти. Адже, народившись із певними задатками і якостями, людина протягом усього життя вдосконалюєть­ся морфологічно і функціонально: розвивається її орга­нізм, збагачуються зв'язки з навколишнім світом. Як ін­дивіда її характеризують передусім біологічні особливості, які є передумовами соціального розвитку. Знання законів біологічних і фізіологічних змін, що відбуваються з люди­ною, допомагає педагогу здійснювати природовідповідну освіту дитини — забезпечення відповідних до її розвитку змісту, форм і методів навчання і виховання.

Процес розвитку є безперервним. Він пов'язаний із на­буттям соціальних особливостей, що характеризують лю­дину як суспільну істоту.

Однією з перших її соціальних дій є те, що півторамісячний малюк усмішкою вітає близь­ких людей. Далі він оволодіває мовою, нормами спілку­вання, знаннями, уміннями та навичками трудових дій; розвивається його самосвідомість, формується моральна спрямованість поведінки, прагнення до самовдосконален­ня. У цьому процесі дитина як біологічний індивід пере­творюється на людину як особистість.

Отже, поняття «людина» має біологічні й соціальні ха­рактеристики; поняття «особистість» визначає соціальну сутність людини, сукупність її соціальних особливостей; «індивідуальність» — виражає сукупність фізичних і пси­хічних рис, життєвий досвід, що відрізняють одну людину від інших, роблять її неповторною. Встановлення зв'язку між ними є неодмінною умовою правильного виховання, спрямованого на формування у дитини важливих загально­людських якостей з урахуванням можливостей її розвитку та індивідуальних особливостей.

 

2.     Фактори, що впливають на формування особистості

У дискусії з питань що до факторів, які впливають на розвиток особистості,  викристалізувалися полярні погляди представників біологізаторського, соціологізаторського напрямів.

Біологізаторські, соціологізаторські теорії, а також теорія двох факторів розвитку протиставляють соціальні та біологічні чинники розвитку особистості.

Представни­ки біологізаторських теорій визначальним чинником розвитку вважають спадковість, розвиток здібностей, рис характеру, з якими дитина народилася, рекомендують вихователям не втручатися в природний розвиток малю­ка. Головне, на їхній погляд, використовуючи спеціальні тестові завдання, розподілити дітей на групи, допомагаючи кожному здобути знання «за його силами». Результа­том упровадження цієї теорії є елітарні дошкільні нав­чальні заклади для дітей з підвищеними інтелектуальни­ми здібностями.

У соціологізаторських теоріях заперечувалися біоло­гічні чинники розвитку, зосереджувалася увага на ролі соціального середовища, оскільки, на думку їх представ­ників, усі малюки від народження мають однакові можли­вості, а розвиток є набуттям ними досвіду. Правильно ске­рувавши розвиток дитини, можна сформувати людину такою, якою прагне її бачити педагог. Свої твердження во­ни аргументували тим, що люди, котрі виховувалися у різ­них умовах, виявляли різні розумові можливості. Дехто навіть переконував, що дітям, вихованим в умовах, які не стимулювали їхній інтелектуальний розвиток, не потрібно давати знання. Однак ці теорії не відповідають на питання, чому в однакових умовах формуються різні характери, устремління, інтереси.

Представники концепції двох факторів розвитку ви­знають роль біологічних і соціальних чинників, але недо­оцінюють виховання й активність особистості.

Однак зв'язок між усіма чинниками розвитку особис­тості є надзвичайно складним і не обмежується уявлення­ми про нього представників цих теорій. Біологічне і соціальне — не два паралельні, незалежні один від одного чин­ники, вони одночасно і комплексно впливають на розвиток людини.

Сучасна психолого-педагогічна наука ґрунтується на позиції детермінованості психічного розвитку дитини взаємодією різних чинників, обставин, умов, тобто біологічних і соціальних факторів.

Біологічні фактори - сукупність природних чинників, які впливають на індивідуальний розвиток людини як біологічного організму, зумовлюючи її спадкові особливості.

Після народження дитина потрапляє у середовище людей - соціум, який активно впливає на її розвиток.

Соціальні фактори - сукупність чинників, вироблених суспільним розвитком людства, які детермінують поведінку людини як суспільної істоти.

Серед біологічних факторів, які впливають на розвиток людини, є спадковість — відтворення у нащадків біологіч­ної схожості з батьками. Успадковує вона анатомо-фізіологічну структуру організму: колір шкіри, очей, волосся, особливості нервової системи, тип обміну речовин, здат­ність до певної діяльності тощо.

Біологічні чинники є дуже важливими у загальному розвитку особистості. Адже людиною можна стати, маючи природні людські передумови розвитку: високорозвинену нервову систему, мозок тощо; у людей є вроджені задатки до певних видів діяльності (музичний слух, образне мис­лення, поетичний дар тощо). Таких задатків генетика налічує до 200 видів. Однак це лише одна з умов успішної діяльності дитини в певних сферах, не менш важливий ра­ціональний і цілеспрямований вплив на неї дорослих. Наприклад, обдарованість дітей пояснюється не лише ус­падкуванням задатків, а й вихованням інтересу до певного виду діяльності, раннім залученням до неї тощо.

Задатки можуть бути реалізовані лише в активній жит­тєдіяльності індивіда, у сприятливому середовищі, під впливом правильного виховання і навчання. У цьому сенсі поняття «середовище» фігурує як макросередовище (матеріальний добробут, соціальний лад, культурний рівень суспільства, в якому живе людина) і мікросередовище (оточення, що безпосередньо впливає на дитину, — роди­на, навчальний заклад).

Вивчаючи вплив середовища на розвиток людини, су­часна педагогіка наголошує на ролі соціальних контактів у становленні особистості, розвитку людських задатків, на основі яких формуються мовлення, мислення, уміння хо­дити (малюків, які опинялися серед тварин, після повер­нення у людське середовище важко було навчити формам спілкування з людьми). У вихованні особистості важлива роль сім'ї, яка ство­рює умови побуту, формує перші соціальні та моральні уявлення дитини. Навіть коли малюк починає відвідувати дитячий садок чи школу, де його соціальні контакти ста­ють інтенсивнішими, вплив сім'ї залишається значним.

Взаємозв'язок біологічного і соціального у розвитку особистості є важливою проблемою педагогічної науки, яка визначає мету і завдання, добирає методи і прийоми виховання та навчання дітей.

Поєднанням усіх чинників розвитку займається педологія — наука про дітей; сукуп­ність анатомічних, біологічних, соціологічних концепцій психологічного, фізичного розвитку дітей і молоді.

Кожна людина, щоб жити в суспільстві, повинна оволодіти здобутками людства. Самостійно цього зробити дитина не може.

Передавання дитині й засвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства становить суть вихо­вання.

Опанування нових знань і вмінь, формування здібнос­тей відбувається в процесі активної участі дитини в різних видах діяльності (пізнавальній, предметній, ігровій, трудовій, навчальній та у спілкуванні), розвиток яких забез­печує дорослий. Дитина виховується не тоді, коли з нею ведуть розмови, повчають її, а коли вона отримує відповіді на питання, які її цікавлять, свідомо і самостійно бере участь у діяльності. У зв'язку з цим у педагогіці існують поняття особистості як об'єкта і суб'єкта виховання.

У різні вікові періоди співвідношення значущих для розвитку видів діяльності змінюється. Той із них, який у певний період забезпечує головні досягнення в розвитку дитини, є провідним. У дошкільному дитинстві це:

-  емоційне та емоційно-предметне спілкування з до­рослими, яке збагачує дитину новими враженнями, фор­мує перші уявлення про найближче оточення;

- предметна діяльність, яка істотно впливає на розви­ток усіх пізнавальних процесів, сприяє формуванню цілей та мотивів поведінки, засвоєнню початкових знань про предмети та дії з ними;

- гра, в якій динамічно розвивається соціальна, пізна­вальна активність дошкільника, засвоюються різні спосо­би дій, знання про властивості й ознаки предметів, зв'язки між предметами і явищами, набуваються соціальні навич­ки міжособистісних стосунків, розвивається творча уява;

- продуктивні види діяльності (малювання, ліплення, конструювання), які дають багатий матеріал для розвитку конструктивного мислення, уяви, художніх здібностей, уміння ставити мету і досягати її, обирати засоби здійснен­ня задуму;

- праця як чинник розвитку наполегливості, суспіль­ної спрямованості особистості, почуття власної гідності та обов'язку, уміння аналізувати корисність своєї роботи;

-  навчальна діяльність, у процесі якої збагачуються розумові та практичні уміння.

Участь у провідних видах діяльності сприяє формуван­ню найважливіших для кожного віку психічних якостей і особливостей особистості. Комплекс різних видів діяльнос­ті на кожному віковому етапі дошкільного періоду забезпе­чує повноцінний розвиток дитини.

 

 

3.     Роль дорослого в розвитку дитини

У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорос­лий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вво­дить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, пере­дає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), пору­шує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиб­лює розрив між ними.

У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини.

 У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого («Я сам») до відкрит­тя свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовніш­ньою діяльністю.

У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільно­го віку особливу роль відіграє включення дорослого в кар­тину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині:

— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;

— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері «ком­плексом пожвавлення»;

— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає са­мостійною, незалежною від інших;

—  дітям 4—5 років дорослий несе нові знання, пізна­вальні враження, які втілюються у перші навчальні вміння;

— для старшого дошкільника цінність дорослого поля­гає у здатності брати участь у різноманітних соціальних зв'язках, орієнтуватися у міжлюдських стосунках, а від­так — бути прикладом соціальної поведінки дитини, своє­рідним «моральним еталоном».

Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) до­вів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі «іншого». З певного моменту розвитку дитина втілює в собі «дві людини» (Вона і Дорослий), і саме внутрішня взаємо­дія цих «двох людей» стимулює саморозвиток дитини.

Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому ди­тині необхідний не просто дорослий, а значущий — такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини.

Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається про­тягом усього дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для дитини. Дошкіль­ник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879 — 1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ла­має, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.

Від педагога, який прагне позитивно впливати на дити­ну, вимагається багато знань, творчості і терпіння. Вихо­ватель має бути не лише вихованим, а й здатним до само­вдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому ві­ці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще не­має тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки ви­хователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають «малим інтимним колом спілкування» (О. Леонтьєв). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади зали­шаються про дошкільний період, коли дитина разом з до­рослим освоювала простір дитинства.

Правильність виховання полягає у баченні можливос­тей вихованця: те, що на певний момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на «зону найближчого розвитку», випереджають розвиток дитини і сприяють йо­му. Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.

Для кожного вікового періоду характерна вибіркова чутливість до різних видів навчання. Періоди, під час яких виховні дії найбільше впливають на психічний роз­виток, називають сенситивними (лат. — відчуття; найсприятливіший). Таким періодом для навчання дітей мови є вік від 1,5 до 3-х років. Якщо дитина до трьох років не оволоділа початками мови, то надалі її засвоєння відбу­ватиметься значно важче і можливості розвитку буде втра­чено. Наявність сенситивних періодів психологи поясню­ють тим, що навчання найбільше впливає на психічні якості, які лише починають формуватися і яким можна надати потрібного спрямування. Змінити якості, що вже сформувалися і закріпилися, значно важче.

Можливості виховання зростають відповідно до того, наскільки воно охоплює життя дитини. Педагогу важливо пізнавати характер і закони розвитку життя, вміло використовувати результати пізнання у своїй діяльності. Сила виховання полягає в тому, що воно, ґрунтуючись на знанні законів розвитку, може цілеспрямовано керувати ним.

 

4.            Вікова періодизація дитинства. Вікові й індивідуальні особливості дітей

Особистість є багаторівневою системою, яка поетапно формується впродовж усього життя.

Кожен вік є якісно особливим етапом і характеризуєть­ся багатьма змінами. Особливості віку залежать від умов життя, стосунків з людьми, рівня розвитку психологічної структури особистості, знань і мислення, сукупності пев­них фізіологічних ознак. У житті людини виокремлюють дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної зрілості — дорослість. Кожен із них складається з відпо­відних вікових етапів, які характеризуються певними особливостями.

Критеріями розвитку дитини є анатомічні, фізіологіч­ні, психологічні, педагогічні, фізичні показники стану ор­ганізму. До анатомічних належать розвиток кісткової, м'язової, серцево-судинної та статевої систем. Фізіологічні охоплюють показники діяльності органів дихання, крово­обігу, залоз внутрішньої секреції, нервової системи. Психологічні показники відображають особливості сприйнят­тя, пам'яті, уяви, мислення, мовлення, темпераменту, ха­рактеру. Показниками фізичного розвитку є зріст, вага, обсяг грудної клітки, стан м'язів. Педагогічні критерії визначають можливості розумового, морального, трудово­го, естетичного, фізичного виховання дитини.

Ян Амос Коменський основою вікової періодизації вважав етапи виховання, кожен з яких триває шість ро­ків: материнська школа, навчання у початковій школі; навчання в гімназії; завершення навчання.

Французький педагог-гуманіст Жан-Жак Руссо (1712 —1778) виокрем­лював два періоди розвитку: від народження до 2 років (час фізичного виховання); від 2 до 12 років (період роз­витку «зовнішніх почуттів»).

 Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя періодом першого дитинства і підготовки до шкільного навчання.

Сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства:

—  немовля (від народження до року; окремо акценту­ється на першому місяці як періоді народженості);

—  переддошкільне (раннє) дитинство (від 1 року до З років);

— дошкільне дитинство (від 3 до 6 років);

— молодший шкільний вік (від б до 11 —12 років);

— середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років);

—  старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).

Педагогічна вікова періодизація, що виходить із зав­дань виховання дітей на різних етапах дошкільного ди­тинства і відображає практику їхнього навчання і вихо­вання у дошкільних закладах, зумовлює поділ дитинства на:

 ранній вік (від народження до 2 років),

молодший до­шкільний вік (від 2 до 4 років),

 середній дошкільний вік (від 4 до 5 років),

старший дошкільний вік (від 5 до 6 — 7 років).

Особливо важливий останній рік дошкільного ди­тинства, який передує навчанню в школі. Програми вихо­вання дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками життя або віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів виховання і навчання.

Вікові й індивідуальні особливості дітей

Визнаючи необхідність вікового та індивідуального підходу до дитини, сучасна педагогіка спирається на ідеї української етнопедагогіки, яка закумулювала психолого-педагогічні знання про вікові та індивідуальні особливості дітей і виховання. Українське дитинознавство найбільшу увагу приділяє характеристиці дітей від народження до п'яти років. Це свідчить про те, що народ емпірично дійшов висновку про вирішальну роль раннього дитинства у формуванні особистості.

Народне дитинознавство дає психолого-педагогічну ха­рактеристику кожному року життя дитини до п'ятирічно­го віку.

Ідеї народної педагогіки про необхідність врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей видатні пе­дагоги і мислителі Я.-А. Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Джон Локк (1632—1704), Л. Толстой, Софія Русова (1856— 1940) розвинули в педагогічну теорію природовідповідності, згідно з якою виховання дітей має бути адекватним особливостям їхнього розвитку.

У психічному розвитку дитини простежуються періоди відносно помірних, поступових змін (дитина упродовж тривалого часу зберігає однакові психологічні риси) і різ­ких, стрибкоподібних змін, пов'язаних із зникненням по­передніх, появою нових психологічних рис. Л. Виготський назвав їх віковими кризами.

У стабільному періоді розвиток відбувається поступо­во, шляхом малопомітних змін, які, відповідно до закону переходу кількісних змін у якісні, реалізуються стрибко­подібно — як новоутворення в організмі та психіці людини. Відносно коротким у часі критичним періодам властиві відчутні зміни фізичного і психічного розвитку. Вікові кризи виникають при переході від одного вікового періоду до іншого в результаті якісних перетворень у сфері соціальних відносин, діяльності та свідомості.

У дитячому віці відокремлюють кризу першого року життя, кризу трьох ро­ків, кризу шести-семи років, підліткову кризу.

 Кризові пе­ріоди часто пов'язані з труднощами в налагодженні кон­такту з дитиною, оскільки новий етап розвитку вимагає зміни ставлення до неї, а дорослі здебільшого практикують звичний стиль виховання. Досвідчені, вдумливі батьки, пе­дагоги у своїй взаємодії з дитиною виходять з того, що кризові періоди виникають неодмінно і не так важко доросло­му у цей період спілкуватися з дитиною, як їй із собою та ін­шими людьми. Дорослі повинні весь час відкривати нові можливості дитини, створювати умови для їх розвитку.

Оскільки психічні якості не виникають самі по собі, а формуються в процесі виховання, яке спирається на розви­ток, то охарактеризувати дитину певного віку неможливо без урахування умов її виховання і навчання. Тому психо­логічна характеристика віку виявляє передусім ті психіч­ні якості, які можна і необхідно сформувати у дитини.

Виховання дітей дошкільного віку ґрунтується на йо­го загальних особливостях. Головними напрямами вихо­вання є:

—  фізичний розвиток дитини, охорона і зміцнення її здоров'я;

— розвиток діяльності, пізнавальної активності, фор­мування різних видів мислення, пам'яті, уяви;

—  вироблення моральної спрямованості особистості; навчання спілкуванню і стосунків з людьми;

— формування готовності до систематичного шкільно­го навчання.

Для дитини першого року життя особливо важливе спілкування з дорослими, яке спонукає її звертати увагу на предмети, оволодівати першими звуками і словами, за­безпечує психологічний комфорт.

У ранньому віці (1—3 роки) розвиваються мовлення, ходьба, з'являються перші уявлення про зв'язки в навко­лишньому світі. У цей період першочерговим є розвиток предметно-маніпулятивної ді­яльності, через яку дитина пізнає світ, розвиває свідо­мість і самосвідомість.

Дошкільний вік (3—6 років) пов'язаний з домінуван­ням ігрової діяльності. На нього припадають головні до­сягнення дитини у пізнавальному, емо­ційно-вольовому розвитку,  розвиваються усвідом­лена дисциплінованість, ініціативність дій, здатність до спілкування, формуються почуття обов'язку, відповідаль­ності тощо). На межі 6—7 років життя формуються перед­умови для успішного переходу до шкільного навчання.

Виховання дитини дошкільного віку має орієнтувати­ся на особливості її розвитку в молодшому, середньому і старшому дошкільному віці.

У вихованні молодших дошкільників важливо створи­ти сприятливі умови для розширення кола предметів і явищ, які вони пізнають, допомагати в ознайомленні з ни­ми, для розвитку спілкування з дорослими й однолітками.

У вихованні дітей середнього дошкільного віку слід розвивати дослідництво, експериментування, самостійний пошук відповідей на різноманітні питання, цілеспрямова­ність поведінки і діяльності, заохочувати до довірливих стосунків і вчити усвідомлювати свою роль у спілкуванні.

Старших дошкільників ознайомлюють з моральними цінностями: вчать правильно поводитися, спрямовують їхню творчу активність, інтереси до різних видів діяль­ності, які у цей період набувають значного розвитку. У ді­тей на 6—7-му роках життя слід виховувати психологічну готовність до навчання у школі, розвивати навички віль­ного спілкування.

Індивідуально-психологічні відмінності — стійкі особливості пси­хічних процесів, за якими люди відрізняються один від одного.

Індивідуальність характеризують природні задатки, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення), інтереси і потреби, воля і почуття, здобутий у процесі розвитку досвід. Дітей однакового віку розрізняють за типологічними особ­ливостями вищої нервової діяльності, фізичного і духовного розвитку, здібностями та інтересами. Знання педагогом темпу індивідуального розвитку дитини, її «психологічно­го портрета» на кожному етапі дошкільного дитинства до­помагає йому в конкретизації, спрямуванні педагогічних умов розвитку, оскільки, як зауважувала Софія Русова, індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливо­го виховання.

Дитину зі збудливим типом нервової системи необхідно підтримувати і спрямовувати на корисні справи; виключи­ти з навколишнього оточення все, що збуджує, суворо до­тримуватися режиму дня, розвивати і закріплювати про­цеси гальмування за допомогою організації спокійної ді­яльності, навчання самоконтролю.

Дитині із сильною, рухливою, врівноваженою нервовою системою потрібно допомогти стабілізувати її інтереси, пред'являти постійні вимоги до поведінки, контролювати, чи ретельно доводить вона до кінця розпочату справу.

У вихованні малорухливої дитини важливо розвивати інтерес до діяльності, заохочувати до роботи цікавим ре­зультатом, схвалювати вияви активності, ініціативи.

Особливої уваги потребує дитина зі слабкою нервовою системою, якій не можна пред'являти завищені вимоги, а тим більше осуджувати її за невдачі. Вміло використовую­чи метод навіювання, педагоги, батьки допоможуть їй впевнитися у своїх силах.

Недостатнє врахування особливостей вищої нервової діяльності дітей породжує дисгармонію їхніх взаємин із навколишнім світом, людьми, собою. Правильно організоване навчання дітей дошкільного віку передбачає використання диференційованих навчаль­них програм (завдань, змісту і методів навчальних впли­вів) з урахуванням темпів засвоєння матеріалу, адже саме в дошкільному віці виявляються рівні можливостей дітей. Важливо при цьому знати, що середній рівень розвитку є не недоліком, а нормою. Батьки і педагоги, які намагають­ся «витягнути» дитину на високий рівень, травмують її постійними завищеними вимогами і незадоволенням.

Диференційований підхід відрізняється від індивіду­ального тим, що, знаючи про особливості дітей, вихова­тель розподіляє їх на умовні підгрупи, добираючи для них відповідний за обсягом і складністю навчальний матеріал.

Загалом, без знання і врахування закономірностей ві­кового та індивідуального розвитку дітей неможлива ефек­тивна педагогічна діяльність

 

5.     Обдаровані діти та діти з проблемами в розвитку

Обдаровані діти

Обдарованість необхідно своє­часно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в ди­тинстві.

Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослі­дження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтую­чись на коефіцієнт інтелекту «ІQ» (ай-кью) як довгостро­ковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов вис­новку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий ко­ефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають об­дарованості.

Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, оче­видними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні за­датки для таких досягнень у певному виді діяльності.

Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педа­гогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не при­діляють належної уваги розвитку дитини.

Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасо­вим. Така «талановитість» швидко згасає, оскільки від­сутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм «прихованої обдаро­ваності» (відсутність яскраво виражених ознак таланови­тості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути не­правильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини.

Обдаровані діти наділені високим творчим потенціа­лом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають:

—  надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної ак­тивності й допитливості;

— швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю;

— сформованість навичок логічного мислення;

— багатство активного словника;

—  швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань;

— розвиток логічного мислення й уяви;

— володіння основними компонентами уміння вчитися .

Важливою характеристикою обдарованості є креативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впро­довж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незнач­ним творчим потенціалом.

Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спіл­кування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з одно­літками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності.

Об­даровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей.

Американські психологи (Іллінойський університет) під керівництвом М.Карне найголовнішими вважають та­кі показники обдарованості:

1. Інтелектуальна обдарованість. Виявляється у допит­ливості, спостережливості, точному мисленні, винятковій пам'яті, потязі до нового, глибині занурення у справу.

2.  Обдарованість у сфері академічних досягнень. У чи­танні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидко і надовго запам'ятовує прочитане; володіє вели­ким словниковим запасом; використовує складні синтак­сичні конструкції; цікавиться написанням букв і слів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зва­жування, упорядкування предметів; запам'ятовує матема­тичні знаки, цифри, символи; легко виконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій, що не стосуються безпосередньо математики. У природни­чих науках: виявляє інтерес до навколишнього; цікавить­ся походженням та призначенням предметів і явищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і на­слідків, намагається експериментувати.

3.  Творча обдарованість. Дитина допитлива, самостій­на, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибоко занурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися знач­ної продуктивності діяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легко змінює способи пове­дінки і діяльності в обставинах, що змінюються.

4.  Обдарованість у сфері спілкування. Виявляє лідер­ські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевне­ність у собі серед знайомих і незнайомих людей; ініціатив­на, бере на себе відповідальність за інших.

У дошкільному віці виявляється спеціальна обдарованість, ознаками якої є особливі здібності до певного виду діяльності. Як правило, їх класифікують на такі групи:

— математичні здібності (здатність до сприймання, ос­мислення та зберігання математичної інформації, матема­тична спрямованість розуму — інтерес до чисел і дій з ни­ми, прагнення до математичного пошуку);

— конструктивно-технічні здібності (технічне мислення, яскрава просторова уява, зацікавленість приладами і конс­трукціями, прагнення їх удосконалювати і створювати нові);

— загальні художні здібності (здатність до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, ори­гінальність сприймання, підвищений інтерес до худож­ньої діяльності, естетична позиція);

— музичні здібності (музично-ритмічне чуття, музична пам'ять, здатність сприймати музику як форму виражен­ня змісту);

—  літературні здібності (образність і виразність мов­лення, інтерес до художнього вираження думки, емоцій­ність, творча уява, здатність до мовного вираження душев­ного стану людини);

—  здібності до зображувальної діяльності (здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предме­тів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчува­ти і передавати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять).

Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого по­тенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована інди­відуальна програма виховання і навчання. Згідно з дослі­дженнями німецьких учених Герлінди та Ханса-Георга Мелхорнів, майже 50 % розумових здібностей формується у малюків до 4 років, 80 % — до 8 років.

В Україні проблематикою обдарованих дітей, складан­ням індивідуальних програм їхнього виховання і навчан­ня займається науково-практичний центр «Психодіагнос­тика і диференційоване навчання» Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу лю­бові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами аме­риканського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність.

У дошкільних закладах для виховання обдарованих ді­тей необхідно використовувати індивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів та інтере­сів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів; сприяти розвитку різ­них типів мислення, дослідницьких умінь, навичок самоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і вза­ємодії з людьми.

Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуй­ними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільни­ми, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття.

Діти з проблемами розвитку

У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушен­нями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60—70 % новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку.

Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку по­трібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціа­лісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала наз­ву дефектологія.

До основних категорій порушень розвитку дітей на­лежать:

— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою, неглибокою розумовою відсталістю (сту­пінь дебільності); діти з глибокою розумовою відсталістю (ступінь імбецильності); діти з найважчою, глибокою розу­мовою відсталістю (ступінь ідіотії);

—  затримання психічного розвитку. Для цих дітей ха­рактерні гетерохронність (різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності у їх вираженні та прогнозуванні наслід­ків.  Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальни­ми чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;

— порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія (косоокість із пониженням гостроти зору);

— порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втра­та слуху (у 3—4 роки і пізніше);

— порушення опорно-рухового апарату: дитячий цере­бральний параліч, поліомієліт, уроджена патологія опор­но-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і головного мозку, поліартрит, захворювання скелета;

— порушення мовлення: системні порушення мовлен­ня (алалія, афазія);  порушення будови і функцій мов­леннєвого апарату (ринолалія, дизартрія, складна дислалія); порушення читання і письма (дислексія, дисграфія); темпоритмічні порушення мовлення (заїкання); порушен­ня мотивоутворюючої функції мови (мутизм);

— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (перева­жання замкнутого внутрішнього життя, активна самоізо­ляція від зовнішнього світу); емоційні розлади, спричине­ні ранньою розлукою з матір'ю; фобічні (грец.  — страх) тривожні розлади;

— важкі множинні порушення характеризуються по­єднанням двох або кількох виражених психофізичних по­рушень.

Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в сус­пільство відповідно до визначених міжнародними законо­давчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями роз­витку перебувають під постійним наглядом і опікою ліка­рів, психологів, дефектологів у спеціальних дошкільних викладах компенсуючого або корекційного типу. Діти з не­різко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу. Інтегроване виховання (спільне виховання з дітьми з нормальним розвитком) можливе в таких формах:

—  комбінована інтеграція (виховання у масових гру­пах одного-двох дітей з наближеним до вікової норми рів­нем психофізичного і мовного розвитку, здатних до само­обслуговування та психологічно готових до спільного зі здоровими ровесниками навчання);

—  часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими ровесниками оволодіти передбаченим програ­мою навчальним і виховним матеріалом, перебувають у їх­ній групі лише частину дня);

— тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об'єднують зі здоровими дітьми один-два рази на місяць для загальних форм виховної роботи).

Інтегроване виховання в будь-якій формі передбачає обов'язкове керівництво вихователя-дефектолога, участь психолога.

Включення неповноспроможних дітей у групи здоро­вих однолітків потребує ранньої діагностики, спеціально­го навчання, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім'ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров'я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педаго­гічна діагностика має проаналізувати особливості розвит­ку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів.

Важливою є готовність педагогів дошкільних закладів до залучення дітей із проблемами розвитку в колектив од­нолітків, а також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей повинні усві­домлювати необхідність співробітництва сім'ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобува­ють новий досвід: вчаться розуміти і сприймати інших лю­дей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм долати труднощі.

Завдання до лекції

 

 Тестові завдання

ВИХОВАННЯ І РОЗВИТОК

1.  Закінчіть визначення:

1)Жива істота, яка володіє мисленням і мовленням, здатністю створювати знаряддя і користуватися ними в трудовій діяльності, являє   собою   єдність   фізичного   і   духовного,   природного   і соціального, спадкового і набутого - це ...

2)Людина  як  цілісний  неповторний  представник  роду з її психофізіологічними властивостями, що виступають як передумови розвитку особистості та індивідуальності - це ...

3)Індивідуальне і особливе, що відрізняє одну людину від іншої, її
неповторність - це ...

2.  Особистість - це:

1)сутність людини;

2)людина як носій свідомості;

3)доросла, розумна, відповідальна і вільна людина;

4)людина, як соціальна істота, яка свідомо управляє своєю власною поведінкою і діяльністю.

3.  Розвиток - це:

1) становлення людини як соціальної істоти, що здійснюється в процесі життєдіяльності;

2)  цілеспрямований  процес формування  в  індивіда заданих якостей;

3)  кількісні та якісні зміни в організмі, які відбуваються під впливом різних чинників;

4)  процес цілеспрямованого формування людської особистості в умовах її навчання, виховання й освіти.

4.  Формування особистості - це:

1)цілеспрямований процес формування у вихованців необхідних якостей і переконань;

2)становлення людини як соціальної істот, яке відбувається в процесі розвитку, виховання і навчання;

3)кількісні зміни в організмі;

4)кількісні та якісні зміни в організмі, які відбуваються в процесі всього життя людини як соціальної істоти.

5.  Вставте пропущені слова:

1) Спадковість   -   властивість   організмів   повторювати   у поколіннях ………………………………………………………

2) Задатки - …………………………………………………………………….

3) Здібності - ... ………………………………………………………………..

6.  Які з перерахованих якостей передаються від батьків дітям?

1)способи мислення, особливості інтелектуальної діяльності;

2)риси характеру;

3)тип нервової системи, темперамент;

4)здатність до різних видів діяльності;

5)задатки, які виступають основою для розвитку індивідуальних здібностей людини;

6)колір очей, колір шкіри, група крові, резус-фактор;

7)соціальний досвід;

8)моральні якості;

9)особливості мови, пам'яті, уваги;

10)жорстокість, агресивність;

11)схильність до правопорушень.

7. Вставте пропущені слова:

1)Рушійну силу для людського розвитку утворює …….

2) Протиріччя поділяються на ... і ....

8. Закінчіть визначення:

Двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння як соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході якого формується унікальна неповторна особистість - це ...

9.  Соціалізацію особистості зумовлює:
1)культура;

2)  освіта;

3)  середовище;

4)  сім'я;

5)виховання;

6) спадковість.

10. Продовжіть перелік   основних   чинників   формування особистості:

1)спадковість;

2)виховання;
3)...

4)...

5)...

  

    

Лекція

Тема. Короткий огляд суспільного дошкільного виховання за кордоном

План

1.Вклад Я. Коменського  у розвиток суспільного дошкільного виховання.

2. Вклад Й.Г. Песталоцці у розвиток суспільного дошкільного виховання.

3. Дитячі садки та дарунки Ф.Фребеля.

4. Вклад Р.Оуена у розвиток суспільного дошкільного виховання.

5. Актуальність системи М. Монтессорі на сучасному етапі.

Рекомендована література

1. Дошкільна педагогіка. Практикум / За ред. Поніманської Т.І., Дичківської І.М. - К., 2004.

2. Історія дошкільної педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. З.Н. Борисова та В.В. Смаль. – К., 1990.

3. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Академвидав», 2004.

4. Поніманська Т.І. Основи дошкільної педагогіки. – К., 1998.

5. Карелина И.О. Дошкольная педагогика: курс лекций: учебно-методическое

пособие. – Рыбинск: филиал ЯГПУ, 2012. – 71с.

 

 

1.Вклад Я. Коменського  у розвиток суспільного дошкільного виховання

Символом нового часу в педагогіці став видатний чесь­кий педагог-гуманіст, засновник дидактики Ян-Амос Коменський.

Основою його педагогіки є принцип єдності людства, свободи і братерства, перешкодити якому не мо­же ні влада («Нехай зникне така державність, яка не забез­печує миру для справ людських»), ні релігія («Братами по­винні бути не лише християни, а й усі люди, що населяють світ»).

«Поліпшення справ людських» він пропонував здій­снювати у сфері пізнання (наука, просвіта), державному устрої (політика, суспільні та соціальні відносини), питан­нях віри (мораль, релігія). Я.-А. Коменський був непохит­ним у своїх переконаннях, що люди можуть пізнати істину і діяти на основі її принципів, тому виховання і навчання є необхідною умовою вдосконалення життя суспільства. «Освічені люди, — стверджував він, — є справжні люди, тобто людяні за своєю вдачею».

Розвиваючи ці ідеї, Я.-А. Коменський розробив проект пансофічної школи — школи всезагальної мудрості, яка оберігає людину від життєвих незгод, допомагає осягнути світло істини, досягти вищої мети життя. Стверджуючи, що весь світ є школою, він прагнув створити теорію на­вчання всіх усьому впродовж усього життя, тобто теорію неперервної освіти цілісної особистості. Його праця «Велика дидактика» є основою наукової педагогіки. У ній педагогі­ка як наука здобула свій предмет і постала як окрема га­лузь знань. Сучасна дидактика послуговується обґрунтова­ними Коменським цілями, завданнями, змістом, принци­пами та організаційними формами і методами навчання.

За Коменським, людина є найдосконалішим творін­ням, «дивовижним мікрокосмом». Усе, що у ній закладене природою, має розвинути освіта. Особливу роль він відводив принципу природовідповідності виховання і навчан­ня, який має бути заснованим на «власне людській приро­ді». Коменський вважав, що будь-яку дію природа почи­нає зсередини. Цю тезу він ілюстрував тим, що садівник, прищеплюючи дерево, не прикладає живець зовні до кори, а глибоко розщеплює стовбур. Тому помиляються ті на­ставники, які багато диктують і змушують заучувати на­пам'ять «без ретельного роз'яснення речей», як і ті, хто без міри роз'яснює, «не знаючи, як потрібно відкрити ко­рінь і ввести паросток наук». Справжній педагог, за його твердженнями, повинен вчасно і вміло, всіма способами роз­кривати пізнавальні здібності й доцільно застосовувати їх.

Визнаючи загальною передумовою людського щастя цілісність і гармонійність особистості, Я.-А. Коменський був переконаний, що ідеал виховання ґрунтується на та­ких доброчесностях, як мудрість, поміркованість, муж­ність, справедливість. Доброчесність мудрості має у своїй основі істинне судження про речі. Доброчесність помірко­ваності виявляє себе «в їжі й питті, сні й бадьорості, в ро­боті та іграх, розмовах і мовчанні», в тому, щоб «ні в чому не доходити до надмірностей». У доброчесності мужності важливі шляхетна відвертість і витривалість у праці. Доб­рочесність справедливості — це здатність людини відда­вати кожному належне, нікого не ображати, уникати брех­ні. Ці доброчесності включають також етичну норму «привчати тримати себе з гідністю».

Виховувати важливо з раннього віку, коли «відкрива­ється велика надія на виправлення людських помилок, її ними переповнений світ, якщо від самого дня вступу в життя люди будуть вчитися поступатися один одному, дія­ти у всьому з потрібним розумінням». Тому в системі осві­ти Коменського першою ланкою є «материнська школа» — виховання дітей від народження до 6 років, коли заклада­ються основи фізичного, розумового і морального розвитку особистості. Цій проблемі присвячена його окрема книга «Материнська школа», написана задовго до «Великої ди­дактики». Ведучи мову про те, яким повинен бути догляд за дитиною, як забезпечити підтримання її здоров'я та фізичне загартування,      Коменський обґрунтував зміст дошкільної освіти, в якому важливу роль відводив про­грамі розвитку розумових сил дитини, органів чуття, сис­темі ознайомлення її з навколишнім світом. Протягом перших шести років життя дитини можна виховати у неї, на його думку, поміркованість, охайність, повагу до стар­ших, ввічливість, правдивість, справедливість, благочинність, готовність до праці, стриманість, терпіння, делікат­ність, вишуканість манер, гідність.

Обстоюючи право людини на власні погляди та звички, Я.-А. Коменський виступив проти гедоністичної спрямо­ваності (зорієнтованості на отримання насолод), оскільки, за його словами, прагнення до задоволення суперечить ро­зумному, осмисленому життю, породжує зневагу до інших людей. Тому виховання покликане передбачити міру пози­тивних емоцій і тверезого обмеження, вчити дітей стрима­ності у словах, бажаннях і вчинках. Розвиток доброчинностей з раннього віку пов'язаний з необхідністю попере­дження недоліків поведінки. Для цього Я.-А. Коменський рекомендує такі методи виховання, як роз'яснення і вправляння у моральних вчинках, завдяки чому дитина усвідомлює необхідність правильної поведінки, оцінює свої вчинки з точки зору загальноприйнятих вимог та очі­кувань оточуючих. Важливо, щоб діти усвідомлювали обов'язковість дотримання моральних норм усіма людьми і не вбачали у вимогах дорослих насильства. Вправляння у моральних вчинках має бути природним способом пове­дінки дітей. Реалізується воно участю в добрих справах, привчанням до стриманості у словах і вчинках. Педагоги і батьки мають захищати дитину від шкідливих впливів, оскільки «погані товариші, порожні розмови, беззмістов­ні книги» руйнують їхні добрі наміри. Основою формуван­ня моральних якостей має бути таке ставлення до інших людей, як до самого себе.

Я.-А. Коменський першим у педагогіці обґрунтував го­ловний принцип гуманістичного виховання, суть якого зводиться до твердження, що «повага людини починається з поваги до дитини». Актуальною є його ідея, згідно з якою до особистості, яка формується, слід ставитися серйозно й уважно, взаємодіючи з нею на рівних. Тому, крім прикла­ду батьків, який дитина природно наслідує, важливий і благородний приклад вихователя. Професію педагога Ко­менський вважав «найпочеснішою під сонцем», тому ово­лодівати нею можуть «найкращі з-поміж людей».

 

2. Вклад Й.Г. Песталоцці у розвиток суспільного дошкільного виховання

Видатний швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746—1827) все своє життя присвятив вдоскона­ленню виховання і навчання дітей з народу, організовуючи навчальні заклади для бідних, сирітські притулки. Обсто­юючи принцип природовідповідності навчання і вихован­ня, він вважав необхідним забезпечити всебічний розвиток здібностей кожної дитини: «Підпорядкування засобів ро­зумового виховання засобам виховання — прямий наслі­док визнання кінцевої мети виховання, а вона полягає у тому, що людина сама піднімається до відчуття внутріш­ньої гідності своєї природи і чистої, божественної сутності, що живе у ній» («Що дає метод розуму і серцю»).

При цьому більшого значення він надавав сімейному вихованню, ніж суспільному. Шкільне виховання, не за­сноване на сімейних засадах, призводить до погіршення людського роду. Виходячи із цих міркувань, Песталоцці написав «Книгу для матерів», у якій запропонував спеціа­льні вправи, спрямовані на систематизацію елементарних уявлень про світ, центром якого є людина, її відносини з навколишнім середовищем. За його твердженням, спосте­режливість людини розширюється, як промені сонця: спер­шу те, що вона сприймає поруч із собою, згодом — непода­лік від себе, нарешті — віддаленіші й абстрактні предмети.

Намагаючись зробити процес навчання зрозумілим для дитини, Песталоцці встановив, що існують елементи будь-якого знання, необхідні для того, щоб за їх допомогою лю­дина пізнавала світ. Керуючись цим, він створив теорію і практику елементарної освіти, її метою має бути не навчан­ня, а розвиток дитини, тому навчання слід вибудовувати на психологічній основі. Елементарними засобами навчан­ня він вважав число, форму і слово (мову), а дидактичними пріоритетами — розширення кола спостережень дітей, роз­виток мовлення як засобу пізнання, природознавчу спря­мованість навчання. На цих засадах ґрунтується розробле­на ним методика початкового навчання дітей арифметики, геометрії (з нею чітко пов'язувалось навчання малювання і письма) та рідної мови. Разом із розумовим вихованням до елементарної освіти він зараховував моральне і фізичне виховання.

Життя дитини, на думку Песталоцці, є найприроднішим способом її виховання. Розвиваючи ідеї гуманізму та природовідповідності у вихованні, він ратував за розвиток у кожній дитині всіх її сил та здібностей, розкриття резерв­них можливостей, будучи певним, що «...людина сама природовідповідно розвиває основи своїх розумових сил, свого мислення лише через акт мислення. Так само вона природовідповідно розвиває зовнішні основи своїх здібнос­тей, що стосується майстерності і фаху, свої зовнішні почуття, органи і члени, лише практично їх тренуючи. І сама природа кожної з цих сил спонукає людину до їх тренуван­ня. Око хоче дивитися, вухо — слухати, нога — ходити і рука — брати. Але також і серце хоче вірити і любити. Розум хоче мислити. У будь-якому задатку людської при­роди закладене природне устремління вийти із стану без­життєвості і невмілості і стати розвинутою силою, яка в нерозвинутому стані закладена в нас лише у вигляді свого зародка, а не самої сили».

Центром виховної роботи з дітьми Песталоцці вважав моральне виховання, метою якого є формування «діяльної любові до людей», що починається з любові до матері, ін­ших членів сім'ї. Моральне виховання в сім'ї та виховному закладі, в якому також повинен панувати дух сім'ї, перед­бачає формування моральних нахилів дитини шляхом збудження чистих почуттів, спонукання до моральних вчинків, самовладання, витримки, прагнення до доброго і справедливого, розвитку моральних переконань.

 

3. Дитячі садки та дарунки Ф.Фребеля

Багато однодумців знайшов у цей час німецький педа­гог Фрідріх-Вільгельм Фребель (1782—1852), який звер­нувся до батьків і вихователів зі словами: «Будемо жити для наших дітей». Вихований на класичній німецькій фі­лософії, Фребель вважав, що виховання повинно мати чіт­ку методологічну основу, кожен педагог має усвідомлюва­ти мету виховання, добираючи на цій основі найефективні­ші засоби і методи розвитку дітей.

Фребель виходив з того, що головним призначенням людини є усвідомлення в собі божественного начала, доб­ровільне виявлення його у своєму житті. Для цього люди­на має пізнати себе, Бога і природу. Метою виховання він вважав розвиток природних здібностей дитини, у якої є за­чатки духовних спрямувань, почуттів, прагнень. Внутріш­ні її потенції з часом мають виявитися назовні, тобто у вчинках людини: «Все внутрішнє пізнається внутріш­нім... за зовнішнім і через зовнішнє». Стаючи реальністю, внутрішні вияви розвиваються, стають досконалішими. Отже, виховання є прагненням до досконалості.

Вважаючи надзвичайно важливими етапами розвитку дитини немовлячий та дошкільний вік, Фребель обґрунту­вав необхідність взаємодії сімейного та дошкільного вихо­вання і роль дитячого садка як продовжувача лінії вихо­вання дитини в сім'ї, яке має оберігати, творити особис­тість. За його переконаннями, дитячий садок дає дитині те, чого сім'я дати не може, — спільне з однолітками жит­тя: «...єднання сімейного і шкільного життя є незмінна умова людського виховання в цей період».

У 1837 р. у м. Бланкенбург (Тюрінгія) Фребель засну­вав заклад для дітей дошкільного віку, якому в 1840 р. дав назву «Дитячий садок». Проіснувавши 7 років, заклад бу­ло закрито через брак коштів. Однак Фребель продовжував втілювати цю ідею, займаючись підготовкою педагогів, «дитячих садівниць», яких нині називають вихователями.

Значну увагу приділяв Ф.-В. Фребель засобам і мето­дам дошкільної освіти, догляду за тілом, різним видам фі­зичної діяльності дитини. Основою педагогіки дитячого садка, на його думку, має бути гра, завдяки якій дитина, наслідуючи дорослих, вправляється у правилах і нормах моралі, тренує волю, розвиває фантазію і творчість. Він розробив дидактичний матеріал для розвитку сенсорики та пізнання навколишнього світу -  так звані «дари». Перший з них — невеликі за розміром різнокольорові м'ячі з м'якої шерсті, щоб дитина могла взяти в руку, їх форма — куля — символізує нескінченість, рух, «єдність у єдності». Другий дар — невеликі дерев'яні куля, куб і ци­ліндр із однаковим діаметром — мають знайомити дитину з різними формами предметів. Третій — куб, поділений на вісім кубиків — ілюструє уявлення про ціле і його складові частини. Четвертий, п'ятий і шостий дари — ку­бики, поділені відповідно на вісім плиток, двадцять сім маленьких кубиків, також поділених на дрібніші части­ни. Завдяки «дарам» діти отримують елементарні уяв­лення про найрізноманітніші геометричні тіла, необхідні для будівельних ігор, та про форму, величину, просторо­ві відношення, числа.

Ця методика («система Фребеля») набула поширення в інших країнах, а виховательок дитячих садків називали « фребелічками ».

 

4. Вклад Р.Оуена у розвиток суспільного дошкільного виховання

Проблемами суспільного виховання дітей займався англійський фабрикант, соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771 —1858). У Нью-Ланарку він організував Інститут ви­ховання характеру, який об'єднував ясла для дітей від 1 до З років, дошкільний заклад для 4—6-літніх дітей, початкову школу та майданчики для ігор. Саме ясла та дошкіль­ний заклад, у якому виховувалося майже 300 дітей, на думку Оуена, призначені для формування досконалих лю­дей завдяки правильному вихованню. Зусилля педагогів він орієнтував на виховання у дітей чесності, ввічливості, гуманних якостей та суспільно спрямованих інтересів. Значну увагу приділяв він розвитку фізичних якостей та зміцненню здоров'я (ігри, вправи), формуванню естетич­них якостей (співу), мовлення, ознайомленню з природою. У цій справі важлива роль відводилася особі вихователя, його доброті, любові до дітей.

Р. Оуен успішно здійснив першу спробу суспільного дошкільного виховання дітей робітників. Будучи управителем, а потім співвлас­ником паперопрядильної фабрики в Нью-Ланарку (Шотландія), Р. Оуен здійснив ряд заходів для полегшення життя робітників: скоротив робочий день до 10,5 годин (замість 14—16), заборонив приймати на роботу дітей до 10 років, збільшив заробітну плату, побудував нові будинки. Велику увагу він приділяв формуванню нових людей, вільних від пороків капіталістичного ладу. Цій меті мав відповідати організований Дим у Нью-Ланарку «Новий інститут для створення характеру», в який входили: ясла (для дітей від 1 до 3 років), «школа для маленьких дітей (3—5 років), початкова школа (5—10 років). У «Новому інституті» проводились також за­няття для працюючої молоді, влаштовувались лекції і культурні розваги для робітників та їхніх сімей.

Дошкільні заклади обслуговували до 300 дітей. Заняття прово­дились у спеціально відведених, красиво оформлених приміщеннях і на майданчику для ігор. Організація таких закладів мала дві мети: по-перше, матері-робітниці увільнялись від турбот про своїх дітей під час роботи, по-друге, Р. Оуен намагався якомога раніше за­хистити дітей від поганого впливу навколишнього середовища. Ве­лика увага приділялась вихованню чесності, правдивості, ввічли­вості, духу колективізму. Для розвитку в дітей добрих манер і смаку їх одягали в красиві національні шотландські костюми або віль­не плаття, що нагадувало староримську туніку, вчили танців і пісень.

Більшу частину дня вихованці проводили в іграх на повітрі. Під час ігор вихователі звертали увагу дітей на навколишню природу, в приміщенні з ними вели невимушені бесіди, проводилось озна­йомлення з предметами обстановки, їхнім призначенням. Під час бесід і занять широко використовувалась наочність. До початкової школи дітей не вчили читання, оскільки Р. Оуен був проти ран­нього читання книжок. Він вважав, що невимушені бесіди, спосте­реження в природі, ознайомлення з предметами і явищами реаль­ного життя є більш ефективними засобами розвитку дітей. Крім того, навчальні книжки того часу мали в основному релігійне за­барвлення, а весь напрям виховання в закладах Р. Оуена був без­релігійним.

Особливу увагу Р. Оуен приділяв добору вихователів, головними якостями яких він вважав не освіченість, а любов до дітей, доброту і порядність. '

Діяльність Р. Оуена в галузі дошкільного виховання дістала,
високу оцінку передової громадськості. Ф. Енгельс писав: «В Нью-
Ланарку були вперше заведені школи для дітей молодшого віку,
придумані Оуеном. До них приймали дітей, починаючи з двох ро­
ків, і діти так добре проводили там час, що їх важко було забрати
додому» .

Багатогранна діяльність здобула Р. Оуену гучну славу. Нью-Ланарк відвідували підприємці, державні та громадські діячі. Р. Оуен став європейською знаменитістю. Проте становище робіт­ників в цілому ніяк не поліпшувалось. Переконавшись, що його діяльність не в змозі примусити буржуазію змінити соціальний лад, Р. Оуен став на шлях рішучої критики капіталізму.

 

5. Актуальність системи М. Монтессорі на сучасному етапі

Цілісна психолого-педагогічна система індивідуально­го виховання дітей дошкільного віку була запропонована італійським педагогом Марією Монтессорі (1870—1952). Головними характеристиками цієї системи є особистісно-орієнтована мета (дитина — в центрі виховання), творчо-продуктивний зміст навчання, свобода у вихованні. Крім спостережень М. Монтессорі за дітьми, ця система увібра­ла в себе гуманістичні традиції Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, які надавали особливої значущості вродженому потенціалу дитини та її здатності розвивати­ся в умовах свободи і любові. Своєрідність педагогічної філософії М. Монтессорі полягає в тому, що дитинство для неї є не просто періодом життя, а іншим полюсом природи людини, тому дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дитина залежить від нього. Мета виховання полягає у сприянні виявленню нових законів життя дитини.

Філософська концепція індивідуального виховання М. Монтессорі не тотожна філософії індивідуалізму, вона розкриває і закономірності формування вміння жити в суспільстві, що полягає у згуртуванні індивідів у соціаль­не ціле, розвитку духовної потреби у повазі індивідуаль­ності і прав людей.

М. Монтессорі вважала, що в духовному розвитку ди­тини особливе значення мають універсальні (обов'язкові для всіх дітей) та індивідуальні за часом виникнення і три­валістю у кожної дитини сенситивні періоди. Дитина по­винна не тільки жити, а й творити в собі людську особис­тість, адже в цьому полягає її індивідуальність. Цінність людини не в тому, як її виховали, а в тому, як вона себе ви­ховує, і цього слід учитися змалку. Один із провідних принципів педагогіки М. Монтессорі — «Допоможи мені це зробити самому» — ілюструє те, що дорослий не вчить дитину, а допомагає їй пізнавати навколишній світ. Голов­ною умовою при цьому є свобода і самостійність, оскільки несамостійна людина не може бути вільною.

Організація процесу самовиховання у системі Монтес­сорі передбачає опору на індивідуальність. Дитина є осо­бистістю, яка розвивається, тому не слід мати ніяких упе­реджень щодо неї, оскільки у кожній дитині є невичерпні потенційні можливості. Педагог має аналізувати, на якій стадії розвитку перебуває дитина, прогнозувати найближ­чі та віддалені перспективи її становлення. Кожна людина має свої схильності, власне покликання. Саме вони, а та­кож загальнолюдські якості повинні поступово розвивати­ся в дитині.

Стрижнем практичного методу М. Монтессорі є такі ідеї:

- свобода у вихованні;

- розвиток індивідуальності;

— визнання зовнішніх відчуттів основою вищих рівнів людського життя, що вимагає їх виховання в ранньому ди­тинстві.

Період дошкільного дитинства, на думку М. Монтессо­рі, є найсприятливішим для повноцінного розвитку під впливом навчання і виховання. Можливості дитини в на­вчанні безмежні, однак, маючи від народження певні задат­ки, вона може розвинути їх лише у правильно організова­ному середовищі і спілкуванні з дорослими. Дошкільник має багато специфічних якостей, які допомагають йому активно сприймати світ: підвищену здатність до сприймання, запам'ятовування, збереження інформації, впо­рядковування і творчого використання матеріалу.

Дитина може розкрити педагогу себе і розвинути свідо­ме самоуправління поведінкою, яке є основою відповідаль­ності, але тільки в атмосфері особистісної свободи. Тому Монтессорі намагалася у своїй школі створити умови для розвитку свідомої самодисципліни дитини.

Головними умовами цього вона вважала усвідомлення дитиною свободи власних дій, невтручання в діяльність інших дітей, вправляння в зміцненні волі, вільний вибір діяльності, відсутність надмірної опіки з боку дорослих. Індивідуальна відповідальність пов'язана з поведінкою у колективі, із взаєминами дітей, почуттям відповідаль­ності за власну поведінку і правила колективної діяль­ності.

Монтессорі не лише обґрунтувала метод індивідуально­го виховання, а й розкрила закономірності вміння жити в суспільстві («згуртування в соціальне ціле»). Досягти цьо­го, за її переконаннями, можна через розвиток духовної потреби в повазі індивідуальності і прав людей, рівних со­бі. У цій справі особливо важливою є роль вихователя -дослідника, експериментатора, аналітика, організатора. М. Монтессорі стверджувала, що педагог має бути особис­тістю, яка постійно розвивається і прагне розкрити свій потенціал, володіє вмінням самодослідження і баченням дитини в розвитку. Тому в процесі підготовки вчителя важливо виховати в нього інтерес до людини, вміння бачи­ти в кожній дитині неповторну й унікальну особистість, спостерігати за її розвитком. Учитель повинен навчитися підтримувати довірливий зв'язок з дитиною, а для цього він має бути привабливим і цікавим для вихованців. Уза­гальнену вимогу до особистісного і професійного рівня ви­хователя містить формула Монтессорі: бути «життєво важ­ливою частиною світу дитини».

 

Система практичної педагогіки М. Монтессорі заснова­на на методі індивідуального спостереження за дитиною і полягає в створенні для неї педагогічного «підготовленого середовища», яке має живити її індивідуальний розвиток, задовольняти її потребу в саморозвитку і розкривати для дорослих її можливості. Важливим компонентом підго­товленого середовища є дидактичний матеріал, розробле­ний педагогом з метою розвитку фізичних і психічних функцій дитини: інтелекту, волі, уваги, творчості, навчан­ня письма та елементарної математики. Дидактичний (навчальний) матеріал допомагає впорядкувати попередньо набутий досвід і є засобом  пізнання світу, усвідомлен­ня його  закономірностей. Різні його види відкривають дитині доступ до різних сфер культури людства. За його допомогою дитина сприймає інформацію про навколишній світ органами зору, слуху, дотику тощо. Привабливість дидактичних матеріалів розвиває інтерес до них і дій з ними. І прагне до самостійної діяльності, потребуючи лише незначної допомоги, опосередкованого керівництва старших. За переконаннями М. Монтессорі, надзвичайно важливою  є педагогічно раціональна методика використання дидактичного матеріалу. Л. Монтессорі набули всесвітнього визнання завдяки цілісності психолого-педагогічного погляду на особистість, опорі на самостійність та індивідуальність дитини, віри у величезні потенційні можливості її розвитку.

 

Завдання до теми:

1. Перейти за посиланням та переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=jd3XlKLrRhQ (Педагогическая система Марии Монтессори). Дати характеристику системі М. Монтессорі.  Виписати переваги та недоліки системи М. Монтессорі.  

2. Перейти за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=4tF9xrXy26s (Ф. Фребель – татусь дитячих садків). 

 

3. Перейти за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=5HT-NEKyjlI (Чудак из чудаков Йоганн Генрих Песталоцци).

4. Перейти за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=gwinqFyOto0 (Учитель народов. Ян Амос Коменский).

 

Переглянути фільми про життя та діяльність видатних педагогів.

 

 Тема. Розвиток суспільного дошкільного виховання в Росії

План

1. К. Д. Ушинський про дошкільне виховання.

2. Вклад А. С. Симонович в розвиток дошкільної педагогіки.

3. Є. І. Тихєєва про проблеми дошкільного виховання.

 

1. К. Д. Ушинський про дошкільне виховання

К. Д. Ушинський, на відміну від Фребеля і його послідовників, заперечував проти зайвого втручання виховательки в дитячу гру. Він вважав гру самостійною, вільною дитячою діяльністю, що має важливе значення для розвитку особистості: "Гра є вільна діяльність дитини. У ній формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце, її воля ".

Вихователька повинна доставляти матеріал для гри, піклуватися про те, щоб цей матеріал сприяв виконанню поставлених завдань виховання. Час для дитячих ігор вдитячому саду має відповідати вікові: чим менша дитина, тим більше часу повинна вона проводити в грі. І в дошкільному віці треба прагнути до того, щоб дитина ніколи не пересичувався грою і могла легко перервати її для роботи. Дошкільнята теж повинні трудитися.

К. Д. Ушинський рекомендував широко використовувати у виховній роботі з дітьми дошкільного віку народні ігри; він закликав педагогів до збирання народних ігор. "Звернути увагу на ці народні ігри, розробити цей багате джерело, організувати їх і створити з них чудовий й могутній виховний засіб – завдання майбутньої педагогіки", – писав він.

"Діти не люблять іграшок нерухомих ... добре оброблених, яких вони не можуть змінити за своєю фантазією .. – писав він.

«Нова лялька, як би вона не була хороша, ніколи не зробиться відразу улюбленицею дівчинки, і вона буде продовжувати любити стару, хоча у тієї давно немає носа і обличчя все витерлося».

Природа – "один з могутніх агентів у вихованні людини". Природні явища і предмети рано починають займати розум дитини. Спілкування дітей з природою допомагає розвивати її розумові здібності. Спостереження і вивчення рідної природи сприяє і розвитку почуття патріотизму, а також естетичному вихованню. З ранніх років необхідно виховувати у дітей дбайливе ставлення до збереження природного середовища.

Дитячими почуттями треба керувати, не ґвалтуючи їх, вказував він, треба дбати про створення навколишнього оточення, що задовольняє естетичним і педагогічним вимогам. "Прикрашайте, - говорив Ушинський, - кімнату дитини красивими речами, але тільки тими, краса яких доступна дитині".

Ушинський високо оцінював значення хорошого співу як одного із засобів естетичного виховання дітей, в той же час освіжаючого їх життя, що допомагає об'єднати їх у дружний колектив.

Цінним заняттям з точки зору естетичного виховання і загального розумового розвитку дітей вважав він і малювання.

Естетично виховують дітей, прищеплюють їм любов до батьківщини також твори народної та літературної творчості. Прості за викладом, доступні для розуміння, художні оповідання, вірші, статті К. Д. Ушинського, подані в "Рідному слові".

З огляду на конкретні умови Росії 60-х років, коли ще не було створено навіть справжньої народної школи, Ушинський вважав, що дитячі сади поки ще "бажана, але малодоступна розкіш", що вони доступні тільки для багатих. І все ж у столицях і великих містах, "де можна влаштувати такий сад, там має його влаштувати якомога скоріше". У дитячому саду діти будуть привчатися до громадськості, грати разом з однолітками, поступатися і допомагати один одному, полюблять "порядок, стрункість, гармонію в звуках, кольорах, фігурах, рухах, в словах і вчинках".

К. Д. Ушинський дав цінні вказівки щодо поліпшення виховної роботи дитячих садів, які увійшли до фонду російської дошкільної педагогіки другої половини XIX ст. Під час перебування дітей в дитячому садку не треба перевтомлюватися їх "сидячими заняттями і формально систематизованими дидактичними іграми, треба давати їм більше вільного часу для самостійної діяльності; слід надавати дитині в дитячому саду можливість тимчасово усамітнитися, щоб вона могла проявити свою самостійність у тому чи іншому виді діяльності.

В основу теорії дошкільного виховання К.Д.Ушинський поклав ідею народності виховання. Він вважав основною властивістю дітей дошкільного віку спрагу діяльності і прагнення до пізнання навколишнього світу і рекомендував вихователям і батькам заохочувати дітей в їх поривах до самостійної діяльності, продумано і вміло керувати ними, не допускаючи ні надмірної напруги сил дітей, ні надмірного полегшення, так як ці крайності можуть сприяти формуванню у них ліні, пасивності.

Величезне виховне та освітнє значення Ушинський надавав іграм дітей. Чудовий педагог, він створив оригінальну теорію дитячої гри, підтвердивши її науково-психологічними даними. "У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж сліди дійсного життя, до якої вона не могла ще увійти по складності її явищ і інтересів ... У грі дитя, вже зріє людина, пробує свої сили і самостійно розпоряджається своїми ж творіннями.

К. Д. Ушинський підкреслював вплив середовища на утримання дитячої гри: вона дає матеріал для ігрової діяльності дітей. Ігри змінюються з віком дітей залежно від дитячого досвіду, розумового розвитку, керівництва дорослих. Переживання дітей в грі не пропадають безслідно, а знаходять свій прояв у майбутньому в суспільній поведінці людини.

У справі виховання дітей дошкільного віку К. Д. Ушинський чільне місце відводив природі.

Естетичне виховання Ушинський ставив у прямий зв'язок з моральним вихованням дітей дошкільного віку.

Велике виховне значення, вказував Ушинський, мають іграшки.

 

2. Вклад А. С. Симонович в розвиток дошкільної педагогіки

Симонович організувала перший дитячий садок. Вона разом з чоловіком у 1876 р. 
відкрила дошкільну  установу. Почали видавати журнал “Дошкільне виховання”. 
Моделі ідеального дитячого садка Симонович бачила у великій сім’ї, де діти – брати і
 сестри, а вихователі – люблячі матері, вона приділяла багато уваги  краєзнавчій роботі. 

Принцип народності втілила у краєзнавчий принцип. Він полягав у тому, що заняття 
по краєзнавству складалися з двох частин: ознайомлення дітей з історією краю та природою
 рідного краю і побутом російського народу. Для цього проводилися екскурсії, прогулянки, 
бесіди, використовувалися  народні ігри і пісні.

 

3. Є. І. Тихєєва про проблеми дошкільного виховання

Є. Тихєєва справедливо вважається засновником методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку в Росії. Інтерес до проблеми навчання дітей рідної мови виник у неї у перші роки роботи в школі під впливом ідей Я. Коменського, Л. Толстого, К. Ушинського, заповіти яких вона пронесла через усе своє життя.

Однією з перших її праць (у співавторстві з Є. Соловйовою) була «Російська грамота» та методичні рекомендації до неї. Найповніше свої погляди щодо навчання дітей рідної мови вона виклала у книжці «Рідна мова та шляхи до її розвитку», в якій наголошувалося на необхідності починати навчання дітей рідної мови задовго до школи. Результати тривалих досліджень у галузі розвитку мовлення висвітлено нею у праці «Розвиток мовлення дошкільника».

Центральне місце в педагогічній спадщині Є. Тихєєвої посідає вчення про значення рідної мови в житі дитини, в її розумовому розвитку. У книжці «Ігри і заняття маленьких дітей» викладено методику розвитку мовлення дітей раннього віку. Розробляючи теоретичні засади методики розвитку мовлення, Є. Тихєєва основну роль відводить принципу наочності. На перше місце вона ставить реальні предмети, іграшки, на друге — картинки. Педагог вимагала, щоб у дитячому садку обов’язково була лялька, яку можна використовувати тільки на заняттях з дидактичною метою — для «сенсорного та лінгвістичного виховання». Дидактична лялька повинна мати усі ті речі, які має дитина: комплект білизни, одягу (літнього, осіннього, зимового), взуття, головних уборів (відповідно до одягу дітей), меблі, посуд, предмети побуту, знаряддя праці.

У книжці «Розвиток мовлення дітей» (розділ «Заняття з іграшками») автор описує різні види занять з іграшками та реальними предметами. Це своєрідний перелік: називання предметів, іграшок, їх якостей, властивостей, дій з лялькою та іншими іграшками, числових і просторових відношень; описування предметів, іграшок; порівняння, зіставлення предметів між собою; складання загадок про предмети та іграшки; знаходження іграшки чи предмета за змістом вірша. До кожного виду роботи у книжці пропонуються конкретні приклади занять.

Від іграшок і предметів автор радить поступово переходити до картин. У розділі «Картини» визначено мету їх використання: розвиток здібностей до спостережливості, інтелектуальних процесів (мислення, уява, пам’ять) та розвиток мовлення. Тут також представлені серії картин за темами (суспільно-політична, життя дітей у грі та праці, праця дорослих, будівництво, житло, предмети побуту, транспорт, природа) та вимоги до них, що є актуальними й нині.

 Є. Тихєєва пропонує такі види занять з картинками: перелік (називання предметів, їхніх частин, якостей, властивостей, дій); описування предметних картинок; зіставлення, порівняння опису зображених предметів; систематизація та класифікація картинок; добір картинок до теми, вірша, оповідання; розповіді за картинками.

 Є. Тихєєва, на відміну від Є. Водовозової, високо оцінювала картинки як засіб розвитку мовлення дітей. Вона зауважувала: «Заняттям з дітьми за картинками відведено у розвитку мовлення одне з перших місць. Розглядання картинки мовчки виключено. Розглядаючи картинку, дитина весь час говорить».

Однією з умов розвитку мовлення дітей автор називає правильне мовлення дорослих, які її оточують. На думку Є. Тихєєвої, культура мовлення дітей нерозривно пов’язана з культурою мовлення вихователя, з добре розвиненою мовою, який постійно працює над її вдосконаленням. «Глухий не навчиться говорити, — застерігає педагог, так само не навчиться говорити і дитина, яка позбавлена можливості чути правильне мовлення дорослих» .

Є. Тихєєва була першою з послідовниць вчення К. Ушинського, яка застосувала термін «навчання мови» у дошкільному закладі. Вона наполягала на тому, що дітей уже в дошкільному віці потрібно навчати рідної мови і керувати цим процесом.

Переглянути фільми за посиланнями:

 

 https://www.youtube.com/watch?v=YFpHnYd-1HA

Аделаїда Симонович  - перша леді дошкільної педагогіки

https://www.youtube.com/watch?v=4_p9HuSguJM

К. Ушинський

 

 Лекція

Тема. Розвиток суспільного дошкільного виховання в Україні

План

1.     С.Ф. Русова – фундатор українського національного дитячого садка

2.     В.О. Сухомлинський про виховання дітей дошкільного віку.

 

1.С.Ф. Русова – фундатор українського національного дитячого садка

Софія Федорівна Русова (1856-1940р.р.) — визначний діяч у галузі національного дошкільного виховання України. Дочка француженки і шведа, її батько – Федір Ліндфорс – був ад'ютантом у губернатора Омська. Одружившись, придбав на Чернігівщині садибу. Софія була п'ятою дитиною. Її дитячі роки пройшли серед чудової природи, в оточенні людей, які дотримувались українських народних звичаїв. Сім'я Ліндфорс підтримувала добрі стосунки з селянами. Все це, безумовно, вплинуло на формування світогляду Софії та ставлення до українського народу. Вона вважала Україну вітчизною, не мислила своєї долі поза нею.

В 10-річному віці Софія з родиною переїхала до Києва. Навчалася у Фундуклеєвській гімназії, яка вважалася на той час чи не найкращою. Захопилася педагогічною роботою. Бувала у Фребелівській школі. Збирала педагогічну спадщину Фребеля за кордоном. Гаслом своєї діяльності взяла його заклик «Прийдіть, будемо жити задля наших дітей». В цей час з'являються і поширюються дитячі садки в Україні. В суспільстві зростає інтерес до цієї справи.

Разом з сестрою Марією Софія відкриває у вересні 1871 р. один з перших приватних дитячих садків у м. Києві на вулиці Старокиївській. Софія входить у коло української інтелігенції. Підтримує дружні стосунки з родинами Лисенків, Старицьких. У близькому її душі колі української інтелігенції вона зустрічає педагога, етнографа, активного учасника Київської громади Олександра Русова і одружується з ним у 1874 році у Петербурзі. На весілля були запрошені як найближчі друзі подружжя Драгоманових та Лисенків. Михайло Драгоманов надіслав своє благословення, Микола Лисенко подарував присвячену Софії рапсодію. Русови прожили разом 40 років.

1875 р., виконуючи доручення Київської громади, подружжя виїхало до Праги, щоб видрукувати позацензурне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1876 р. доручення було виконане і частину переправлено до Росії та Галичини.

У Києві Русови беруть активну участь у громадському житті. Відвідують клуб, організований Старицькою-Черняхівською, де вирує національно-культурне життя.

Ім'я Софії Русової знаходимо в редколегії «Прогресивного журналу». Коло неї гуртувалися українські співаки, поети. Відзначення Шевченківських днів супроводжувалося арештами. Неодноразово арештовували й Софію Русову. Усе своє свідоме життя Софія Русова присвятила справі національного відродження. Вона була серед зачинателів українського жіночого руху, входила до патріотичного середовища Лисенків, Старицьких.

Співпрацювала у педагогічному журналі «Світло» (1910-1914), що був дуже популярним серед освітян в галузі дошкільного виховання. Здібна музикантка, математик, Софія Русова робить свій вибір. «Я в ті часи все більше зв'язувалася з педагогікою, — згадує вона. — Виставка дитячих садків у Брюсселі, дім Фребеля-Песталоцці у Берліні дуже захопили мене. Мене притягли до Фребелівського товариства у Києві, і після одного мого реферату, прочитаного там, директор Фребелівського Інституту Флеров, відомий руський педагог, запросив мене викладати курс дошкільного виховання в тому інституті. Він не вважав на те, що я не мала диплома вищої школи, що я не мала лекторського стажу, він просто сказав мені: «Софія Федорівна, ви повинні з наших слухачок зробити справжніх фребелівок. Тепер вони без напрямку». Так несподівано повернулася я до педагогіки, якої вже більше не покидала потім. Я вагалася, але віра Флерова в мої сили надала мені певності, і як я вдячна йому тепер за цю віру, яка поставила мене на шлях фахової праці і професури. З яким захопленням віддалася я своїм викладам! Інститут був тоді на Старо- Житомирській вулиці, виклади були вечором, відносини з слухачами відразу встановились якнайкращі».

Софія Русова очолювала департамент позашкільної освіти в Міністерстві освіти УНР доби Директорії. 1917 р. заснувала перший український дитячий садок. В цей час розробила план розвитку дошкільного виховання України, схвалений міністром освіти Іваном Огієнком.

У 1920 р. (коли уряд залишив Київ) викладала педагогіку в Кам'янець-Подільському університеті.

Восени 1920 р. залишила центральну Україну. Холодної ночі 65-річна Софія Русова з онукою переходить убрід Збруч і ненадовго оселяється у Львові.

В 1922 р. емігрує. З 1923 р. працює професором педагогіки в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова у Празі. Там же й помирає в 1940 р.

Софія Русова залишила чималу педагогічну спадщину. Ось деякі з її праць:

• Русова С. Дошкільне виховання. — Катеринослав, 1918.

• Русова С. Нова школа. — К., 1917.

• Русова С. Український буквар. — СПб., 1905.

• Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. — Прага, 1924.

• Русова С. Нові методи дошкільного виховання. — Прага, 1927.

• Русова С. Мої спомини. Львів, 1937.

Софія Русова відома у світі не тільки як педагог, а й як визначна громадська діячка. На жіночих конгресах у Копенгагені, Римі, Парижі вона розповідала про долю жінок в Радянському Союзі. Русова постійно підтримувала освітянські та громадські зв'язки із Західною Україною. Захоронки працювали за її рекомендаціями. В 1936 р., коли світ відзначав 80-річчя з дня народження та 60- річчя громадської й педагогічної діяльності Софії Русової, товариство «Українська захоронка» щиро приймало її у Львові, влаштувавши силами своїх вихованців урочистий концерт на її честь. В 1937 р. під головуванням М. Рудницької було створене загальноукраїнське об'єднання жіночих організацій у складі Світового союзу українок з осередком у Львові. Почесним головою об'єднання обрали Софію Русову.

У радянській Україні ім'я Софії Русової було забуте. Її праці не використовувались у науковому обігу та практиці дошкільного виховання. Ярлик педагога буржуазно-націоналістичного напряму наклав «табу» на багатогранну і цілком сучасну спадщину Софії Русової, яка стояла біля витоків суспільного українського дошкільного виховання, теоретично обґрунтувала принципи його розвитку. Прикро, що кілька поколінь дошкільних працівників і вчителів в Україні не чули її імені, не читали її творів. Лише в роки перебудови і проголошення в Україні власної державності виринуло із забуття ім'я палкої прихильниці національного виховання і до нас повертається творча спадщина Софії Русової. Її педагогічні праці вивчають науковці. Практичні працівники знаходять в них цілком сучасні думки і положення, творчо використовують їх у своїй роботі. Її твори перевидаються. На республіканських і міжнародних конференціях обговорюються актуальні ідеї Софії Русової щодо національних дитячих садків та досвід практичного впровадження цих ідей в умовах сучасних дошкільних закладів.

До 135-річчя з дня народження Софії Русової в Україні випущений пам'ятний знак з написом: «Громадська діячка, просвітитель». У книзі «Дошкільне виховання» (1918 р.) Софія Русова узагальнила матеріали лекторської роботи. В ній викладені теоретичні міркування і критичний аналіз поглядів педагогів минулого та сучасників на виховання дитини дошкільного віку. Софія Русова доводить важливість і необхідність виховання дитини дошкільного віку. У час започаткування суспільного дошкільного виховання її аргументи були вкрай актуальними. Адже не всі ще розуміли, що характер дитини формується в ранньому віці, що вчасно треба створювати умови для розвитку її здібностей.

Зважаючи на вікові особливості дошкільнят, Софія Русова ставить питання про єдність родинного й суспільного виховання. Умови дитячого садка мають бути наближені до умов рідної домівки. Щоб дитина легко адаптувалася, вихователька має бути така ж близька, як рідна маги, і до того ж добре фахово-підготовлена. Що ж найважливіше у вихованні: тіло, почуття чи розум, — ставить питання Софія Русова. Однозначної відповіді бути не може. Тому основним завданням вона вважає пробудження в дитини охоти до самонавчання. Софія Русова ставить і цілком по-сучасному розв'язує проблему загальнолюдського у вихованні. Виховуючи дитину, слід зважати на її соціальні особливості, психологічну індивідуальність; культурно-етнографічні ознаки її оточення. Національне виховання формує цілісну особистість. Міцнішою вважається та нація, яка найповніше використовує у вихованні свої національні скарби. Софія Русова знаходить органічну єдність між національною та загальнолюдського культурою і вважає таку єдність концептуальною основою виховання. Вона формулює основні принципи національного виховання гармонійної людини, громадянина:

• індивідуальність, пристосованість до природи дитини;

• відповідність особливостям і потребам своєї країни, нації;

• відповідність соціально-культурним вимогам часу;

• єдність суспільного і родинного виховання;

• благочинність, моральність.

У наступних розділах книги ці положення конкретизуються. Визначаються зміст і методика сенсорного виховання, дитячої гри, ручної праці, розвитку мови, формування математичних уявлень, морального та естетичного виховання. Це теоретично обґрунтований матеріал з критичним аналізом і водночас цінні практичні поради, які не втратили свого значення й сьогодні. В окремому розділі Софія Русова обґрунтовує вимоги до підготовки виховательки: до її зовнішності, культури, освіти, здатності до роботи з малими дітьми. Щоб виховати у дітей національну свідомість, самосвідомість, самоповагу і гідність, вона має знати народне життя і бути свідомою вихованих протягом віків ідеалів народу. Лише така вихователька може викликати у дітей палку любов до рідного краю, роздмухати ту іскру, яка жевріє в їхніх душах. Цим питанням присвячено розділ «Український дитячий садок». На думку Софії Русової, садок треба організовувати на наукових засадах. Він має бути пройнятий національним духом нашого народу, закладатися на цілком національному ґрунті. Творчі сили дитини найкраще збуджувати також національним матеріалом. У садку має лунати рідна мова й пісня. Саме такі садки дадуть українському народу свідомих, чесних громадян, які здобудуть йому світлу долю. Ідеї загальнолюдського та національного виховання в українському дитячому садку були надзвичайно актуальними в час становлення суспільного дошкільного виховання та УНР. Нове життя здобули ці ідеї й праці Софії Русової в наш час, коли відроджуються національна культура, національні пріоритети України. Книга також містить практичні поради щодо виховання у дитячому садку, вірші, оповідання, казки, пісеньки з нотами, вибрані твори кращих українських письменників. Йдеться про організацію трудового виховання: ліплення, вишивання, малювання, плетіння. Використані і предметні лекції. Є орієнтовна програма роботи з дітьми. Проте авторка застерігає, що ні в якому дитячому садку не може бути й не потрібно сталої програми, бо всі заняття мають відповідати інтересові (сучасному) і настроєві дітей. Навчання в дитячому садку узгоджується з порою року, тобто залежить від того матеріалу, який дає природа.

Книга «Нові методи дошкільного виховання» (Прага, 1927 р.) є посібником для слухачів курсів садівниць. Висвітлює питання професійної освіти. Садівниця перш за все має добре знати дитину, її фізичний та духовний стан, виявляти як неврівноважених чи відсталих дітей, так і обдарованих, викликати відповідно віку інтереси в дитини. Для вивчення дитини пропонується спеціальна санітарна карта, детально аналізуються типи темпераменту дитини. Успішність роботи вихователя забезпечує висока професійна й загальна освіта, матеріальна незалежність, повні політичні права, належна пошана в суспільстві.

Софія Русова обґрунтовує кваліфікаційні вимоги до садівниць: передусім вони повинні любити дітей, мати чуйне серце, відповідально виконувати свої обов'язки, бути фізично здоровими, мати спокійну вдачу, вміти співати народні пісні, малювати, знати літературу — рідну і світову, вміти знайти і встановити спільне між домівкою дитини і дитячою установою. Вона ставила вимоги ще до абітурієнтів, щоб на навчання не потрапили випадкові люди. Педагог повинен володіти літературною мовою, а крім того, знати діалекти місцевості, де працює. Крім теоретичних знань, вважала Софія Русова, вихователю необхідна практика роботи з дітьми. Саме в практиці виробляються певні навички педагогічної професії. Важливим питанням є розвиток органів чуття («змислів») дитини. Тут вирішується два завдання — зробити органи чуття чутливішими й працездатнішими, а також сформувати свідоме ставлення дитини до праці, вправ, стимулювати дитячу творчість.

Чимало уваги приділяється практичній дитячій грі. Софія Русова дає класифікацію ігор, яка фактично відповідає нинішній: прості руханки; ігри, що випливають з інстинкту наслідування; театр ляльок, лялькові вистави. Вона розглядає гру як засіб виховання. Звідси й вимоги до керування грою. Перш за все вихователь повинен знати специфіку ігор дітей різного віку, знати народні ігри.

Софія Русова вказує на поступовий перехід па певному етапі розвитку гри до праці. Працю вона поділяє на фізичну й розумову. Чимале значення надає праці з різними матеріалами, господарській, самообслуговуванню, праці в саду. Водночас Софія Русова ручну працю поділяє за певними напрямами: загальнокорисна (прибирання, догляд за рослинами чи тваринами); естетично-декоративна, або ілюстративна; психологічна, або соціальна (діти намічають тему праці, деталізують її, планують). Отже, фізичне й розумове навчання нероздільні. Навчання арифметики і грамоти має проводитися в природному зв'язку з іншими заняттями.

Софія Русова наполягала на спілкуванні з дитиною лише її рідною мовою. Шанувала знання діалекту, попереджала, щоб не відлучати від «хатньої» мови дитину, бо саме в діалекті — дух народу, філологічна суть мови, її образність, краса. Ознайомлення з довкіллям (предметні лекції) — це перша енциклопедія дитини. Питання виховання Софія Русова розглядає в органічній єдності з навчанням. Зокрема, рекомендує вчити моральності так само, як будь-чого іншого. Розробляє перелік інтелектуальних і соціальних «доброчинностей та культурних звичок», які важливо виховувати у дошкільників. Серед засобів морального виховання вона виокремлювала національні, які використовувалися народом споконвіку: легенди, казки, народні пісні, вірші тощо. Це виховує у дитини чуття власного народу, обов'язку перед ним, патріотизм. Дитячий садок вона розглядала як установу не лише педагогічну, а й соціально-національну. Його призначення ширше, ніж підготовка до школи і полягає у вихованні людини, свідомого громадянина своєї країни.

Найважливіші принципи педагогічної концепції С.Русової: гуманізм; демократизм; народність; природовідповідність; культуровідповідність; особистісно-орієнтований підхід; соціальна обумовленість виховання; загальнолюдські цінності.

2. В.О. Сухомлинський про виховання дітей дошкільного віку

Мудрі думки В. О. Сухомлинського про вчителя: Учитель – перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти.

Праця вчителя ні з чим не зрівнянна ... Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці; сталевар через декілька годин радіє вогненному потоку металу; орач, сіятель, хлібороб через кілька місяців милуються колоссям і зерном, вирощеним у полі... Учителю потрібно трудитися роки й роки, щоб побачити предмет своєї творчості; буває, що проходять десятиріччя і ледве починає виділятися те, що замислив; ніхто частіше від учителя не буває незадоволеним; ні в якій праці помилки і невдачі не приводять до таких важких наслідків, як в учительській...

…Учителю потрібно володіти величезним талантом любові до людини, безмежною любов'ю до своєї праці і перш за все до дітей, щоб на довгі роки зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень, сприйнятливість почуттів — без цих якостей праця педагога перетвориться в муку.

Принципи і методи виховання людини В. О. Сухомлинський розробляв протягом усього життя. Рано відчувши вчительське покликання, він присвятив школі майже 35 років життя, раз і назавжди віддавши своє серце дітям.

Народився Василь Олександрович Сухомлинський у 1918 році недалеко від Павлиша в сім'ї селянина. У сім'ї було четверо дітей, і всі стали вчителями. Він прийшов до школи педагогом у 17 років (с. Василівка Кіровоградської області), заочно закінчив Полтавський педагогічний інститут (філологічний факультет), у школі працював вожатим, учителем молодших класів, викладав українську мову і літературу, працював завучем у районній середній школі (с. Онуфріївка). Це були щасливі роки, бо вже тоді, у молодому віці в нього з'являється інтерес до науково-педагогічної роботи. Потім війна, фронт, важке поранення зимою 1942 р. на засніженому полі біля с. Клепініно під Ржевом, довгі роки лікування в госпіталях Удмуртії, кілька складних операцій, але дістати весь смертоносний метал з грудей так і не вдалося.

Демобілізувавшись з армії, В. О. Сухомлинський стає директором школи в невеличкому містечку в Удмуртії, а в 26 років — завідувачем райвно в Україні, у своєму Онуфріївському районі, куди він повернувся, коли Україну звільнили від німців. Це були важкі роки, майже на голому місці потрібно було організовувати народну освіту в районі, не вистачало вчителів, нелегко давались поїздки по району — відкривались важкі рани, він часто і тяжко хворів. Важко було і дружині Ганні Іванівні з двома дітьми — Сергієм і Ольгою. Тому він просить, щоб його відпустили з райвно за станом здоров'я і призначили директором нехай навіть у найвідсталішу школу. У 29 років він прийняв Павлиську школу, у якій пропрацював 23 роки.

У школі не було ніякого обладнання, навчання проводилося в три зміни, на всю школу була всього одна керосинова лампа. До В. О. Сухомлинського за три роки тут змінилося чотири директори. Йому все давалося важко. Пройшли роки, перш ніж він зібрав 10 тисяч книг у своїй бібліотеці. У нього було багато друзів, але були й противники. Поступово склався колектив молодих, як і сам директор, учителів-однодумців. Педагоги і учні будували нові шкільні приміщення, майстерні, закладали теплиці. Рік за роком кращала шкільна ділянка, перетворювалася, як і мріяв Василь Олександрович, у квітучий сад.

Робочий день В. О. Сухомлинського починався рано. О четвертій ранку він входив до свого кабінету, запалював настільну лампу, розкладав маленькі блокноти з замітками, спостереженнями, відкриттями — результат спілкування з учнями та педагогами. Думки, які народжувались у вранішні творчі години, потім утілилися в 36 книг і понад 600 статей.

О 8-ій годині директор виходив зі свого кабінету в шкільний вестибюль і зустрічав своїх учнів і вчителів, які йшли до школи. Щоденно відвідував 2-3 уроки, керував господарством школи, завжди намагався більше побачити, дізнатися. Його завжди бачили з книгою; якщо назрівала якась проблема, вона глибоко вивчалася в педколективі, тому багато знахідок Павлиської школи так широко застосовувалися в масовій практиці. Наприклад, було розроблено курс підготовки старшокласників до сімейного життя — прообраз сучасного шкільного предмета "Етика і психологія сімейного життя".

В. Сухомлинському належить ідея організації психолого-педагогічних семінарів для батьків, які широко розповсюджувалися в 70-80-і роки. Циклами систематичних лекцій у Павлиші були охоплені всі, від молодожонів до батьків випускників. Цей курс був розрахований на 250 годин і включав у себе всі основні питання педагогіки і психології.

Велика заслуга колективу Павлиської школи в переході до навчання дітей з шестирічного віку.

Виношуючи цю ідею з кінця 50-х років, В. О. Сухомлинський створив у Павлиші "школу радості", у якій одним з перших у країні почав готувати шестирічних дітей. Усі діти навчалися в одну зміну, для чого будувалися невеликі споруди на один-два класи за рахунок ремонтних робіт. При школі була оранжерея, кролеферма, пасіка, метеостанція, чотири майстерні, фруктовий сад, виноградник і голуб'ятня. З останнім дзвінком коридори завмирали: жоден учень, жоден учитель не мали права навіть на 5 хвилин затримуватися в школі. Додому! Відпочивати! Читати книги! Працювати в саду, готуватися до гуртків, факультативів. Додаткових занять не було, вони були зведені до необов'язкових консультацій до уроків. Наради вчителів проводилися не частіше одного разу на тиждень. Школа живе вільним часом учителів і учнів — одна з думок В. О. Сухомлинського. Щоб учителі добре вчили, а учні добре вчилися в них, повинно бути багато вільного часу; о 5-ій годині вечора починали працювати всі гуртки. В.Сухомлинський настирливо вмовляв своїх учнів не робити уроків після занять у школі. Весь день вільні! Він рекомендував вставати о 6-ій годині ранку і за дві години зробити уроки краще, ніж за чотири вечірніх. Біля входу в школу встановлено великий стенд, звернений до матерів "Мати, пам'ятай, що ти головний педагог, головний вихователь. Від тебе залежить майбутнє суспільства". Далі йшли картинки з порадами матерям. Перша порада: "Матері, розповідайте своїм дітям різні казки". Ще більший стенд звернено до дітей: "Бережіть наших матерів" з портретами матерів, які народили в майбутньому знаменитих людей. У школі був і стенд зі списком рекомендованої для читання літератури від Гомера до Хемінгуея під назвою "Людство буде читати їх вічно". Ще один стенд "Подумай, для чого людина живе на світі". Сухомлинський писав, що школа стає справжнім вогнищем культури лише тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ Людини, культ Книги, культ Рідного Слова. Школа в Павлиші завжди була попереду інтересів дітей, бо вони вчилися водити мотоцикл, трактор не в старших класах, а в 3-му, коли дітям усе нове, усе викликає захоплення. Для малечі було спеціально сконструйовано мотоцикл. Усі діти вирощували хліб своїми руками. Восени 3-й клас отримував ділянку в півкласу, засівав озимою пшеницею, і весною діти чергували, оберігали пшеницю від горобців, а літом косили хліб самі, обмолочували його на маленькій молотилці, усім класом відвозили мішок зерна на млин, одержували муку, їхали з нею в пекарню і там пекли пиріжки і коровай для свята врожаю. Так закінчувалась початкова освіта в Павлиші — власним хлібом.

У Павлиській школі намагалися оцінити не знання, а успіх, перемогу, подолання труднощів у навчанні. Успіх — перша причина радощів у навчанні. У перших класах учням не ставили двійок, а домагалися, щоб вони працею пересилили невдачу і добре виконали завдання, тоді й виставлялася оцінка. Сухомлинський говорив: "Не ловіть дітей на незнанні, оцінка — не покарання, оцінка — радість". Учителів у своїй школі він виростив сам, жив у кожному з них, кожного робив однодумцем — це були справжні педагоги.

В. Сухомлинський ніколи не ходив на один урок до вчителя, а лише на систему уроків — 12-15 підряд. Перші три роки він не сварив молодого вчителя, а лише хвалив, підбадьорював, вів від успіху до успіху. Старі вчителі навіть сердилися за це на директора. Через три роки людина або назавжди залишалася в Павлиській школі, або назавжди йшла. Бути вчителем у школі В. Сухомлинського було нелегко. Сухомлинський писав: "Учні — збільшувальне скло незнання вчителя". Випускники школи іноді всі до одного вступали до вищих навчальних закладів.

Учительська в Павлиській школі майже нічим, крім розкладу уроків та бібліотекою, не нагадувала школи. Домашні меблі, акваріуми, серветки, жодного плаката — усе м'яке, тихе, бо вчитель у вчительській повинен відпочивати. Тут не говорилося про хвороби, сімейні неполадки, а панував веселий, діловий настрій. На педраді вчителя при всіх не розпинали, усі недоліки обговорювалися в робочому порядку, на педрадах говорилося про принципове, піднесене.

В. Сухомлинський вів семінар для батьків і один раз на місяць — семінар для гостей школи. Звичайних батьківських зборів у школі не було, бо В. О. Сухомлинський не уявляв собі, як можна говорити про недоліки дітей уголос, при всіх ... У школі практично не залишали учнів на другий рік, не відправляли в спецшколи, жодного відсталого учня. Поряд зі звичайними дітьми в класі сиділи за партами і намагалися вчитися самі дивні тугодуми. Він навчився вчити всіх. І після того, як у школу прийшов новий директор Микола Іванович Козак — людина спокійна, ділова, він повністю поділяв погляди Сухомлинського — справи йшли, як і раніше. Павлиська школа довго трималася не стільки на директорові, скільки на його поглядах, ідеях.

В. О. Сухомлинський був відомим у Радянському Союзі педагогом, мав два ордени Леніна, був Героєм Соціалістичної Праці, член-кореспондентом Академії педагогічних наук, заслуженим учителем, знаменитим директором, Лауреатом Державної премії в галузі науки. Коли через 30 років педагогічної діяльності його запитали, що було найголовнішим у його житті, він без роздумів відповів: "Любов до дітей".

В. О. Сухомлинський помер у 1970 р., 2 вересня, того дня, коли діти, яких він готував до школи, пішли на свої перші уроки. Павлиська школа стала знаменитою на весь світ. Сьогодні про неї можна прочитати німецькою мовою і японською, і угорською, і румунською, і англійською. В. Сухомлинський підвів підсумок, усьому світу показав, які результати дає школа, яка поважає школяра як людину, він довів, що можна підготувати до щасливого життя кожну дитину. Подвиги вчених неповторні, але їх приклад надає сил, підносить дух, заставляє діяти. 

Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей.

Посилання на відео до лекції

 

https://www.youtube.com/watch?v=BTglyYnhVn0 (С.Русова)

https://www.youtube.com/watch?v=w5lwIEGk0C8 

https://www.youtube.com/watch?v=T_rqcLghBDg 

 

Тема. Програма виховання і навчання в ЗДО

План

1.     Історія виникнення програми.

2.     Поняття «програма», «Базовий компонент». Структура базового компоненту.

3.     Рекомендовані програми. Структура програм «Дитина», «Я у Світі» (оновлена), «Впевнений старт».

 

Рекомендована література

 1. Базовий компонент дошкільної освіти / Науковий керівник: А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф, д-р пед. наук; Авт. кол-в: Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О. Л., Гавриш Н. В.,  Долинна О. П., Ільченко Т. С., Коваленко О. В., Лисенко Г. М., Машовець М. А., Низковська О. В., Панасюк Т. В., Піроженко Т. О., Поніманська Т. І., Сідєльнікова О. Д., Шевчук А. С., Якименко Л. Ю. ― К.: Видавництво, 2012. – 26 с.

2.  Дитина: Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років / наук. кер. проекту: О.В.Огнев’юк, К.І. Волинець та інші/ Мін. осв. і науки, Головн. упр. осв. і науки викон. орг.. Київміськради , Київ, ун-т ім.. Б. Грінченка. – 3-тє вид., доопр. – К., Київ. ун-т ім..Б. Грінченка, 2012. – 492 с.

3. Методичні рекомендації до Програми виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина» /наук. Кер. проекту: В.О. Огнев’юк; та ін.. / Мін. осв. і науки, Головн. упр. осв. і науки викон. орг.. Київміськради , Київ, ун-т ім.. Б. Грінченка. – 3-тє вид., доопр. – К., Київ. ун-т ім..Б. Грінченка, 2012. – 400 с.

4. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля»  / О.І. Білан., Л.М. Возна, О.Л. Максименко та ін.. – Тернопіль: мандрівець, 2013. – 264 с.

5. Дитина в дошкільні роки: комплексна додаткова освітня програма / автор. колектив; наук.керівник К.Л.Крутій.–Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2011.–188 с.

6. Програма розвитку дітей дошкільного віку «Я у світі» (нова редакція). У 2ч. Ч.1 Від народження до трьох років / О.П. Аксьонова, А.М. Аніщук, Л.В. Артемова та ін.. наук. керівник Кононко О.Л.- К., 2014, - 204 с.

7. Поніманська Т.І., Дичківська І.М. Дошкільна педагогіка. Практикум. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, спеціальність «Дошкільне виховання». – К.: Видавничий Дім «Слово», 2004.

8.  Поніманська Т.І., Дичківська І.М. Дошкільна педагогіка: Практикум. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Академвидав», 2004.

 

1.     Історія виникнення програми

Програма виховання вдосконалювалась разом з розвитком суспільного дошкільного виховання. За роки Радянської влади було створено ряд проектів програм  і програмно-методичних документів, кожний програмовий документ виникав на певному історичному етапі  і відображав існуючий рівень розвитку теорії  і практики дошкільного виховання.

Перший проект програми був випущений у 1932 році, у 1934 році опубліковано вдосконалену «Програму виховання».

Програма затверджена на той час Міністерством освіти  була вперше опублікована у 1962 році, 1969 р. – вдосконалена.

1978 р.  – 8-ме виправлене видання. Ця програма була дієвою до 1991 року, коли на зміну їй прийшла програма «Малятко», у 1992 році ДНЗ могли (за вибором) працювати за програмою «Дитина», використовувались додаткові програми, розроблені авторськими колективами - «Радуга», «Розвиток», «Обдарована дитина», «Витоки».

2. Поняття «програма», «Базовий компонент». Структура базового компоненту

Робота дитячого дошкільного закладу здійснюється на основі програми виховання і навчання — державного документа, який визначає цілі, завдання і зміст роботи з дітьми з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей. Науково, методично обґрунтована програма покликана синтезувати історичні надбання, нові досягнення теорії та практики дошкільної освіти, актуальні суспільні вимоги до неї, відповідати особливостям пізнавальної діяльності дітей, забезпечувати їхній гармонійний розвиток.

   У сучасній Україні дошкільні заклади мають право самостійно обирати програму виховання дітей з комплексу варіантних програм, затверджених Міністерством освіти і науки України, а також розробляти і впроваджувати власні. В останні роки наукові колективи створили низку сучасних програм: «Дитина», «Дитина в дошкільні роки», «Українське дошкілля», «Впевнений старт», «Я у Світі».

Базовий компонент дошкільної освіти України грунтується на основних положеннях Міжнародної конвенції ООН про права дитини, Законах України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про охорону дитинства", інших нормативних актах у галузі дитинства.

Засадами нового Базового компонента дошкільної освіти виступили:

-         визнання самоцінності дошкільного дитинства, його особливої ролі в розвитку особистості;

-         збереження дитячої субкультури;

-         створення сприятливих умов для формування особистісної зрілості дитини, її базових якостей;

-         пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення у порівнянні з підготовкою до майбутнього етапу життя;

-         повага до дитини, врахування індивідуального особистого досвіду дошкільника;

-         компетентнісний підхід до розвитку особистості, збалансованість набутих знань, умінь, навичок, сформованих бажань, інтересів, намірів та особистісних якостей і вольової поведінки дитини;

-         надання пріоритету соціально-моральному розвитку особистості, формування у дітей уміння узгоджувати особисті інтереси з колективними;

-         формування у дітей цілісної, реалістичної картини світу, основ світогляду.

Базовий компонент дошкільної освіти - це Державний стандарт дошкільної освіти України, який реалізується програмами та навчально-методичним забезпеченням, що затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.

У ньому зведено норми і положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих компетенцій випускником дошкільного навчального закладу перед вступом його до школи.

Базовий компонент визначає зміст і структуру дошкільної освіти за його інваріантною і варіативною складовими.

Інваріантна складова змісту дошкільної освіти формується на державному рівні і є обов'язковою для навчальних закладів різних типів і форм власності, що забезпечують реалізацію завдань дошкільної освіти. З огляду на важливість дошкільного дитинства як базового періоду для формування способів пізнання, розуміння та відображення внутрішньої (психічної) та зовнішньої (Всесвіт) картини світу, змістом Базового компонента дошкільної освіти визначено освітні лінії, що забезпечують засвоєння дитиною способів (механізмів) розвитку (саморозвитку), набуття знань, умінь і навичок дитини.

Інваріантну частину змісту дошкільної освіти систематизовано за освітніми лініями: "Особистість дитини", "Дитина в соціумі", "Дитина в природному довкіллі", "Дитина у світі культури", "Гра дитини", "Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі", "Мовлення дитини", що забезпечує неперервність змісту освітніх ліній дошкільної та початкової ланок. Виключення з інваріантної частини будь-якої з освітніх ліній порушує цілісність розвитку дитини на рівні дошкільної освіти і наступність її в початковій школі.

Варіативна складова змісту дошкільної освіти визначається дошкільним навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону, навчальних закладів, індивідуальних освітніх запитів дітей та (або) побажань батьків, або осіб, які їх замінюють.

Організація життєдіяльності дітей з урахуванням освітніх ліній, що включені до інваріантної та варіативної складових, дає змогу забезпечити належний рівень соціально-особистісного розвитку дітей дошкільного віку в структурі неперервної освіти.

3. Рекомендовані програми. Структура програм «Дитина», «Я у Світі» (оновлена).

Базову програму "Я у Світі" розроблено на виконання Закону України "Про дошкільну освіту" та Базового компонента дошкільної освіти в Україні. Вона є державною Програмою, в якій відображено вимоги щодо оновлення змісту освіти дитини від народження до шести (семи) років життя, зокрема до його інваріантної частини. В ній уніфіковано вимоги до розвиненості, вихованості й навченості дитини раннього та дошкільного віку незалежно від місця її проживання.

Програма має гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» (лист МОН № 1/11-6326 від 12.07.2019)

Програму оновили науковці під керівництвом Олени КОНОНКО, завідувача кафедри дошкільної освіти Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, д-ра психол. наук, професора.

 Автори змістили акценти з підготовки дитини до майбутнього шкільного життя на забезпечення змістовного сьогодення.

Програма розвитку дитини від народження до шести років «Я у Світі» відповідає Базовому компоненту дошкільної освіти. У ній відображено вимоги до оновленого змісту освіти, уніфіковано вимоги до розвиненості, вихованості й навченості дитини впродовж дошкільного дитинства.

Провідна ідея програми — оптимально використовувати можливості віку дитини для її повноцінного розвитку.

Програма орієнтує освітян на розвиток у дитини особистісного досвіду в чотирьох основних сферах життєдіяльності — власному Я, природному, предметному та соціальному просторах.

Програма містить складові змісту освіти:

• Інваріантна  — від народження до шести років.
• Варіативна  — від трьох до шести років.

 

Інваріантна складова змісту

Матеріали інваріантної складової змісту освіти дітей від народження до шести років структуровані відповідно до віку:

·      Вік немовляти

·         Ранній вік

·         Молодший і середній дошкільний вік

·         Старший дошкільний вік

Зміст викладено за сімома освітніми лініями: «Особистість дитини», «Дитина в соціумі», «Дитина у природному довкіллі», «Дитина у світі культури», «Діяльність дитини», «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі», «Мовлення дитини».

Варіативна складова змісту

Матеріали варіативної складової змісту також структуровані відповідно до віку та подано за освітніми лініями:

·  молодший і середній дошкільний вік — «Іноземна мова» (англійська), «Хореографія»

·  старший дошкільний вік — «Комп’ютерна грамота», «Іноземна мова» (англійська), «Хореографія», «Шахи»

Матеріали кожної освітньої лінії структуровано за рамкою-схемою, що містить такі елементи:

·         Вікові можливості — для кожного року життя

·         Зміст освіти

·         Основні освітні завдання — чітко окреслені розвивальні, навчальні та виховні завдання

·         Показники компетентності дитини на кінець кожного вікового періоду

Додатки до Програми містять орієнтовні розпорядок дня дітей, розподіл занять на тиждень, музичний репертуар, переліки художніх творів та інші практичні матеріали для роботи з дітьми.

Програма легко сприймається за своєю структурою, складовими кожного розділу та створює простір для творчого використання різних педагогічних технологій, прояву гнучкості в підході до кожної дитини.

Символічно: назва Програми вперше починається займенником "Я", чим підкреслено виняткову роль власної активності дитини в особистісному становленні. Цією назвою засвідчено орієнтацію сучасної дошкільної освіти на системний підхід до розвитку, виховання й навчання особистості; на її різнобічну збалансованість; гармонійне поєднання "Я" і "Світу". Програма наголошує: основне призначення дорослого — допомогти малюкові жити власними силами, у злагоді з довкіллям і згоді із самим собою.

 Основні завдання Програми:

Розвинути в дошкільника:

o базові якості (самостійність, працелюбність, людяність, самолюбність, спостережливість, відповідальність, розсудливість, справедливість, самовладання, креативність);

o різні форми активності (фізичну, емоційно-цінніс­ну, соціально-моральну, пізнавальну, мовленнєву, художню, креативну);

o  оптимальні для віку моделі основних видів діяльності (сюжетно-рольової гри, предметно-прак­тичної діяльності, спілкування, навчальної діяльності).

Матеріали Програми ґрунтуються на принципі природовідповідності, який має стати одним із основних в організації дитячої життєдіяльності. Вони акцентують увагу педагогів на необхідності забезпечити ритмічність у зміні форм, етапів, інтенсивності буття дошкільника. Ритмічність як фундаментальний принцип існування Всесвіту передбачає врахування дорослим впливу на самопочуття та життєдіяльність дошкільника різних природних чинників (погодних змін, сонячної активності, магнітних бур, фаз Місяця тощо). Вона врівноважує буття дитини, зберігає її психічне здоров'я, створює комфортні й корисні для її повноцінного розвитку умови. Відтак Програма передбачає право педагога коригувати послідовність, тривалість та інтенсивність запланованих заходів за складних погодних умов та особливих обставин, які позначаються на стані дітей. Базова програма апелює до педагога не лише як до наставника й вихователя, а й як до людини, яка протягом певного часу проживає спільне з дитиною життя, плекає її душу, відповідає за екологію її особистості, забезпечує почуття рівноваги й безпеки, комфорту й затишку. Важлива функція вихователя — зберігати захисні сили дитячого організму, пом'якшувати жорсткі впливи довкілля на нього; уникати штучної змагальності, конкурентності, екстремальності в щоденному бутті; спрощувати процес соціалізації дошкільника; інтимізувати його життя; підтримувати безпечну для нього дистанцію та бажання визначити своє місце серед інших. Провідною ідеєю Програми є ампліфікація, тобто оптимальне використання дорослими можли­востей кожного віку для повноцінного розвитку дитини. Вона зміщує акценти з проблеми підготовки до майбутнього шкільного життя на проблему забезпечення змістовного сьогодення. Ідея ампліфікації істотно відрізняється від нав'язуваної сьогодні ідеї форсованого, надто раннього навчання, штучного пришвидшення процесу дорослішання дитини, небезпечного для її здоров'я.

У Базовій програмі підкреслено самоцінність дошкільного дитинства, визнано його особливу роль у становленні особистості та відмінність від шкільного віку. Дошкільний заклад названо інститутом соціалізації, а не школою для малят. Його основне призначення — навчати дитину основ науки життя, а не подавати знання з окремих предметів. Заняття як наближена до шкільного уроку форма організації діяльності дітей не вважається пріоритетною, особливо в перші п'ять років життя. Програма наголошує: збереження дитячої субкультури — важливе завдання сучасного дошкільного закладу. А отже, оптимальні педагогічні умови організації життєдіяльності дошкільника передбачають широке розгортання та збагачення змісту специфічних дитячих форм діяльності — ігрової, практичної, образотворчої, спілкування.  Програма проголошує важливість реалізації педагогом індивідуального підходу до розвитку, виховання й навчання дошкільника. Вона орієнтує освітян на обов'язкове врахування в педагогічному процесі інди­відуальної історії життя кожної конкретної дитини (біографії, умов життя родини, кількості в ній дітей, освітнього рівня батьків, їхньої етнічної належності, віросповідання тощо) та індивідуальних особливостей зростаючої особистості (типологічних, ліво (право) півкульних, характерологічних, статевих).

Освітня програма «Впевнений старт», якій надано гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» (лист МОН України від 01.08.2017 №1/11-7684) .  Над програмою працював авторський колектив: Гавриш Н. В., Піроженко Т. О., Рогозянський О. С., Хартман О. Ю., Шевчук А. С., за загальною науковою редакцією професора Піроженко Т. О.

Це якісно новий документ, розроблений для забезпечення успішного розвитку дитини на передшкільному етапі життя. Основним концептуальним принципом програми є діяльнісний підхід. Матеріал програми узгоджений із положеннями Базового компонента дошкільної освіти, він  сприятиме створенню фундаменту успішності дитини в умовах нової української школи та спрямований на реалізацію особистісно орієнтованої моделі освітнього процесу. Головною метою діяльності вихователя визначено змістовну організацію життєдіяльності дошкільників у специфічних видах дитячої діяльності.

Оновлена програма містить чітко визначені освітні завдання, що структуровані за такими видами дитячої діяльності: комунікативна, здоров’язберігальна й рухова, пізнавально-дослідницька (у світі предметів, у світі людей, у світі природи, елементарні математичні уявлення, досліди та експерименти), мовленнєва, ігрова, господарсько-побутова, художньо-естетична, а також завдання з особистісного розвитку. Окремими розділами подані характеристика психологічної зрілості дошкільника, показники засвоєння програми, поради для батьків дітей старшого дошкільного віку. Зміст програми не переобтяжений методичними порадами, уточненнями, рекомендаціями, переліками вправ, ігор тощо та передбачає свободу професійної діяльності вихователів у виборі форм, методів, засобів у реалізації освітніх завдань. Програма містить додатки, що допоможуть педагогам організувати продуктивну взаємодію з вихованцями.

Для ефективного впровадження у роботі зі старшими дошкільниками  програми «Впевнений старт» авторами розроблено повний комплект навчально-методичного забезпечення:

-    методичний посібник «Впевнений старт: книга вихователя»,

-   навчальний посібник для дитини старшого дошкільного віку «Впевнений старт: книга дошкільника»,

-       альбом «Впевнений старт: альбом для художньо-творчої діяльності».

Книга вихователя містить методичні поради, перспективне та календарне планування (за тематичним принципом). Книга дошкільника вміщує розвивальні завдання за кожним розділом програми, вправи з розвитку дрібної моторики, завдання для роботи з батьками вдома та ін. У комплект також входить довідник «Впевнений старт: книга для батьків» – видання просвітницького характеру, що сприятиме активній співпраці педагогів і батьків майбутніх першокласників.

Формат даної програми передбачає широкі можливості для активізації співпраці родини з фахівцями дошкільного навчального закладу, психолого-педагогічної просвіти батьків вихованців тощо.

 

Ранній вік

(1-3 рік життя)

Лекція 

Тема. Виховання дітей 1 року життя

План

1.Перший рік життя дитини, особливості її розвитку. Поділ 1 року життя на вікові етапи.

 2. Виховання дітей в перші тижні життя.

 3. Виховання дітей від 2-4 тижнів до 2,5-3 місяців.

 4. Виховання дітей від 2,5-3 до 5-6 місяців.

 5. Виховання дітей від 5-6 до 9-10 місяців.

 6. Виховання дітей від 9-10 до 12 місяців.

 7. Організація занять з дітьми 1-го року життя. Організаційні умови для групи дітей 1 року життя.

Знати: - особливості розвитку дітей 1 –го року життя;

- способи організації загартування;

- режим дня дітей 1 –го року життя;

       - організацію занять з дітьми першого року життя.

       - досягнення дитини 1 –го року життя.

Уміти:

- створювати умови для розвитку дітей раннього віку;

- організовувати роботу з дітьми 1-го року життя.

 

Література

1. Э. Пиллюгина. Воспитание от 2,5-3 до 5-6 месяцев //Дошкольное воспитание. –1990. – № 4. –С. 83.

2. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – К.: «Академвидав», 2004.-456 с.

3. ГолубєваЛ.И. особливості фізичного розвитку дітей 1 роки життя, Дошкільна виховання, №4., 2003, з 88-89.

      4. Доман Р. Як допомогти дитині фізично досконалим: Пер. з анг. - М.: АСТ, Акваріум, 2000. - 333 з.

1. Перший рік життя дитини, особливості її розвитку. Поділ  1 року життя на вікові етапи.

 

Перший рік життя дитини характеризується швидким темпом її всебічного розвитку. „Все в цьому віці формується вперше, всьому дитина повинна навчитися” (М.Щелованов).

У дітей 1 року життя розвиваються функції мозку, збільшується працездатність центральної нервової системи. До кінця року дитина починає ходити, що розширює її можливість в пізнанні оточуючого світу. Вона починає розуміти мову, користуватися словами, виконувати нескладні дії з предметами. Повноцінний розвиток дитини 1 р. життя багато в чому залежить від оточуючих її дорослих, які забезпечують умови для нормального розвитку і здоров’я дитини.

Враховуючи потреби і можливості малюка, які швидко змінюються, доцільно розглядати 1-й рік життя поетапно:

1-й етап – від народження до 2,5-3 місяців; 

2-й етап – від 2,5-3 до 5-6 місяців;

3-й етап – від 5-6 до 9-10 місяців;

4-й етап – від 9-10 до 12 місяців.

Для кожного із періодів характерні специфічні особливості  розвитку дитини, тому виховні завдання здійснюються у відповідності з цими особливостями спеціальними методами і   прийомами.

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В 1-ШІ ТИЖНІ ЖИТТЯ

Виховання починається з 1-их тижнів життя дитини. Антропометричні показники новонароджених дітей (2-4 тижні) суто  індивідуальні, але середніми вважаються наступні:

маса тіла – 3,300-3,500г;

довжина – 48-52 см;

окружність грудної клітки – 33,8-34 см;

окружність голови – 38 см. Маса і довжина тіла у хлопчиків більша ніж дівчаток.

 З моменту народження дитини починається новий етап розвитку її організму, особливістю якого є перехід із відносно однорідного середовища – материнського організму і пристосування до нового. Відразу після народження включаються рефлекси, які забезпечують роботу важливих систем (кровообігу, дихання, травлення). Готовий в основному до моменту народження механізм ссання та орієнтувально-харчовий рефлекс (варто тільки доторкнутися до губ, щік дитини, щоб викликати цей рефлекс – смоктальний).

В 1-ші дні відмічаються і захисні рефлекси. Безумовні рефлекси відіграють істотну роль у встановленні перших контактів з оточуючою дійсністю. Задоволення біологічних потреб малюка необхідне не тільки для виживання, але і для подальшого психічного і фізичного розвитку. Проте вже в короткий період новонародженості органічні потреби втрачають своє провідне значення. За умови правильної організації життя і виховання у відповідному режимі, забезпеченні різноманітних вражень, достатніх контактах з дорослими, починають формуватися нові потреби (в спілкуванні, в отриманні інформації). У дитини починає формуватися орієнтовна активність. Взаємодія з оточуючим середовищем виникає в перші години життя. Органи чуттів до моменту народження в основному сформовані: дитина бачить, чує, відчуває. За умов правильного виховання зорові, слухові та орієнтовні реакції швидко вдосконалюються.

Найважливішим завданням дорослого на цьому етапі є розвиток орієнтовної активності. Тому під час організації неспання важливо активізувати всі реакції дитини.

Догляд за дитиною сприяє фізичному і психічному розвитку, забезпеченню здоров’я. Проте дорослий повинен не тільки задовольняти органічні потреби дитини, але й збагачувати її емоційно., підтримувати її позитивні емоційні переживання. Це дуже важливо, оскільки в процесі емоційного спілкування діти отримують перший чуттєвий досвід.

У кінці 3-го на початку 4-го тижня у малюка з’являються перші позитивно-емоційні реакції на знайоме обличчя, рідний голос, усмішку. Це показник своєчасного психічного розвитку дитини. Усмішка може виникати у малюка і при вигляді яскравої іграшки. Це дає можливість проводити заняття з іграшками в ранній період, що важливо для сенсорного розвитку. Ураховуючи необхідність частого спілкування з дитиною, дорослий повинен здійснювати його в розумних межах. Крик дитини сприймається як прохання про допомогу, але разом з цим і як засіб впливу на дорослого. І якщо при кожному криці дитину брати на руки, то з’являється негативна рефлекторна реакція впливати на оточуючих з допомогою крику. А це може привести до примх. Тому дорослому слід навчитися розрізняти характер крику та плачу дитини. Під час неспання дитину слід брати на руки тільки тоді коли в неї хороший настрій і використовувати ці моменти для активізації орієнтовних реакцій.

Привчання до режиму є одним із головних завдань в цей період. Це необхідно, щоб сформувати ритми сну, харчування і неспання. Дитину слід годувати в один і той же час. Здоровий новонароджений спить18-20 годин. Вночі глибший сон, вдень поверхневий. В 1-ші 10 днів життя дитини треба організувати так, щоб було 7 годувань через 3 години з нічною перервою в 6 годин і неспання 15-20 хв. Можливо і 6 годувань через 3,5години. При впорядкованому режимі харчування, потреба в їжі виникає у дитини в певні години і вже до початку 2 тижня вона сама прокидається до початку годування. Чіткий ритм годування сприяє гарній роботі органів травлення і апетитові. Природно, що дитина після годування засинає, але її слід привчати до неспання після годування. Особливості нервової системи малюка дозволяють робити це так, як ситий малюк, активний і сприйнятливий до педагогічних впливів. Після активного неспання дитина швидко засинає.

Режимні процеси	Варіанти	режиму
	1	2
Годування	7 разів через 3 години	6 разів через 3.5годин
Неспання	до 1год. після годування	до 1.5 години
Сон вдень	По 1.30 год. 4 рази	по 2 години 4 рази
Нічний сон	10 – 11 годин	9.5 – 10 годин

 

Будити дитину перед останнім нічним годуванням не варто, вона отримала обсяг їжі необхідний їй в напівсонному стані. Купати не пізніше 21 години.

РОЗВИТОК РУХІВ

У новонародженого під час сну і неспання спостерігаються некоординовані, хаотичні рухи так, як м’язи рук і ніг знаходяться, ще в стані гіпертонусу. Для розвитку організованих рухів вже в 1-ші тижні слід проводити спеціальні вправи (покласти на живіт, підігнувши під груди руки, а дитина намагається підняти голову). Якщо ці вправи повторювати регулярно, то до кінця 1 місяця дитина навчиться ненадовго утримувати голову, а до 2-х місяців може вільно піднімати її лежачи на животі.

ЗАГАРТУВАННЯ

Його можна починати з 1-их днів життя. Наприклад, повітряні ванни при зміні пелюшок (протягом дня повторюючи 5-6 разів).

Загартовуючий вплив на дитину мають: відповідний температурний режим приміщення; купання, вмивання; сон на повітрі.

Влітку з 2-го тижня, а в інші сезони – з 3-го тижня дитину виносять спати на повітря не менше 3 р в день. В осінньо-зимовий період на 20-30 хв.

Корисними є обливання після купання водою, температура якої нижча першопочаткової на 1 гадус С.

Досягнення дитини 1 місяця:

1.  Слідкує поглядом за предметом, що рухається;

2.  З’являється перша усмішка;

3.  Зосередження на предметі;

4.  Лежачи на животі намагається підняти і утримати голову.

Маса тіла збільшується на 500-600г., довжина тіла збільшується на 3 см.

В період новонародженості немає провідного вміння.

     Основні завдання виховання в цей період:

Розвивати орієнтовну активність;

Виробляти чіткий і правильний ритм годування;

Формувати позитивні та попереджати негативні звички;

Розвивати органи чуття;

Розвивати рухи рук, очей.

 

3. Виховання дітей від 2-4тижнів до 2.5-3місяців.

Анатомо-фізіологічні особливості дітей 2,3 місяців життя істотно не змінюються. Протягом 3-х місяців закривається малий родничок, дещо збільшується активність травних ферментів (амілази, ліпази), змінюються деякі показники зовнішнього дихання. Збільшується швидкість кровообігу. Дещо зменшується кількість еритроцитів і гемоглобіну, а лейкоцитів – збільшується.

Найбільш значимими завданнями виховання в цей період є:

1) формування слухово-зорового орієнтування;

2) емоційний розвиток;

3) розвиток загальних рухів (тримати голову у положенні на руках у дорослого);

4) розвиток вокалізації, тобто поява голосних і приголосних звуків, як підготовчий етап активного мовлення.

РЕЖИМ

Організовуючи режим малюка слід дотримуватися необхідних правил.

1.                              Годувати після сну в один і той же час. 2. Після годування заохочувати до активного неспання.

 З 4-5 тижнів можна виробити чіткий режим.

Години годування: 6.00; 9.00; 12.00; 15.00; 18.00; 21.00.

Години активної діяльності: 6.00-7.00; 9.00-10.00; і т. д.

Сон: 21.00-6.00.

Годування 7 разів через 3 години, або 6 разів через 3.5 години. Якщо дитина не проснулась її слід розбудити, якщо проснулась раніше на 15-20 хв. слід погодувати. Якщо є необхідність то годування в 24.00 можна перенести на 3 години ночі. Для повільних дітей тривалість годування слід збільшити на 10-15 хв. Повністю вигодовувати грудним молоком, а якщо його не вистачає використовувати суміші. Тривалість годування в середньому 15-20 хв. Догодовувати після годування груддю із пляшечки з соскою, величину дірочки в сосці регулюють. Фруктові пюре, соки починають давати з 2.5-3 місяців з однієї ложечки.

СОН

Свіже повітря перша і краща умова швидкого засипання. З 3-4 тижнів дитина спить на повітрі (взимку температура не нижче +10 градусів С). Привчати слід поступово, слідкувати за диханням через ніс.  Дитина, яка виспалася активна, весела, бадьора.

НЕСПАННЯ

З другого місяця більшість дітей під час неспання знаходиться в манежі, де мають можливість більше вільно рухатися. Необхідна присутність дорослого як керівника активної діяльності малюків. Якщо дитина не може перебувати разом із однолітками їй необхідно створити умови в ліжкові. Необхідно забезпечити тишу, шум стомлює, тільки в тихій обстановці діти мають можливість прислухатись до свого голосу,  вихователя інших дітей. Необхідно слідкувати, щоб в цей час одяг у дітей був сухий, чистий, щоб дитина не перехолоджувалася та  не перегрівалася. При появі ознак втоми дитину вкладають спати.

ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЖИМУ В ГРУПІ

У дошкільному закладі всі режимні процеси  проводять в спеціально відведений час та індивідуально, поступово. Це дозволяє враховувати індивідуальні особливості дітей та їх стан  в даний момент.

Виховання позитивних звичок і попередження негативних:

З перших днів життя у дитини необхідно виховувати позитивні звички.

1. Засинати на свіжому повітрі без соски і колихань;

2. Активно діяти в манежі, а не на руках у дорослого

Навчальне і виховне значення мають: Привчання до вміння зайняти себе; підтримка позитивно-емоційного стану; правильне виконання режиму; дотримання гігієнічних вимог.

 Все це виключає утворення негативних звичок (до заколихування, ссання соски або пальців, постійне перебування на руках у дорослого).

Звичка ссати палець може бути зумовлено підвищеною активністю ссання при недостатності грудного молока, коли дитину не догодовують, а також при штучному вигодовуванні. В обох випадках у дитини не виникає відчуття ситості, тому вона продовжує смоктальні рухи. Не рекомендується знімати збудження за допомогою соски, монотонні смоктальні рухи роблять дитину бездіяльною, пасивною.

ЗАГАРТУВАННЯ

Достатнє перебування на повітрі має загартовуючий вплив на дітей, їхній організм виробляє здатність швидко мобілізовувати захисні сили. В приміщенні починають загартовування  із застосування слабих подразників. З перших днів дитину залишають роздягнену на 4 хв. декілька разів в день. В умовах дошкільного закладу повітряні ванни проводять через 1-2 тижні після вступу дитини. Температура повинна бути не нижче +21-22 градусів С. Не можна виносити дітей під прямі сонячні промені. Сонячні ванни дітей проводять під розсіяними сонячними променями, в тіні після сну і годування через 30-45 хв.

З перших місяців здійснюють загартовування водою – умивання, обливання, обтирання, купання. Умивання декілька разів протягом дня при температурі +28-29 градусів С. Купання кожного дня перед нічним сном при температурі +36-37градусів С – 5-6 хв. Один раз в 3-4 дні дитину миють з милом. Після купання обливають водою на 1 градус С нижче ніж температура води в якій купалася дитина.

ОДЯГ Не допускати перегрівання, переохолодження, якщо температура  постійно +21 градус С, то з 1 місяця дитина може спати з непокритою головою. З 2-х місяців під час неспання рекомендовано пелюшки замінити повзунками. Необхідно, щоб одяг не сковував рухів.

Фізичну активність дітей стимулюють з 1-х місяців масажем і гімнастикою, які проводять спеціально навчений персонал (вдома мами).

РОЗВИТОК РУХІВ

Позитивний вплив на фізичний і психічний розвиток має своєчасне формування рухової активності дитини. Під час рухів зміцнюються м’язи, опорно-руховий апарат, вдосконалюється серцево-судинна і дихальна система. Рухи приносять малюку задоволення, піднімають настрій. Чим більше предметів приваблює малюка, тим краще розвиваються його рухи. Під час активного неспання дитину кладуть на живіт до годування, або через 30-40 хв. після годування. Коли дитина стомиться кладуть на спину і граються, розмовляють з нею. Дитина гуляє 1-1.30 годин, за цей час не менше 2 разів треба класти її на живіт. До 3-х місяців дитина може відносно довго тримати голову і верхню частину корпуса, прогинати спину і опиратися на передпліччя. З 2-х місячного віку, якщо дитина утримує голову, у неї слід розвивати опір ніг (беруть під руки і то ставлять  ніжками на тверду опору, то піднімають). Це має велике значення для своєчасного вставання і ходіння. Під час спілкування з дитиною дорослі повинні викликати не тільки позитивні емоції, але і мовні реакції, активні рухи мовного апарату. Емоційно відгукуючись на мову дорослого, іграшку, малюк згинає і розгинає кінцівки, прогинає спину. Ця гімнастика сприяє зміцненню і розвитку м’язової системи, підвищенню рівня життєдіяльності. Якщо дитина не спить вона знаходиться у стані рухової активності. Напруга м’язів згиначів поступово слабне, дитина вже не притискує руки до грудей і не стискує кулачків. Рухи стають не такими різкими. Якщо дитина виконує посильні рухи без допомоги дорослих – це є показником  гарного розвитку.

 

РОЗУМОВИЙ РОЗВИТОК ТА ВИХОВАННЯ

З 1-х днів життя необхідно формувати орієнтовну активність дитини, спрямовувати на освоєння оточуючого. В перші 2.5-3 місяці дитину слід залучати до уважного вдивляння в обличчя того, хто говорить з нею, фіксувати погляд на яскравих іграшках, слідкування за переміщенням  предмету, прислухатися до мови і пісні дорослих, до звуків брязкальця та інших предметів. З метою розвитку зорових, слухових орієнтовних реакцій дитини дорослі повинні привертати її увагу посмішкою, мовою, рухами. В процесі спілкування у дитини швидко утворюються слухово-зорові зв’язки між голосом і образом людини, що спілкується нею. Вихователь повинен спілкуватися з кожною дитиною. Своєчасне виникнення емоцій, пов’язане не тільки із спілкуванням, але й з отримання різних зорових, слухових, дотикових вражень. Слухово-зорові зв’язки слід формувати на спец. заняттях. Перші дії, якими повинні оволодіти діти є: 1 – слідкувати за предметом, що рухається і фіксувати на ньому погляд; 2 – реагувати гальмуванням чи збудження на виникнення  звуку,  а потім і повертати голову в бік джерела звуку.

Для розвитку зорових реакцій з 1-го місяця під час неспання протягом 1-2 хв. слід показувати яскраву іграшку на відстані 50 см від очей. Іграшку слід переміщати в різних напрямках. Поступово стрибкоподібні рухи очей зміняться на повільне стеження, розвинуться координовані рухи очей. Після того , як дитина навчилась слідкувати за предметами, що рухаються слід формувати зосередження погляду на предметі. Для цього іграшку, що рухається періодично зупиняють. До 2-2.5 місяців іграшку вішають на відстані 50 см (не нижче ) від очей дитини. Іграшку слід час від часу рухати і міняти через 3-4 дні. 3-х місячна дитина здатна зосереджувати погляд на предметах, що знаходяться і близько і далеко. Для цього не дуже далеко від манежу розташовують великі сюжетні іграшки.

Для розвитку слухових орієнтовних реакцій привчають малюка прислухатись до голосу, звуків, що видають різні предмети ( для цього використовують брязкальця ).

Коли дитина може слідкувати за предметом, зосереджувати погляд на ньому слід проводити заняття, що розвивають слухово-зорові орієнтовні реакції – коли дитина шукає джерело звуку. На 2 місяці життя слід залучати дитину до пошуку джерела звуку ( іграшка на відстані 40-50 см.). Заняття 2 рази в день по 5 хв. Озвучена іграшка повинна з’являтися в одному й тому місці і рухатися в одному напрямку (горизонтально). Спочатку предмети повинні звучати близько від малюка, а потім поступово віддалятися. Дитина ж повинна вчитися слідкувати за предметом, що віддаляється.

З 2-2.5 місяців іграшки вішають низько над грудьми дитини, щоб вона могла дотягтися і спочатку ненароком зачепити їх так поступово встановлюються зв’язки між зоровим і дотиковим аналізаторами. З часом у дитини з’являються цілеспрямовані рухи руки до іграшки. Дитина намагається захопити іграшку – це передумови вміння утримувати предмет.

ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК

До 3 міс. у дитини оформлюються емоційно-позитивні реакції на педагогічні впливи дорослих. Новим є те, що малюк використовує всі свої вміння для привертання уваги дорослого.

РОЗВИТОК ГОЛОСОВИХ РЕАКЦІЙ

Спілкування дорослих з дитиною має велике значення для розвитку підготовчих етапів мовлення – формування мовного слуху і перших мовних звуків. Спочатку у дитини з’являються гортанні звуки „гн”, „кхи”( гукання). З 2 місяців вона починає вимовляти голосні звуки, які оформляються в сполучення „еу”, „ау”. Ці голосові реакції інтенсивно розвиваються. Дорослий повинен сприяти активізації голосових реакцій. Дитина дуже рано починає відгукувати на інтонацію і виразність голосу дорослого. З кінця 3 місяця голосні звуки вже можуть стати засобом спілкування з дорослими, тільки в силу їх інтонаційної виразності. З 1-х днів дорослі співають пісні, мелодії, намагаючись викликати слухові орієнтовні  реакції, спонукають прислухатись до звуків, емоційно відгукуватися на них. Підбирають звуки різної висоти, що сприяє формуванню у малюків передумов музичного слуху.

Отже, провідним у цьому віці є – розвиток у дитини  зорових і слухових орієнтовних реакцій.

ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ ДИТИНИ

В 2 місяці: відповідає посмішкою на мову дорослих; слідкує за предметом, що рухається; прислухується до звуків; лежачи на животі, недовго утримує голову.

В 3 місяці: з’являється „комплекс пожвавлення”; утримує голову знаходячись у вертикальному положенні; фіксує погляд на предметі; натикається на іграшки, що висять над ним;  лежить на животі гарно тримаючи голову;  при підтримці під руки міцно впирається ногами в тверду опору.

До кінця 3 місяця маса тіла - 5.400г., довжина – 60см., окружність  голови – 39 см., окружність грудей – 40 см. До кінця періоду новонародженості  формується здатність фіксувати погляд на предметі й одночасно формується – конвергенція –

здатність зводити на предметі зорові осі обох очей.

 

4. Виховання дітей від 2.5-3 міс. до 5-6 місяців

У цьому віці відмічається подальша динаміка анатомо-фізіологічних показників. Збільшується висота і широта гортані, трохея починає набувати воронкоподібну форму, спинний мозок росте в довжину(на 3см), збільшується маса слинних залоз, розмір печінки підшлункової залози.  До 6 місяців можуть прорізатись перші нижні зуби (середні різці). Продовжує збільшуватись активність ферментів крові, зменшується частота пульсу до 135-130 ударів.

У віці від 3 до 6 міс. особливе значення має подальший сенсорний розвиток – вдосконалюється зорове і слухове орієнтування і їх диференціація, а також формуються дії з предметами (брати іграшку з рук дорослих, грати з нею). Необхідно сприяти виникненню підготовчих етапів мовлення – гуління, лепету. Продовжувати формувати рухову активність дитини (перевертатися зі спини на живіт і навпаки).

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Організація режиму і режимних процесів.

У дітей швидко зростає працездатність нервової системи, що приводить до зміни режиму дня. Кількість годувань зменшуються до 6 разів на добу. Не спати діти можуть 1.5 год., а з 5-6 міс. до 2-х годин. Тривалість сну вдень до 6 міс. скорочується з 2-х годин до 1.5 години. Якщо дитина 2-3 міс. Не втомлюючись активно діє поспіль  1.5 години, то її слід перевести на 6 разове годування з перервами в 3.5 год. У зв’язку з цим період неспання  збільшується. 

РЕЖИМ

 Сон: 7.30-9.30; 11.00-13.00; 14.30-16.00; 18.00-20.00; 21.00-6.00. 

Годування: 6.00; 9.30; 13.00; 16.30 і т. д.

Неспання: 6.00-7.30; 9.30-11.00; 13.00-14.30; 16.30-18.00. 

Дітей цього віку слід годувати відразу після нічного сну. Для того, щоб сформувати позитивне ставлення до всіх режимних процесів, необхідно, щоб їх проведення співпадало з потребами дитини, а не тільки з годинами.

З 4-5 місяців у дитини можна виховувати навичку охайності (ходити на горщик).

ГОДУВАННЯ

У дошкільному закладі і сім’ї прийоми годування повинні бути однакові. Годують дитину на руках у дорослих. При штучному годуванні важливо зберігати те положення, до якого звикла дитина  при природному, щоб зберегти і закріпити позитивне ставлення до цього процесу. З 4-4.5 місяців слід привчати дитину до різної за смаком і консистенції їжі, у відповідності з нормами харчування. Поступово в дитячий раціон необхідно вводити соки та пюре, а з 5-го місяця овочеві супи, борщі.

РОЗВИТОК  РУХІВ

Дорослим необхідно створити умови для розвитку рухів дітей. До 5-ти місяців дитина довго лежить на животі, опершись на долоні, випрямлених рук, прогнувши спину і високо піднявши голову і груди. Така поза дозволяє дитині слідкувати за оточуючим, повертати голову в різні боки, тягтися до іграшок, брати їх , розглядати. При цьому вона дещо пересувається, повертаючи корпус, вигинається, опираючись тільки на одну руку. Необхідно слідкувати, щоб всіма цими рухами діти оволодівали після того, як навчаться гарно тримати голову, лежати на животі і вільно брати іграшки із різних положень. Інакше вони швидко втомлюються, опускають голову, ссуть палець. До 4 місяців діти починають самостійно повертатися зі спини на бік, а до 5 місяців – на живіт; перевертатися з живота на спину починають до 6 місяців. Унаслідок цих рухів у дитини з’являються перші спроби повзання. Для того, щоб дитина навчилася перевертатися зі спини на живіт її беруть за руку і, приваблюючи іграшкою, допомагають зробити цей рух. Спочатку він у дитини різкий, але згодом вона навчається вільно і плавно перевертатися коли їй це потрібно. Ці рухи готують до повзання.

Дитина оволодіває повзанням приблизно біля 5 місяців. Для цього дорослий використовує яскраві іграшки, що змінюють положення від легкого дотику (м’ячі, повітряні кульки) .Якщо дитина не робить спроб дотягтися до іграшки, то дорослий використовує її вміння упиратися ногами в тверду опору.

Щоб формувати рухи, що готують дитину до ходіння, з 4-5 місяців дорослий бере її однією рукою під груди, а іншою під сідниці, злегка опускає на тверду горизонтальну опору і піднімає, так, щоб дитина торкалася і відштовхувалася ніжками. Виконувала своєрідні пританцьовувальні рухи. З 5-6 місяців дитину підтримують під руки і ставлять на ноги (на 3-4 секунди), щоб вона твердо упиралася випрямленими ногами в тверду поверхню. Розвитку основних рухів допомагають заняття гімнастикою, масаж.

ЗАГАРТОВУВАННЯ

Кожні 2 місяці тривалість повітряної ванни збільшуються на 3-5 хвилин, при температурі 21-22 градуси С. Після прокидання дітей вмивають водою, температура  якої 28-29 градусів С. З 4-х міс. знижують температуру води через день на 1-2 градуси С, доводячи її до 22-20 градусів С. Це сприяє загартуванню, корисні обливання кожного дня з 3 місячного віку, які проводять в любу пору року. Воду 35-36 градусів С ллють спочатку на спину, а потім на груди, проводять обливання      протягом однієї хвилини.  Через тиждень температуру води знижують на 1градус С і доводять  до 28 градусів С. Після обливання роблять масаж для покращення шкіряного кровообігу. Масажуючи ноги, рухи роблять від пальців до стегна, руки –  від пальців до передпліччя. Тулуб масажують круговими рухами, Після хвороби дитини обливання замінюють обтиранням.

РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ.

Розумове виховання здійснюється в ході спілкування з дорослим під час      неспання, режимних процесів, занять. Дорослим необхідно продовжувати створювати умови для удосконалення фіксації погляду малюка на нерухомих предметах, вміння слідкувати за рухомими предметами, знаходячись у положенні лежачи на спині та на руках у дорослого.

До 4-х місяців слухові орієнтовні реакції доповнюються руховим компонентом. Чуючи голос дорослих, чи звук іграшки, малюк не тільки повертає голову, але й увесь тулуб, може перевернутися на живіт. Так як дитина вже легко визначає джерело звуку, стає можливим збільшувати відстань між нею і дорослим, з метою розвитку орієнтування.

5-ти місячна дитина починає впізнавати матір, по-різному реагувати на присутність близьких і незнайомих людей, надаючи перевагу одним. Малюк уважно  придивляється до незнайомих людей. У нього виникає орієнтовна реакція на новизну ситуації. Ця реакція не завжди супроводжується позитивними емоціями. Все залежить від дорослих. Як правило, діти реагують адекватно на інтонацію голосу (грубий, ласкавий ). Для розвитку мовного слуху, слухового зосередження, слухової диференціації дорослому необхідно, звертаючись до малюка вимовляти слова та звуки з різною інтонацією. Для розвитку підготовчих етапів активного мовлення важливо, щоб у 4-5 місячного малюка виникало бажання привертати увагу дорослих до себе голосом. Якщо дорослий відгукується на голосові реакції малюка то вони стають засобом спілкування. Для розвитку голосових реакцій проводяться спеціальні заняття індивідуально. При цьому створюється відповідна обстановка. На заняттях вихователь дає дитині мовні зразки в основному голосних звуків (5 місяців), а для більш старших дітей – поєднання із приголосними „м”, „б”, „п” (ма-ма, ба-ба, па-па). 

Використовують віршики, пісеньки, потішки. Вихователь дає час дитині на відгук, таким чином викликаючи на мовні контакти. Дорослий підтримує мовний контакт, спонукаючи до неодноразового повтору звуку. Позитивний емоційний стан підтримують дорослі  протягом усього заняття. Під час неспання діти самостійно вдосконалюють свої вміння, тобто багато гулять, замовкаючи  і прислуховуючись до свого голосу і звуків. У віці 4-5 місяців дитина більшу частину часу знаходиться у радісному стані, якщо дорослий правильно організовує її неспання. Крик і плач виникає тоді, коли малюка щось хвилює, або у зв’язку з невмінням задовольнити свої бажання самостійно. Емоційний стан дитини, рівень емоційного спілкування з дорослими впливає на її повноцінний психічний і фізичний розвиток. У чотирьохмісячної дитини комплекс позитивно-емоційних реакцій виникає все частіше і без спеціальних впливів дорослих. Дитина реагує на іграшки, що знаходяться в колі її зору. В манежі діти починають посміхатися дітям, які знаходяться поруч. Дитина все частіше продовжує використовувати позитивно-емоційні реакції для спілкування чи привертанні уваги до себе дорослих.

РОЗВИТОК ДІЙ З ПРЕДМЕТАМИ.

Своєчасний розвиток аналізаторів дитини сприяє встановленню нових зв’язків із зовнішнім світом, формуванню загальних рухів і цілеспрямованих рухів рук. Предметність сприйняття розвивається у процесі оволодіння елементарними діями з предметами – хапання і маніпуляція. З 3 місяців дитина починає однією рукою мацати пелюшку, другою хапати волосся і інші предмети. З 2 міс. дитина доторкається до іграшок випадково, з 3- 4 місяців при вигляді іграшки тягне до неї руки, і переживає відчуття, які приносять їй задоволення. Вона намагається повторити такі рухи. Для розвитку рухів з предметами необхідно в кожний період неспання, продовжувати підвішування над грудьми дитини іграшки зручні для захоплювання на висоті 10-15 см. від дитини. До 4 місяців іграшки підвішують на висоті витягнутої руки малюка. Не слід одночасно давати велику кількість іграшок. Їх необхідно змінювати через 2-4 дні. З метою ускладнення рухів, можна давати такі іграшки, які вимагають більшої координації рухів: різної форми брязкальця, підвіски.

З 4-5 місяців діти починають все активніше реагувати на іграшки, розрізняти  за кольором, формою, цілеспрямовано тягнутися до них, удосконалюючи при цьому рухи тіла – повороти тулуба.

Після того, як дитина оволоділа вмінням обмацувати і захоплювати іграшки, слід брати брязкальце, яке тримає над грудьми малюка дорослий. До 6 місяців дитина повинна брати в кожну руку по іграшці і одночасно утримувати їх. З 5-6 місяців іграшки можна вже не підвішувати. Подібні заняття сприяють не тільки розвиткові рухів, знайомлять із властивостями предметів, але й привчають до самостійної активної діяльності під час неспання, створюють передумови для розвитку вольових рис характеру.

Для розвитку дій з предметами іграшки слід давати різні: за формою, за величиною, за матеріалами, іграшки, що видають звуки. У самостійних маніпуляціях дитина пізнає їхні властивості (наприклад, граючись із брязкальцем). Організовуючи неспання, дорослий дає кожній дитині іграшки, ураховуючи вік і рівень розвитку. Для розумового виховання слід використовувати всі моменти догляду за дитиною.

ЕЛЕМЕНТИ МОРАЛЬНОГО І ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Найважливішою особливістю даного віку психологи вважають появу у дитини потреби в спілкуванні з дорослими. Це спонукає активно шукати контакти з оточуючими людьми. В спілкуванні формуються елементи морального й естетичного  виховання. Педагогічні впливи дорослого це ніжність, ласка, увага, любов і інші. Вони сенсорно збагачують дитину, відіграють особливу роль у розвитку емоційності, сприйнятливості, чуйності. У процесі спілкування з дитиною вихователь співає пісні, розповідає вірші, потішки тощо, оскільки вони сприяють розвитку лепету, емоційно збагачують дитину, пробуджують в ній почуття добра. Яскраві, м’які, мелодійні іграшки викликають у дитини радість, емоційний відгук.

МУЗИЧНІ ЗАНЯТТЯ.

З 2.5-3 місяців необхідно формувати у дітей передумови музичного слуху, використовувати високі і низькі звуки октави. Дорослий, граючи на інструменті повинен при цьому міняти його місцезнаходження, спонукаючи дитину знайти джерело звуку. Для прослуховування дітям пропонують колискові, танцювальні мелодії. Дорослий намагається викликати зосередження, відповідну посмішку. З 4-5 місяців у дитини з’являється здатність до наслідування почутих звуків, що лежить в основі виникнення співочих інтонацій. Важливо спонукати дітей до активних відповідних дій на музику: гуління, промовляння окремих звуків, ритмічні рухи. Дорослий згинає і випрямляє руки і ноги дитини під музику, готуючи тим самим появу найпростіших танцювальних рухів. Зігравши чи заспівавши колискову, дорослий замовкає, робить паузу, а коли виконує вдруге, то дитина реагує. Провідним в цей період є подальший розвиток зорових і слухових орієнтовних реакцій, а також рухи руки. З 4-5 міс. у дитини з’являється здатність до наслідування почутих звуків, що лежать в основі виникнення співочих інтонацій.

       ЗАВДАННЯ ВИДІЛИТИ САМОСТІЙНО

ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ  ДИТИНИ

До 4-х місяців дитина: голосно сміється, повертає голову в бік джерела звуку; впізнає матір;  захоплює висячі іграшки; під час годування підтримує руками пляшечку.

До 5 місяців: впізнає голос близької людини, розрізняє інтонацію; по-різному реагує на нові ситуації; подовгу гулить; бере іграшку із рук дорослих; довго лежить на животі утримуючи голову; перевертається зі спини на живіт; рівно, стійко стоїть при підтримці під руки.

До 6 місяців: починає реагувати на своє ім’я; легко бере іграшки із любих положень;

перевертається із живота на спину; починає лепетати одні склади; їсти із ложечки, знімає страву губами.

До 5 місяців подвоюється маса тіла, ріст збільшується на 2 см.

 

5. Виховання дітей від 5-6 міс. до 9-10 місяців.

Анатомо-фізіологічні особливості дітей цього віку звичайно розгляд-ся сумарно від 6 місяців до 1 року. В цьому віці у більшості дітей прорізуються нижні і верхні різці. Продовжує збільшуватись кількість ферментів крові, збільшуються середні величини артеріального тиску (з 74/51 у новонароджених до 86/63 у дітей до 9 місяців). Протягом даного вікового етапу особливий вплив на фізичний і нервово-психічний розвиток  має своєчасне оволодіння основними рухами. Доцільно, щоб дитина спочатку до 7 місяців навчилася повзати, а після (до 8 місяців) самостійно навчилася сідати, сидіти, лягати із положення сидячи.

Велике значення приділяють розвитку мовленнєвих реакцій. У дітей цього віку формується розуміння мови дорослих, мовленнєві навички. Дитина засвоює більш складні дії з предметами, що сприяє розвитку сприйняття, мислення, пам’яті і уваги. Дитина дізнається про властивість предмета діючи з ними. Змінюється характер спілкування дорослого з дитиною. Тепер одного емоційного спілкування недостатньо, необхідне емоційно-ділове спілкування, при якому дорослі навчають дитину і допомагають оволодівати чимось. Необхідно продовжувати розвивати зорове і слухове сприймання у  дітей, виховуючи інтерес до оточуючого.

ФІЗИЧНЕ  ВИХОВАННЯ

Особливості режиму і режимних процесів. Режим дещо змінюється. Дитина вже може не спати  протягом 2 годин безперервно, переходить на 3-х разовий сон в день, нічний сон триває 10 годин. Послідовність режимних процесів зберігається. Якщо дитина не прокинулась до 22.00. то її годують в 3.30.

Годування: 6.00; 10.00; 14.00; 18.00; 22.00 або 3.30.

Неспання: 6.00-8.00; 10.00-12.00; 14.00-16.00; 18.00-20.00.

Сон: 8.00-10.00; 12.00-14.00; 16.00-18.00; 20.00-6.00.

Діти у віці 9-10 місяців отримують одне годування в 6 годин ранку ( без нічного ).

ГОДУВАННЯ

Годувати дітей слід в спеціально відведеному місці. З 8 місяців, коли дитина навчилася сидіти самостійно, її треба садовити за стіл на високому кріслі. Діти 5-6 місяців уже можуть їсти з ложки. В 6-7 місяців треба вчити їх пити з чашки, привчати притримувати її руками. Дитині слід давати шкоринку, сухарик, щоб вона привчалася жувати їх. Після 8 місяців, коли дитина вміє сидіти самостійно, то вихователь годує двох зразу почергово. З кожним місяцем раціон харчування росте, у відповідності з рекомендацією лікаря, малюку пропонують нові блюда. Нове блюдо вводять так: на початку годування малюку дають 2-3 ложки нового блюда, а потім догодовують звичною стравою. Під час годування дорослий називає дитину по імені, наприклад: Ігорьочок пий із чашечки. Дитині подобається самостійно виконувати дії. З 1-х днів життя слід привчати дитину до охайності під час їжі.

З 7-8 місяців необхідно викликати у дитини бажання мити руки перед  їдою.(наприклад, давай, помиємо ручки.)

З допомогою дорослого дитина починає оволодівати новим вмінням. Дорослий повинен викликати позитивні емоції стосовно цього процесу. Після того, як дитина навчиться сидіти її слід садити на горщик перед і після сну, в середині неспання. Навички охайності виробляються за умови, якщо дитині регулярно міняють забруднений одяг, слідкують за чистотою обличчя, вмивають по мірі необхідності, а не чекають кінця годування. З часом дитина і сама починає реагувати на неохайність в одязі. Після того, як дитина навчилася повзати їй замість повзунків слід одягати штанці.

НЕСПАННЯ

Період неспання діти 7-8 місяців проводять в манежі (5-6 чоловік). Коли діти починають гарно повзати, стояти, тримаючись за опору, вставати, їх слід перевести у частину кімнати, огороджену бар’єром. Підлога повинна бути з відповідним покриттям, а також витриманий температурний режим і вологість повітря. Вихователю необхідно продумати розташування іграшок: вони мають бути на різній висоті і відстані від дитини, що сприяє розвитку рухів. Вихователь обов’язково повинен показувати як гратися з іграшками. Він повинен попереджувати конфлікти між дітьми, стежити за позою дітей, вчасно її змінювати. Якщо дитина втомилася від ровесників, її слід ізолювати, але не залишати саму, і не відносити в іншу кімнату. У процесі неспання необхідно приділяти увагу кожній дитині. Дитину слід продовжувати знайомити з оточуючим, зі своїм відображенням у дзеркалі. Слід давати малюку знайомі іграшки, які б він використовував за призначенням. Дітям треба давати м’ячі, бо вони люблять кидати іграшки.

Самостійна діяльність дитини чергується з іграми - заняттями. Дякуючи зміні різних за характером видів діяльності та ігор-занять, час неспання дитина проводить більш активно і триваліше. Набуті під час занять вміння закріплюються в самостійній діяльності.

РОЗВИТОК РУХІВ

Якщо 5 місячна дитина вміє перевертатися на живіт і багато часу із задоволенням проводить в цьому положенні, грає  з іграшками, її легко можна підвести до засвоєння рухів, пов’язаних з повзанням, а потім і з вмінням сідати і лягати, вставати, притримуючись за нерухому опору, і ходити коло неї. Не слід починати саджати дитину з 1-х місяців життя, такі діти до 5-6 місяців надають перевагу сидінню, а не рухам. Її хребет при тривалому сидінні деформується, так, як недостатньо ще зміцнів. Дитина швидко стомлюється, а сама змінити положення не може. Тому необхідно спонукати дитину до повзання, сприяти розвитку рухової активності, бажання самостійно вивчати цікавий предмет. В процесі повзання зміцняються м’язи, хребет, здійснюється загалом  фізичний розвиток.

До 8 місяців треба заохочувати бажання дитини самостійно сідати, опираючись на одну руку і сидіти без підтримки, грати з іграшками, спостерігати за оточуючим з положення сидячи. Спонукати вставати, тримаючись за бар’єр, ходити вздовж нього. З 8-9 міс. можна пропонувати перейти від однієї опори до іншої. Необхідно розвивати у дітей рухову активність.

ЗАГАРТУВАННЯ

З метою загартування проводять повітряні, водні і сонячні процедури, подібні тим, що проводились в попередніх групах. Проте до 8-9 місяців повітряну ванну можна не поєднувати із загальними обливаннями. Роздягненою дитину залишають  на 4-5 хвилин, а потім обливають водою. Проведення повітряної ванни після водної може викликати переохолодження, так як з поверхні тіла в перші декілька хвилин після обливання продовжується подальша віддача тепла.

РОЗУМОВЕ  ВИХОВАННЯ

Розвиток підготовчих етапів мови. До 5-6 місяців дитина гарно лепече, вимовляє склади, до 7 місяців вона починає наслідувати дорослих, говорити склади, які вимовляє сама, чи тих, що почула від дорослих. З 8-9 місяців слід спонукати дитину наслідувати нові склади. З 6 до 10 місяців у дитини починає формуватися розуміння мови дорослого. Вона слухає слова, починає розуміти їх. З 5-6 місяців слід спонукати дитину повертати голову і відшукувати поглядом предмет, спочатку в певному місці, а потім змінюючи їх місцезнаходження. З 7-8 місяців слід вчити дітей знаходити поглядом деякі предмети, виконувати  прохання дорослого „дай” та інші.

У процесі спілкування дитину слід називати постійно на ім’я. В 8-9 місяців дитина запам’ятовує своє ім’я і реагує на нього. Вихователь повинен уважно ставитися до мовних проявів дитини, її спостережливості.

Розвиток підготовчих етапів мовлення здійснюється на спеціальних заняттях. З дітьми 8 місяців доцільно проводити ігри в схованки, знайомлячи дітей з іменами дорослих і однолітків. Усі рухи, що виконуються необхідно коментувати.

РОЗВИТОК ДІЙ З ПРЕДМЕТАМИ

Продовжуючи розвивати дії з предметами, необхідно спонукати різноманітні маніпуляції з іграшкою ( розмахування, стукання тощо). З 7-8 місяців учити розрізняти деякі види іграшок, грати в залежності від їх особливостей. З 8-9 місяців вчити виконувати дітей дії за показом дорослих, потім тільки за словесною вказівкою. Дитина може розглядати своє відображення. Їй слід давати дерев’яний посуд, іграшки, які котяться якщо до них доторкнутися.

З 6-7 місяців слід викликати наслідування простим діям (прокотити м’ячик).

ЕЛЕМЕНТИ МОРАЛЬНОГО І ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ.

Підтримувати інтерес до близьких і рідних, заохочувати, позитивні емоції. Розвивати інтерес до ровесників. З 7-8 місяців проводять спільні ігри „схованки”, „наздоганялки”. Вихователь повинен спонукати до позитивних емоційних проявів, вирішувати конфліктні ситуації, попереджати дії, що ведуть до конфліктів.

МУЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Виразне виконання веселої і спокійної мелодії викликає у дітей різний емоційний відгук. Дітям можна запропонувати послухати звучання різних інструментів з різним тембром. Необхідно вправляти в пошуку джерела звуку. Активно стимулювати дії зв’язані з музикою. Викликати вокалізацію під час співу дорослих. Вихователь під власний спів вправляє дитину в різних танцювальних рухах: помахування руками, плескання в долоні, рухи ногами; в ігрових діях:  продзвеніти брязкальцями. Всі ці рухи засвоюються в спільних діях з дорослим, за показом, а потім самостійно.

Провідним вмінням є розвиток рухів – оволодіння повзання.

ДОСЯГНЕННЯ МАЛЮКА

У 7 місяців:- стукає, розмахує брязкальцем, перекладає, кидає його;  добре повзає;  знаходить поглядом предмет за словами дорослого;  подовгу лепече, вимовляючи одні і ті ж слова (склади);

У 8 місяців: довго і різноманітно займається з іграшкою; сам сідає і лягає;  виконує різноманітні дії; п’є із чашки, яку тримає дорослий; їсть шкоринку утримуючи її.

У 9 місяців: ходить притримуючись за предмети; знає своє ім’я, відгукується на нього; на питання „де ?” знаходить предмет;  з предметами діє в залежності від їх властивості;  наслідує дорослого, повторюючи склади; гарно п’є із чашки, притримуючи її руками.

Кожного місяця маса тіла збільшується на 500-600грам, ріст збільшується на 1.5-2см в місяць.

6. Виховання дітей від 9-10 місяців. до 12 місяців

У цьому віковому періоді продовжується інтенсивний розвиток дитини, її сприйняття, орієнтування в оточуючому, розуміння мови, але особливий на розумовий розвиток дітей має оволодіння діями з предметами, які спрямовані на досягнення певного результату, а також – розвиток активного мовлення.

Розвиток рухів на даному етапі повинен бути  спрямований на закріплення і удосконалення набутих рухових навичок і розвиток умінь, що підводять до самостійного ходіння.

Одним із завдань розумового виховання є удосконалення сприйняття в процесі ознайомлення з оточуючим, розвиток дій з предметами (за показом і словом дорослого, опосередковані дії з використанням іншого предмету, як засобу для досягнення результату).

Перші ігрові дії з сюжетними іграшками мають великий вплив не тільки на розвиток сприйняття, а й інші психічних процесів - пам’яті, мислення тощо.

Головними завданнями розвитку мови дітей на цьому етапі є:

-                                    збагачення активного і пасивного словника;

-                                    формування перших найпростіших узагальнень.

Слід спонукати до перших самостійних забав з музичними іграшками, розвивати музичний слух, виховувати любов до музики.

Остання четверть першого року життя – це вік дитини від 9 до 12 міс. В цей період зберігається швидкий темп розвитку. Анатомо-фізіологічні особливості відображаються, як в морфологічних так і в функціональних показниках. До 1-го року в дитини прорізаються 8 зубів – середні і бокові різці на нижній і верхній щелепах. До кінця 1-го року життя закривається великий родничок. Продовжує збільшуватись довжина трахеї і бронхів. Збільшується довжина і товщина печінки, підшлункової залози, нирок. Продовжує нарощування активності ферментів крові,

рідшає число дихань (до 30-35), середня величина артеріального тиску 81/63. Змінюються деякі показники в системі кровотворення.

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

До 9-12 місяців працездатність нервової системи зростає, що дає можливість подовжити час неспання до 2.5-3 годин. Дітей переводять на 2-х разовий сон в день з тривалістю 2-2.5 години, нічного сну - 11 годин. Змінюється послідовність режимних процесів. Сніданок діти отримують не відразу після прокидання, а через 30-60 хвилин, обід після першого сну в день, а полуденок після другого сну в день, а вечеря за 30-60 хвилин до нічного сну. Інтервал між полуденком і вечерею, і часом проведення вечері змінюється в залежний від того, що робить дитина між двома годуваннями – гуляє чи спить.

Годування: 7.30;  11.30;  16.00;  19.00-19.30;  20.00 до 9-11 місяців.

Неспання: 6.30-9.30;   11.30-14.00(14.30);   16.00-19.00(19.30).

Сон: 9.30-11.30;   14.00(14.30)-16.00;   19.30-6.30.

ГОДУВАННЯ

Змінюється і організація годування малюка. Діти, що звикли їсти за високим столом, з 10 місяців привчаються їсти за низьким столом. Дітей саджають у відповідні крісельця з підставкою для ніг. Необхідно створити умови, що дозволяє дітям самостійно вставати із положення сидячи і сідати. З 10 місяців дітей можна підводити до столу, а не підносити на руках. А дітей старших, які вміють ходити, запрошують до столу „ Ігорьок іди їсти”. Вихователь може одночасно годувати 2-3 дітей, коментуючи дії, розхвалюючи їжу. Мова дорослих носить пояснювальний характер „Де каша? Ось вона, добра каша.”

СОН

Здорові діти під час сну в день повинні спати на повітрі. При цьому загальний час перебування на повітрі складає 5-6 годин. В холодний час діти сплять на веранді.

Продовжувати привчати дітей до охайності. Слід пропонувати дитині користуватися горщиком в разі потреби (після сну, через 15-20 хвилин після годування). Не можна саджати дитину на горщик без потреби, будити її. Горщик повинен бути відповідного розміру і не холодним. Краще дитину підводити до горщика і не дозволяти довго засиджуватись. Дорослі повинні знати, коли дитині слід на горщик. Якщо дорослі з умінням і тактом правильно виконуватимуть всі правила, то до кінця 1-го року дитина сама говорить про свої потреби.

РОЗВИТОК РУХІВ

Для удосконалення рухів повинні бути створені умови, які б спонукали дитину рухатися. Інтер’єр групової кімнати має свої особливості. За бар’єром недалеко від вікна встановлена гірка, по краях розставлені диванчики, в середині розкладаються м’ячі, кулі, кільця та інші іграшки. Малюки вчаться ходити між опорами, влазити на гірку. Вихователь намагається активізувати рухи дітей під час їх самостійної діяльності. З цією метою проводять індивідуальні та групові заняття. Дорослі починають вчити ходити при підтримці під обидві руки з 9-10 місяців, а з 11 місяців під одну. При цьому вихователь пояснює дитині навіщо і куди вона іде. При своєчасному розвиткові рухів більшість дітей з 11-12 місяців оволодівають самостійною ходьбою. Не рекомендується раннє стимулювання ходіння коли, ще не сформувалися її  передумови (вміння стояти, опираючись на повні ступні, ходити з опорою вперед, опускатися на всю ступню, розуміння словесних інструкцій дорослих, орієнтування в просторі). Важливо передбачити затримку в оволодінні ходінням.

РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ

Необхідно продовжувати збагачуваний сенсорний досвід дітей, вдосконалювати їх сприйняття. Це здійснюється в процесі ознайомлення з оточуючим. Вихователь звертає увагу на те, що відбувається на вулиці, підводячи дітей до вікна і розповідаючи про побачене. Такі спостереження корисні, коли діти менше бувають на вулиці. Дорослий повинен спонукати дітей до самостійного спостереження, що сприяє розвитку психічних процесів і становленню мови зокрема.

До кінця року, дякуючи розширенню орієнтування в оточуючому, практичному пізнанню призначень і функцій деяких предметів стає можливим формуванням елементів сюжетної гри. Після показу вихователя діти починають наслідувати його під час виконання простих ігрових завдань: годують, вкладають спати. Дуже важливо, щоб іграшки були різні в усіх відношеннях. Виконання одних і тих же дій з різноманітними іграшками, впізнавання і пошук однакових за тематикою іграшок сприяє розвитку мислення, спілкування. До кінця 1-го року інтенсивно зростає здатність дітей розуміти мову. За умови правильного виховання швидко збільшується кількість слів, які дитина розуміє. Необхідно вчити дітей запам’ятовувати не тільки свої імена, але й імена оточуючих ( цьому сприяє гра в схованки). Усе частіше вихователь використовує більш розгорнуту мову. Особливе значення мають для розвитку мови індивідуальні ігри-заняття. Для засвоєння слів дітям з 9-10 місяців слід показувати і називати різні предмети. В 10 місяців дитина на прохання дорослого знаходить і приносить знайому іграшку, якщо вона в колі її зору, в 11 місяців знаходить іграшку серед багатьох інших, а в 12 місяців показує декілька однорідних предметів. Для розвитку функцій узагальнення важливо давати дітям іграшки, що мають однакові назви, але відрізняються за зовнішнім виглядом (наприклад: лялька гумова, пластмасова).

До кінця року деякі слова в мові дорослих починають  набувати для дитини узагальнений характер. Вона розуміє слово „не можна”, якщо воно вимовляється у відповідності з ситуацією. Стає можливим через мову впливати на поведінку дитини. Малюк може виконувати прості доручення дорослого, адекватно реагувати на слова „можна”, „добре”, „погано”. Формується активне мовлення, в період від 9-10 місяців до 12 місяців дитина оволодіває 1-ми словами. Перші слова з’являються на основі розвитку розуміння мови, здатності лепетати і наслідувати. Склади, що лепетала дитина  в кінці 1-го року життя стають складовими частин слів, що вимовляє дитина: баба, дай, бах та інші. Будь-який звук, склад, що має певний смисловий зміст для дитини – є слово. Перші слова у всіх дітей однакові за звучанням, але різні за змістом. До кінця 1-го року життя малюки вимовляють 10 лепетних (спрощених – му-му) слів. Необхідно пам’ятати, що полегшені, спрощені слова (ку-ку-рі-ку чи ко-ко) вводяться в мову дитини одночасно із загальновживаними (півник, курочка).

СЕНСОРНЕ ВИХОВАННЯ І РОЗВИТОК ДІЙ З ПРЕДМЕТАМИ.

Для цього дітям пропонують ляльки, іграшки з різноманітними властивостями Дорослі звертають увагу дитини на нові якості іграшки, форму, колір, підтримують бажання самостійно утворювати нові звуки. Треба вчити дітей співвідносити предмети за формою, їх фізичними. властивостями, спонукати доводити дії до певного результату: відкривати і закривати коробочки тощо. Необхідно, щоб засвоєну дію дитина виконувала з іншими іграшками самостійно. Потрібні аналогічні іграшки із різних матеріалів, різні за кольором, величиною, формою, звучанням (наприклад: кульки гумові, дерев’яні, пластмасові; різні за формою і кольором геометричні фігури). Це дозволяє розвивати наочно-дійове мислення. Узагальнення способу дій створює основу для словесного узагальнення. У кінці 1-го року життя треба вчити дітей виконувати дії, що вимагають використання іншого предмета (опосередковані дії: тягти за мотузку іграшку і т. д.). Навчаючи ускладненим діям з предметами, вихователь використовує різні прийоми: показ  з коротким і простим поясненням; підказку дії; спільну з дитиною дію. Поступово він підводить дітей до виконання дії за словесною вказівкою (прокоти  м’яч). До кінця року слід вчити виконувати дії спочатку наслідуючи вихователя, а потім за його словесною вказівкою (підтягти за мотузку іграшку, допомогти сусіду дістати якусь іграшку). Необхідно давати для гри великий іграшковий посуд. Пропонувати м’які іграшки з чітко вираженими ознаками предмета чи об’єкта – людей, тварин. Вони повинні бути привабливими. Для гри необхідні також маленькі коляски, пелюшки, простирадла, ковдри, в які б дитина могла загортати ляльку. Грати слід разом з дитиною, показуючи призначення і використання предметів. Також слід пропонувати іграшки, що звучать з приємним тембром і простим механізмом дії, що дозволяє дитині самій її запустити. На прогулянці привертати увагу до листя, трави, квітів, давати їх понюхати, потримати в руках. Звертати увагу на тварин і птахів, називати їх, імітувати голоси (собака – гав-гав), спонукати дитину до повторення. Показувати іграшки з зображенням тварин (наприклад: кури клюють зерно). Для запам’ятовування слів, що означають дію предметів необхідно повторювати їх назви неодноразово. Для цього заняття повторюють декілька разів.

Для встановлення емоційного контакту дорослого з дитиною, для підвищення життєвого тонусу необхідно проводити ігри-жарти „Іде коза рогата”, „Сорока-білобока” тощо. Крім індивідуальних слід проводити і групові заняття, які передбачають дії з предметами уже знайомими дітям з індивідуальних занять. Для збагачення вражень в групу можна приносити тварин їх дітей. Такі заняття зі спостереження проводять з дітьми 9-12 місяців.

ЕЛЕМЕНТИ МОРАЛЬНОГО І ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Вихователь продовжує розвивати інтерес і добре ставлення до батьків, дітей, тварин. Вчить бережно ставитись до тварин, іграшок, заохочує гарні вчинки похвалою. У разі потреби  строго говорить  „не можна”, щоб перервати небажану дію. Діти починають розуміти значення слова „не можна” в різних ситуаціях. Треба пам’ятати, що дорослі – це приклад для наслідування.

МУЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Вихователь використовує виразно пісні чи музику різного характеру, спонукає по-різному на неї відгукуватися. Збагачуючи досвід дітей, педагог знайомить їх з контрастними звуками. Розвиваючи слухове зосередження слід змінювати місцезнаходження предмета, що звучить. Вихователь виконує пісні і приспівки з нескладним текстом, що відображає простий сюжет, який можна інсценувати ігровими діями. Діти, наслідуючи дорослих, виконують їх. Продовжуючи стимулювати голосові реакції, педагог викликає у дітей 1-ші довільні вокалізації по наслідуванню власним інтонаціям: а-а, ля-ля. Розширює обсяг ігрових та танцювальних рухів. Усі рухи під музику дорослий виконує разом з дитиною, даючи можливість відчути ритм.

Музичне  виховання здійснюється в процесі індивідуальних та групових занять. Музичний репертуар нескладний, він включає народні мелодії, спокійні і більш жваві, пісні про окремі персонажі, пісні для музично-ритмічних рухів. Становлення різних видів музичної діяльності в ранньому віці відбувається не одночасно. Основне значення для музичного розвитку в цьому віці має сприйняття музики.

В цьому віці провідним є розвиток рухів – оволодіння прямоходінням.

ДОСЯГНЕННЯ ДИТИНИ:

До 10 місяців:- дитина тривало займається іграшками, дії з предметами набувають стійкого характеру; залазить на невисокий диванчик, сходинку і злазить з них; на прохання дорослого знаходить і дає знайомі предмети; бере участь в іграх „Ладусі”, „Сорока-білобока”; вимовляє нові склади.

До 11 місяців: оволодівають новими діями з іграшками, починає виконувати їх на прохання дорослого; самостійно стоїть і робить перші кроки; вимовляє перші слова „дай”, „на”.

До 12 місяців: ходить самостійно; збільшується запас слів, котрі розуміє, знає назви різних дій, предметів; легко повторює за дорослим нові склади, вимовляє в середньому 5-10 слів;   самостійно п’є з чашечки.

До кінця 1-го року дитина потроює масу тіла, довжина збільшується на 20-25 см.

 

7. Організація занять з дітьми першого року життя. Організаційні умови для дітей 1-го року життя.

З допомогою занять у дитини формуються ті вміння, якими вона не може оволодіти самостійно. Заняття проводять за програмою, в одних і тих же умовах, за певною методикою. Для навчання дитини 1-го року життя, особливо перших місяців використовують всі моменти спілкування, але для досягнення своєчасного розвитку необхідні систематичні спеціальні заняття. Дякуючи їм, самостійна діяльність дітей поступово ускладнюється.

Всі заняття з дітьми 1-го року життя повинні носити емоційний характер і супроводжуватись ласкавими словами дорослого. Мова дорослого викликає у дитини позитивні емоції, інтереси, допомагає установити контакт між дорослим і дитиною, робить її увагу більш стійкою.

Після 6 місяців важлива і інтонаційна сторона мовлення, його зміст. Інтерес дитини до занять підтримується новизною іграшки, тому доцільно  використовувати нові іграшки. Нові вміння на першому році життя формуються повільно, вони з трудом виникають і спочатку не стійкі, тому всі заняття мета яких навчити новому, необхідно проводити індивідуально. Індивідуальні заняття проводяться кожного дня з двохмісячного віку і до року, а за умови затримки психічного розвитку – до досягнення дитиною вікового рівня.

У кожний відрізок часу з дитиною треба провести декілька індивідуальних занять, чергуючи їх із самостійною діяльністю. Послідовність і частота занять залежить від рівня розвитку дитини (якщо дитина, щось уміє треба йти далі). З пасивною дитиною треба займатися довше і частіше. З легкозбуджуваними дітьми проводити короткочасні заняття, змінюючи періодично матеріал. Індивідуальні заняття планують окремо для кожної вікової підгрупи чи групи дітей. При плануванні враховуються індивідуальні особливості дітей. Робота повинна проводитись з відстаючими дітьми. Під час заняття дорослому слід дочекатись відповідної реакції дитини на його пропозиції, завдання тощо. Заняття повинні проходити в звичних для дітей умовах (за столом, у манежі)

Заняття підгрупами по 5-6 осіб можна проводити у віці 5-6 місяців, коли у дітей є досвід. Але музичні заняття проводять підгрупами з 2 місяців. Усі групові заняття проходять без спеціального організаційного моменту, тобто дітей не саджають на стільчики чи килимок, а залучають, зацікавлюють лялькою чи іншим предметом.

Для дітей з 9 місяців до 1-го року складають календарний план на тиждень, за яким вихователь працює місяць. Кожного дня проводять декілька групових занять: 1-е в першому періоді неспання, 2-е – в другому і 3-є – в третьому. Груповими слід робити такі заняття в яких активні одночасно всі діти. Це можуть бути розваги, покази предметів, інсценівки (в 1 рік), заняття для розвитку рухів, музичні заняття. Облік занять з дітьми першого року життя не ведеться. Основним методом навчання в цьому віці є безпосередній вплив дорослого на дитину (в першому півріччі), в 2-му півріччі – показ (наприклад, дорослий прокочує м’яч). Обов’язковим компонентом процесу навчання є мова дорослого, але вона не є провідним методом навчання. Провідним методом навчання дітей до  року стає показ і разом з ним  вплив на дитину.

Для того, щоб викликати пожвавлення у дитини 3-4 місяців вихователь бере її на руки, весело розмовляє, змінюючи інтонацію. З 3 місяців, розвиваючи слухові і зорові орієнтовні реакції, вихователь розмовляє з дітьми, які лежать в манежі, використовує яскраву іграшку, що звучить. Розвивати рухи руки починаємо з 4-4.5 місяців. З 4 місяців дитину, що лежить можна підводити за ручки, викликати бажання сісти. З 5-6 місяців піднімати дитину в напівсидяче положення. З 5-6 місяців дітей вчать повзати. Для розвитку розуміння мови у дітей 2-го півріччя першого року життя, використовують великі яскраві іграшки (вихователь показує, називає, а потім запитує у дитини  – а де собачка?). Поступово збільшується кількість таких іграшок і змінюється їх місцезнаходження.

Дітей 10-12 місяців вчать переносити знайомі дії на інші предмети. Для розвитку мовлення і дій з предметами рекомендуються такі заняття проводити з поступовим ускладненням. На 1-му етапі іграшка тільки з’являється. На 2-му етапі іграшка діє. Кількість дій поступово збільшується. На 3-му етапі в показ вносять додаткові атрибути (лялька п’є із чашки). На 4-му етапі лялька виконує 2-3 дії.

Для розвитку розуміння мови і орієнтування в оточуючому можна проводити маленькі екскурсії по групі. З іменами дітей і дорослих, малюки ознайомлюються під час гри в схованки.

Вихователь також формує здатність дитини до узагальнення. Для цього бере 3-4 різні ляльки і запитує: „Де ляля? А ще де?”)

В 11-12 місяців проводять заняття з використанням картинок. Спочатку заняття – знайомство з зображенням, потім з об’ємною іграшкою. В кінці 1-го року дитину вчать розуміти просте речення (Собачка їсть).  Для цього використовують макет предмету в дії. Вимовляти слова дітей вчать з допомогою іграшок, картин. Для розвитку дії з предметами в кінці 1-го року життя на заняттях використовують кільця, прості пірамідки. Вихователь показує дію називаючи її. Якщо дитині важко виконати дію, вихователь допомагає їй, направляючи її руку. Вміння вважається освоєним, якщо дитина може його виконувати самостійно за словесною  інструкцією дорослого без допомоги. Для занять повинні відбиратися іграшки аналогічні тим, якими граються діти, тільки яскравіші.

ПЕРЕЛІК ЗАНЯТЬ З ДІТЬМИ ДО 3-Х МІСЯЦІВ:

– Розвиток зорового і слухового зосередження, вміння слідкувати за людьми, що рухають іграшками.

–Розвиток „ комплексу пожвавлення”.

–Розвиток вміння тримати голову в положенні тіла горизонтально і вертикально.

– Розвиток опору ніг.

ВІД 3 ДО 6 МІСЯЦІВ:

– Розвиток зорового і слухового сприйняття ( вміння прислухатися, впізнавати голос близького, своє ім’я ).

– Розвиток „ комплексу пожвавлення”

– Розвиток гуління і лепету.

– Розвиток руху руки.

– Розвиток рухів, що підготовлює до повзання (лежати на животі, перевертатися і т. д.).

– Зміцнення опору ніг.

– Розвиток вміння прислухатися до музики спокійної і жвавої, ритмічно рухати ногами і руками.

ВІД 6 ДО 9 МІСЯЦІВ:

– Розвиток розуміння мови дорослого. Вчити знаходити поглядом предмет, який називає дорослий, знаходити 2-3 предмети в одному і різних місцях; виконувати „ладусі” і т.д.; розуміти слово „дай”; розуміти імена дорослих; називати предмети, меблі, частини обличчя, тіла.

– Розвиток лепету і здатності наслідувати нові склади.

– Вчити повзати, сідати, вставати.

– Ігри – розваги.

– Розвиток вміння слухати музику, вчити ритм рухатися руками, ногами.

–                                           Проведення групових занять для розвитку вміння розуміти мову.

 

ВІД 9 ДО 12 МІСЯЦІВ:

– Розвиток розуміння мови дорослого. Збільшення. Кількості слів, які розуміє; навчати знаходити предмет серед інших, виконувати прості доручення – принеси, віддай; розвивати здібність узагальнювати, пізнавати зображення на картинках; знаходити дорослих і дітей, яких називають.

– Розвиток дій з предметами. Вчити виконувати дії за зразком і на прохання дорослого; вчити виконувати дії, які не підказує предмет; розвивати координацію рухів; вчити переносити дії освоєні з одним предметом на інші; виконувати прості ігрові дії з сюжетними іграшками.

– Розвиток активного мовлення, уміти наслідувати новим  складам, словам. Стимулювати вимовляння слів, які означають іграшки, предмети, дії, імена.

– Розвиток рухів. Вчити ходити вперед з підтримкою за обидві руки – за одну руку, стояти без опори, ходити вперед без підтримки.

– Проведення ігор – забав.

– Розвиток уміння слухати спів дорослого, звучання музичних. інструментів, реагувати на музику. наслідувати співочі інтонації, відповідати рухами на ігрові дії дорослого і музику. танцювального характеру.

 

– Проведення групових занять: покази для розвитку мови і орієнтування в оточуючому, для розуміння мови, активного мовлення і дій з предметами, ігри для розвитку рухів, ігри – розваги, музичні заняття.

 

 

Тема. Виховання дітей другого року життя

План

1. Загальні особливості розвитку дітей другого року життя.

2. Режим, організація режимних процесів у групі.

3. Виховання дітей другого року життя: фізичне, розумове, моральне, естетичне.

4. Організація самостійної діяльності дітей.

5. Навчання на заняттях.

6. Організація матеріального середовища групи.

Знати:

- особливості розвитку дітей 2 року життя;

- режим дня, методику організації режимних процесів;

- методику проведення занять;

Уміти:

- користуватись програмою;

- проводити заняття;

- організовувати самостійну діяльність дітей;

- організовувати режимні процеси.

Література

1. Э. Пиллюгина. Воспитание от 2,5-3 до 5-6 месяцев //Дошкольное воспитание. –1990. – № 4. –С. 83.

2. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – К.: «Академвидав», 2004.-456 с.

3. ГолубєваЛ.И. особливості фізичного розвитку дітей 1 роки життя, Дошкільна виховання, №4., 2003, з 88-89.

      4. Доман Р. Як допомогти дитині фізично досконалим: Пер. з анг. - М.: АСТ, Акваріум, 2000. - 333 з.

1. Загальні особливості розвитку дітей другого року життя.

Другий рік життя дитини не менш відповідальний ніж перший. На цьому віковому етапі відбувається бурхливий сенсорний  розвиток малюка, формування предметної діяльності і пов’язаного з нею наочно-дійового мислення. Розвивається активне мовлення і відбувається становлення другої сигнальної системи на основі чого можливий прояв елементів абстрактного мислення – абстрагування та узагальнення.

Анатомо-фізіологічні особливості.

1. Швидкий темп фізичного розвитку: інтенсивно збільшується маса і довжина  тіла, хоча й не так швидко як на першому році життя.

2. Продовжується дозрівання різних функціональних систем організму. З кінця 1-го року життя включається грудний тип дихання, росте грудна клітка. З розвитком прямоходіння опускається діафрагма, м’язи її стають міцнішими. Одночасно розвиваються легені, вдосконалюються їх функції. Частота дихання на хвилину – 25. Лімфатичний апарат і миндалини великі. Росте серце, вдосконалюється його функції. Підвищується обмін речовин, органи травлення здатні переробляти різноманітну їжу. Але система терморегуляції недосконала.

4. Розвиток імунної системи.

5. Висока ранимість.

6. Швидка стомлюваність організму.

   Розвиток дитини другого року життя багато в чому залежить від того,   чого вона набула на 1 році життя. Оволодіння ходьбою вивільняє руки, а це створює великі можливості ознайомлення з оточуючим світом, що сприяє розвитку пізнавальної активності малюка, розширює орієнтування в оточуючому.

На основі здатності наслідувати у дитини з’являються перші усвідомлені дії з предметами і перші активні слова, а також здатність досить тонко диференціювати оточуючі предмети, вміння дивитися і слухати. Ці якості складають основу подальшого сенсорного розвитку. 

Подальше вдосконалення емоцій відбивається на поведінці дитини.

Для малюка 2 року життя характерна велика рухливість і в той же час нестійкість поведінки, уваги, тривалого зосередження.

Виражена залежність від дорослого і необхідність спілкування з ним. Індивідуальні, емоційно-ділові контакти дорослого з дитиною формують деякі соціальні риси особистості малюка: любов до близьких, співчуття. Він здатний адекватно реагувати на оцінку своїх дій дорослим. Яскраво проявляє пізнавальні інтереси і перші вольові якості (бажання досягти результату ).

В цьому віці збільшується період неспання. До 1року 6місяців – неспання 3,5- 4 години, сон 2 рази на день а з 1року 6 місяців – біля 5- 5,5 годин, сон один раз на день. Раніше ніж 1,5 року дитину не слід переводити на одноразовий сон.

Збільшується витривалість організму і, як наслідок, малюк займається довше одним видом діяльності ( на початку 2 року – 3-5 хвилин, а до кінця до 10 хвилин, якщо заняття цікаве.)

У психічному розвитку дитини можна виділити 4 періоди:

1– від 1року 1місяця до 1 року 3 місяців.

2– від 1 року 4 місяців до 1 року 6 місяців.

3– від 1 року 7 місяців до 1 року 9 місяців.

4– від 1 року 10 місяців до 2 років.

Можна виділити наступні лінії розвитку.

1)    розуміння мови дорослого і активне мовлення;

2)    сенсорний розвиток;

3)    розвиток гри і дій з предметами;

4)    розвиток рухів;

5)    розвиток навичок самостійності.

Ясно, що такий поділ умовний, так як всі вони розвиваються в комплексі. Ці лінії найбільш важливі в даному віці, так як є найбільш сильними і менш піддаються впливам несприятливих факторів  (захворювання, недостатність педагогічних впливів).

Розвиток активного мовлення – лінія нова, тому найсприятливіша до негативних факторів, результат їх впливу може  бути затримка мовлення.                                    

Характерні особливості сенсорного розвитку.

Дієвим шляхом пізнає різні властивості предметів і явищ: сніг – холодний. Граючись, малюк навчається порівнювати іграшки, розрізняти якості предметів: форму, величину, колір.                                                                                      

Виділення форми предмету як його основної „впізнавальної” ознаки має велике значення для розвитку сприйняття дитини. В цьому віці її вчать розрізняти форми кулі, куба, порівнювати предмети контрастних і близьких форм, підбирати їх за зразком.

Досить рано діти починають виділяти в предметах величину. З цією  ознакою дітей знайомлять під час режимних процесів. Вже в 1рік 3місяці діти, граючись з дидактичними іграшками, розрізняють 2 контрастні величини, в 1рік 9 місяців підбирають 3 – 4 контрастних величини, а також близькі за величиною предмети.

До 2 років діти підбирають предмети за зразком дорослих, чи словесною інструкцією за кольором.

                 Інтелектуальний розвиток.

2. Загостреність сприйняття – ніщо не проходить поза їх увагою. Це важливо так як мозок, отримуючи інформацію, розвивається. Але увага носить мимовільний характер. Малюка не можна заставити бути уважним, проте  можна зацікавити. Увагу дитини привертають зміни в оточуючому житті. Розглядання нового переходить в спостереження. Завдання вихователя навчити дитину не тільки спостерігати за предметами, а й діяти з ними.

3. 2 рік життя – сенситивний період розвитку мовлення. Зростає активний словник, дитина оволодіває граматичною будовою мови, починає користуватися мовленням. Розуміння мови розвивається поступово. До 1 року 5 місяців інтенсивно встановлюються зв’язки між предметами, діями і їх словесним позначенням. Але ці зв’язки спочатку слабі і потрібні спеціальні умови, щоб вони зміцніли.

Недостатньо сильний зв’язок між окремими аналізаторними системами   (рух-зір). Цим і пояснюється, що іноді, навіть коли  дитина розуміє завдання  дорослого, реагує на нього недостатньо правильно (дивиться на один предмет, а показує інший). Вихователь повинен здійснювати роботу спрямовану на утворення зв’язків між словом і предметом.

У цьому віці діти  розуміють назви багатьох іграшок і предметів побуту, виконують доручення по типу: „візьми”, „принеси”, „поклади” та інші.

З 1 року 5 місяців діти починають  розуміти мову дорослого не пов’язану з конкретною ситуацією. Їм можна переказувати розповіді, потішки. Ознайомлення з оточуючим буде стимулювати виникнення до кінця 2 року  життя питань.

Початок 2 року життя – період наочних  узагальнень, коли дитина об’єднує предмети за зовнішніми ознаками (наприклад, за  величиною ).

У першій половині 2 року життя дитина вчиться наслідувати слова дорослих, так як артикуляційний апарат розвинутий недостатньо. На початку другого року життя дитина вимовляє спрощені слова. Поступово діти наслідують і фрази. Активний словник збільшується так, до кінця року він складає 10 слів, до 1 року 6 місяців – 30, до кінця 2 року – 300 слів. Збільшується і кількість мовленнєвих реакцій. Так, від 1 року до 1 року 3 місяців переважає лепет. В період від 1 року 6 місяців до 1 року 9 місяців збільшується кількість слів, що вимовляють правильно. З 1 року 9 місяців до 2 років збільшується кількість фраз. Важливий момент у розвитку мовлення є поява перших питань, які відображають розвиток пізнавальної діяльності.

Лепет частіше всього виникає в період рухової активності. Слова до 1 року 6 місяців вимовляють в момент сильної зацікавленості Тільки після 1 року 6місяців діти починають користуватися словами в період ігрової діяльності, хоча мова часто має неправильний характер.

До кінця 2 року життя мова починає виконувати свою основну функцію – спілкування з оточуючими. Діти можуть зрозуміти нескладний сюжет і відповідати на деякі запитання.

Педагогічні умови розвитку мови.

1. Ігрова діяльність. 2. Рухова активність. 3. Спілкування з дорослими. 4. Спеціальні заняття.

Важливим завданням є формування у дітей потреби в спілкуванні з дорослими, без неї мова дитини розвивається погано.

4. Особливе значення має розвиток гри та дій з предметами.

На початок 2 року життя гра зводиться до різноманітних маніпуляцій з предметами. Поступово дії набувають більш складного характеру ( будує потяг). Діючи з предметами дитина порівнює їх, спів ставляє.

В період 1 року 3 місяців до 1 року 6 місяців дитина починає відтворювати те що бачить, копіювати, наслідувати. Це так звані відображувальні дії, які до кінця 2 року життя переходять у сюжетну гру. Гра в цьому віці не стійка, ситуацію гри повинен готувати дорослий. З 1 року 5 місяців дії дитини в грі стають стійкішими.

Поступово в грі формується мислення, дитина використовує предмети-замінники, уявні предмети, наслідує дії дорослих і переносить їх у іншу ігрову ситуацію. До кінця 2 року життя в грі з являються узгоджені дії  (будують разом). Все частіше дії супроводжуються словами. В іграх проявляються різноманітні емоції.

На другому році життя у дітей формуються такі почуття як співчуття, доброзичливість.

5. Особливості протікання самостійної діяльності. Під час неї діти оволодівають різними рухами.

1. Удосконалюється прямоходіння хоча  дітям важко ходити по прямій, вони роблять багато зайвих рухів.

2. Удосконалюється координація рухів, хоча дітям ще важко узгоджувати свої рухи з рухами оточуючих, орієнтуватися в обстановці, як наслідок вони натикаються на речі, інших дітей  (наприклад, зарано піднімають ногу, щоб переступити предмет).

3. Наряду з ходінням удосконалюється лазіння і метання. Рухи стають більш вправними, координованими Поступово діти починають узгоджувати і співставляти свої дії з діями інших дітей, оволодівати навичками інших рухів, зокрема танцювальними.

2. Режим, організація режимних процесів.

У другій групі раннього віку дітей як правило розподіляють на дві підгрупи. Перша від 1 року до 1 року 6 місяців, друга від 1року 6 місяців до 2 років. Режим цих груп повинен охоплювати часовий період від підйому до нічного сну. При складанні режиму враховується:

1) загальна тривалість сну на добу; 2) кількість періодів сну вдень, їх тривалість; 3) число годувань, з урахуванням перерв між ними; 4) тривалість кожного відрізку неспання.

          Співвідношення режимних процесів.

вік	годування		неспання			сон
	к-сть	Пром. між ними	тривалість	к-сть періодів	тривалість сну в день	трив. нічного сну	всього
1р-1,5р.	4	4,5-3,5г.	3,5-4,5г.	2	1-йсон 2,5-2 г. 2-й 1,5-1г.	10г. 11г.	14,5-13г.
1,5р-2р.	4	4-3,5г.	4,5-5,5г.	1	3-2,5г.	10г. 11г.	13,5-13г.

 

Поступово дітей переводять з одного режиму на інший. Підставами для такого переводу є: хороший стан здоров’я, повноцінний сон, рівень фізичного і нервово-психічного розвитку малюків.

Критерієм оцінки вважається сприятлива динаміка фізичного і психічного розвитку, стійкість до простудних захворювань. Також враховуються показники росту, ваги, емоційного стану, розвитку мови, навичок ходіння.

У дошкільному закладі і вдома спостерігають за дитиною: настрій, апетит, сон, а потім роблять висновок, про переведення на інший режим. Якщо дитина важко звикає до нового режиму, її на 2 - 3 тижні переводять на звичайний, а потім  роблять чергову  спробу.

При проведенні режимних процесів вихователь повинен:

1. Своєчасно задовольняти органічні потреби дитини.

2. Виховувати позитивні відносини.

3. Розвивати і вдосконалювати рухи, мову, орієнтацію в оточуючому.

4. Систематично і планомірно прививати культурно-гігієнічні навички.

  5. Виховувати культуру поведінки і доброзичливі взаємовідносини.

       6. Розвивати самостійність.

       7. Прищеплювати першопочаткові трудові навички.

Правильне проведення режимних процесів є умовою не тільки повноцінного фізичного розвитку дітей, але і їх настрою, хорошого апетиту, здорового сну.

При проведенні режимних процесів слід дотримуватися принципів послідовності, поступовості (поступове залучення до певного виду діяльності). Цей принцип дозволяє приділяти увагу кожній дитині.

Існує ряд правил, яких дотримуються при проведенні режимних процесів.

1. Кожний режимний процес повинен проходити на фоні гри (з одними дітьми проводити режимний процес, а за іншими слідкує помічник вихователя грається ).

2. Спочатку запрошують найменших, ослаблених, легкозбуджуваних, які не володіють навичками, повільних, тобто враховують індивідуальні особливості вихованців.

3. Єдність вимог вдома і в дитячому закладі.

Методика проведення режимних процесів включає наступні прийоми.

1. Створення у дітей попередньої установки на процес.

2. Режимний процес повинен протікати неспішно в спокійній обстановці і супроводжуватися мовою вихователя.

3. Слід формувати у дитини впевненість у своїх можливостях, вихователь обов’язково повинен порадуватися новому досягненню дитини.

Важливо слідкувати за регулярністю фізіологічних оправлень, приблизно через 1,5 години.

Прийом вранці, коли холодно – дітей приймають в приміщенні, тепло – на майданчику. Огляд дитини: вимірюється температури, проводиться бесіда з батьками про самопочуття дитини її нічний сон.

Харчування.

Інтервали – 3,5-4 години. Сніданок не пізніше, як за 1 годину після пробудження. Вечеря за 1 годину до сну. Процес годування проводиться поступово.

– Дотримання гігієнічних вимог до транспортування блюд (герметично закритий посуд).

– Розвиток самостійності під час їди ( з 1 року 2 місяців дитину привчають їсти ложкою. До 2 років гарно володіти навичками самостійної їди). Не можна годувати через силу. Чітке дотримання режиму допомагає сформувати стійкий апетит. При порушенні апетиту слід з’ясувати  причину, при необхідності поговорити з батьками, лікарем. Дітей 1 року і 1 року 6 місяців годують по 3-4 одночасно. До 2 років можна годувати всіх одночасно.

Неспання.

Велику увагу приділяють самостійності дітей під час неспання.

У цьому віці у дітей різко зростає рухова активність. Якщо її обмежувати, то це негативно відобразиться на фізичному і психічному розвитку дитини. Через рухову активність дитина пізнає світ, тому необхідно прибирати небезпечні предмети. Не треба давати багато іграшок – увага розсіюється, дитина не може зосередитися на якісь одній іграшці і запам’ятати її ознаки. Велику кількість іграшок малюк тільки розкидає, зібрати не зможе тому не виробляються навички акуратності.

Організовуючи самостійну діяльність дітей, дорослий повинен ураховувати вікові особливості. Пояснивши спосіб дії з іграшкою, вихователь залишає його самого, щоб вчився гратися самостійно.

У грі необхідно розвивати пізнавальні можливості дитини, її мову. Дуже важливим є правильний підбір іграшок.

Розвиток рухів здійснюється через дії дитини з м’ячами, обручами, машинками.

Сенсорний розвиток ( кубики, пірамідки, коробки з вирізаними на кришках різними формами). Для сюжетних ігор потрібні сюжетні іграшки. Дитину слід навчати вмінню грати так як і вмінню слухати, дивитися, наслідуючи дорослих, говорити, діяти, розрізняти, порівнювати. Для загального розвитку  організовують ігри з будівельним матеріалом, з дидактичними іграшками, рухливі ігри. Важливо вчити сприйняттю музики.

Прогулянка.

У холодну пору року прогулянки з дітьми першої підгрупи не проводять, так як вони швидко мерзнуть, самі себе зайняти не можуть. Діти цього віку гуляють увечері з батьками. Сон організовують у провітреному приміщенні з відкритими фрамугами, температура повітря в спальні + 15 градусів С.

Взимку для дітей 1 року 6 місяців – 2 років проводять одну прогулянку, тривалість залежить від погоди, приблизно 1 годину.

На прогулянку беруть іграшки. Рухливі ігри чергують зі спокійними. Вихователі слідкують щоб в холодну пору року діти не кричали, дихали носиками. Одяг повинен відповідати погоді. Якщо на вулиці більш ніж  - 15 градусів, вітряно, дітей не виводять. У приміщенні температура знижується до + 15 градусів С, відповідно одягають дітей. і проводять прогулянку За 15 хвилин до наступного режимного процесу кватирки закривають, і температуру піднімають до потрібної поділки.

У літній період усі види занять і самостійна діяльність повинні проводитися на свіжому повітрі.

 

3. Виховання дітей другого року життя.

Фізичне виховання.

На другому році життя дитина починає активно рухатися і завдання дорослих полягає в збагаченні рухового досвіду, в створенні умов для розвитку рухової активності. Вихователь повинен виховувати інтерес до рухових дій, потребу в них.

Фізичне виховання залишається істотним фактором для розвитку дитини. Фізіологічна дія рухів на організм в тому, що збільшується приток крові до м’язів і тим самим покращується транспортування поживних речовин, кисню до тканин організму. Підвищується реактивність організму, покращується обмін речовин. Забезпечується більш міцніший зв’язок м’язів з кісткою. Рухи вважаються біологічним стимулятором росту. Вони мають рефлекторний вплив на функції всіх систем і органів, зокрема ( надниркові органи ), які мають важливе значення в забезпеченні адаптаційних реакцій.

Рухливі ігри і фізичні заняття з малюком проводять в ігровій кімнаті. Тому в ній слід створювати всі умови для стимулювання розвитку рухів (необхідне обладнання і простір ).

У групі слід мати: гірку зі спуском, широкі але невисокі ящики ( 10 – 20 сантиметрів) для влізання всередину і вилізання, залізання на них і злізання ; колоду обгорнена волоком і обтягнуту плівкою висотою 20– 25 см, довжиною 2 –2,5 метри, стійку з обручем (висота 120-130 см., діаметром 50-40 см.), корзину із сіткою (висота 60 см., діаметр 60 см.), драбинку із шириною прольоту 100 см., відстань між рейками 15-18 см., діаметр перекладини 2см, висота 150 см., гімнастичну лаву, довжина 2-2,5 м, ширина 30-25 см, товщина 3-5 см., дитячі диванчики, приладдя для підлізання і пролізання. Обладнання слід розміщувати так щоб залишилося місце для бігу, ігор. Крім спеціального обладнання слід мати іграшки, які б спонукали дітей до рухів; м’ячі, різноманітні за розмірами каталки, машинки, візки. Діти можуть виконувати різні рухи з ними. Необхідно мати достатню кількість відерець, кошиків, щоб діти могли збирати в них дрібні предмети. Слід мати надувні яскраві іграшки ( м’ячі, колоди ). Діти виконують з ними найбільш різноманітні дії.

По-різному використовують великий будівельний матеріал (будують, влазять, саджають іграшки ). Важливо щоб у дітей не зник інтерес до дій з іграшками. Для цього на 3– 4 дня з кімнати виносять деякі іграшки, а потім кожна нова іграшка дається дитині, показується спосіб дій з нею. Деяке обладнання та іграшки слід розміщувати так, щоб дитина достаючи їх виконувала певні дії. Не слід без нагальної потреби всаджувати дітей на стільці.

Під час виконання режимного процесу слід спонукати до виконання самостійних рухів. (піднятися в ліжко по драбинці). Вихователь повинен заохочувати самостійність дитини. А дитина повинна знати, що в скрутну хвилину на допомогу прийде вихователь.

У цьому віці малюк може самостійно виконувати деякі фізичні вправи, хоча в першому півріччі йому ще необхідна допомога дорослого, який би спрямовував його рухи. До 1 року 2 місяців продовжувати робити масаж спини і живота і виконують той комплект вправ, які дитина виконувала в кінці 1 року життя ( в комплекс включають найпростіші вправи з ходьби з перешкодами, по намальованій доріжці, по похилій дошці тощо). Усі спеціальні вправи спрямовані на формування певних рухових навичок, правильного автоматизму ходіння, відчуття рівноваги, координацію рухів, правильної постави, профілактику плоскостопості.

Не дивлячись на те, що дитини самостійно багато рухається, вдосконалення рухів повинно відбуватися під наглядом вихователя. Спеціальні заняття з фізичної культури проводяться вранці через 30-40 хвилин після сніданку. На прогулянці вдень проводяться рухливі ігри. Для проведення ігор повинно бути достатньо місця на майданчику та в груповій кімнаті. Усі види ігор, якими діти оволоділи на заняттях вдосконалюються під час самостійної діяльності в природних умовах на прогулянці.

 Час відведений для прогулянки, слід використовувати раціонально, пам’ятаючи, що правильно організоване перебування на повітрі є дієвим засобом  розвитку рухів дитини. Вихователь спонукає дітей спускатися з гірок, залазити на пагорбки і т. п. Для розвитку орієнтування і підтримання інтересу до виносних іграшок слід змінювати їхнє місцезнаходження, поповнювати новими, використовувати різноманітні зорові орієнтири. Загартовування проводиться такими способами: сон на повітрі, вологе обтирання, обливання ніг, повітряні ванни, під час фізичних вправ ходіння босоніж, плавання в басейні.

 

                      Розумове виховання

Одним із головних завдань розумового виховання  дітей другого року життя є сенсорний розвиток. Здійснюється він головним чином в процесі предметної діяльності.

Більш тонким стає слухове, зорове, дотикове сприйняття. Дитина розрізняє не тільки різко контрастні за величиною і формою предмети, але і менш контрастні розміри, встановлює правильну за розмірами послідовність (піраміда із 5-6 кілець, розрізняє 4 кольори, може вибрати один із восьми запропонований вихователем).                                                     

Дитина використовує елементарні предмети-знаряддя: совочок, лопатку, молоток. З допомогою орудійних дій їй легше зрозуміти зв’язок між предметами. Поступово в результаті дій на основі наочно-образного мислення відбувається розвиток понять, а на їх основі узагальнюючих функцій мовлення. Навчивши дитину виконувати дії за словесною вказівкою, дорослий може формувати у неї першопочаткові моральні уявлення і оцінки. (наприклад, Оля гарна дівчинка віддала кубик Саші ).

У процесі розумового виховання вдосконалюється пам’ять, розвивається мислення. Мова стає засобом спілкування, засобом пізнання оточуючого світу. 2 рік життя є важливим етапом в розвитку дитини, тому особливу увагу в навчально-виховному процесі приділяють розвитку мовлення і розширенню орієнтування в оточуючому. Це завдання вирішується на заняттях, під час режимних процесів, ігор, самостійної діяльності. В результаті практичних дій з предметами домашнього вжитку, які супроводжуються поясненням дорослого, діти отримують велику кількість нових зразків. На фоні розвитку розуміння мовлення дорослих, починає формуватися активне наслідування їх діям. Поступово мова стає важливим засобом передачі дитині соціального досвіду і керівництва їх поведінкою.

Загальні завдання розвитку мови дітей.

1.     Розвиток розуміння мови.

2.     Сприяти наслідуванню дітьми мови дорослих.

3.     Накопичувати словник.

4.     Розвивати мову, як засіб спілкування.

В роботі з дітьми до 1 року 6 місяців на першому плані – розвиток розуміння мови дорослого, зокрема назв  предметів, одягу, частини тіла людини тощо.

З допомогою фраз дорослий розкриває зміст сюжету, дає доручення, вчить розуміти їх зміст і виконувати. У становленні активного мовлення велику роль відіграє здатність наслідувати, звукосполучення і склади. Слова, що сприймають діти повинні використовувати із власної ініціативи.

З 1 року 6 місяців головним завданням є розвиток активного мовлення,  проте продовжує розвиватися розуміння мови дорослого. Дітей слід навчати розуміти назви малознайомих чи незнайомих предметів, явищ, подій, які відбуваються не тільки в найближчому оточенні, а й на відстані  (на вулиці, у дворі ). А також розуміти ознаки предмету, виконувати доручення. В активному мовленні відмічається значне розширення словникового запасу, діти починають використовувати всі слова, які раніше розуміли. Важливим є навчання дітей складати речення із трьох слів. Розвиваючи мову, слід вчити дітей звертатися до дорослого і ровесників задаючи запитання, передаючи свої враження декількома словами, фразами.

Протягом 2 року життя відбуваються зміни як в активному, так і в пасивному словнику, це повинен пам’ятати вихователь.

Існують так звані мікроперіоди в мовному розвитку дитини.

1-й. До 1 року 2 місяців – удосконалюються вміння, яких набули до 1 року життя, діти впізнають зображення предметів. Активна мова складається із лепетних  слів.

2-й. До 1 року 3 місяців, 1року 4 місяців – швидко формується розуміння назви предметів і дій, розвивається функція узагальнення.

3-й. Від 1 року 3 місяців до 1 року 6 місяців – обсяг активного словника  30 – 40 слів. Діти висловлюють свої бажання, більше використовують спрощених слів, менше лепету. Зв’язок між предметами і словами стає більш міцним.

4-й. Від 1 року 6 місяців до 1 року 9 місяців – розуміють мову дорослого не підкріплену ситуацією, поведінка регулюється словом. До 1 року 10 місяців починають узагальнювати предметів за більш істотними ознаками.

5-й. Від 1 року 9 місяців до 2 років з’являються 2 – 3 складові речення. Мова стає засобом спілкування в найрізноманітніших ситуаціях. Діти частіше починають задавати питання.

До кінця 2 року життя інтенсивніше продовжує розвиватися наслідування. Діти можуть використовувати різні частини мови, розуміють зміст речень, в яких говорять про теперішні, минулі, майбутні події. Мова стає більш інтонаційною, виразною. Розуміння мови випереджає розвиток активного мовлення. У результаті неправильного виховання може спостерігатися затримка розвитку мовлення дитини.

Методи, прийоми  і умови успішного оволодіння мовою.

Однією з умов є виховання у дитини потреби в мовному спілкуванні з дорослим. У процесі безпосереднього спілкування з дитиною, в грі, самостійній діяльності, під час режимних процесів вихователь не ставить прямого завдання навчити дитину говорити, але ці моменти він повинен використовувати для спонукання дитини до розмови. У спілкуванні з дитиною велике місце має займати спонукання, спрямоване на виконання різноманітних дій: „дай”, „принеси” і тому подібне. За допомогою цього методу формується орієнтування в оточуючому, розуміння назв предметів, дій, але недостатньо активізується власне мовлення дитини. Тому після виконання дитиною дій її слід запитати, що вона робила. Вихователь повинен спонукати малюка переводити емоційні, рухові, мімічні реакції в мовленнєві.

Ще одним важливим методом розвитку мови дитини є використання дорослим мовного зразка. Мова дорослого повинна бути емоційною, виразною, зрозумілою. Вагомим прийомом розвитку мови є запитання. На 2 році життя дітям можна і необхідно задавати різноманітні запитання: „де?”, „що це?”. Відповісти на них словом діти можуть у другому півріччі другого року життя. Педагогічна цінність питань в тому, що вони активізують мислення дитини. Окрім запитань вихователь може успішно використовувати такі прийоми як прохання повторити слова, невеличкі речення, доручення. Завдання вихователя полягає в тому, щоб усі види діяльності дітей і режимні процеси зробити результативними щодо розвитку мови малюків. Мовні реакції у дітей раннього віку активізуються у моменти сильної зацікавленості, тому  вихователь повинен так організувати життєдіяльність дитини, щоб їй було цікаво і вона активно й охоче діяла під час будь-яких режимних процесів. Робота з розвитку мовлення та орієнтування в оточуючому здійснюється одночасно. Вихователь повинен підтримувати орієнтовну активність дитини в побутових ситуаціях, організовувати їх так, щоб кожна з них мала розвивальний характер. А це означає, що вихователь повинен коментувати кожну дію, мотивувати її.

Показником розвитку пізнавальної активності дітей є запитання. Повсякденні розмови з дорослими сприяють тому, що в другому півріччі 2 року життя змінюється характер спілкування – воно стає мовним і з боку дитини. Вона активніше задає запитання. Іноді дорослий користується прийомом власного запитання-відповіді. Слово дорослого повинне співпадати з відчуттями малюка. Дорослі у спілкуванні з дітьми  широко використовують художнє слово.

До 1,5 року дитина може узагальнювати предмети за істотними ознаками. Розвиток функції узагальнення в пасивному, а потім в активному мовленні залежить від уміння вихователя добирати предмети, співставляти їх, виділяючи істотні сенсорні ознаки. Спочатку дитину вчать бачити відмінне, а потім спільне в предметах оточуючої дійсності. Дитина раннього віку по-різному взаємодіє з предметами. Іноді вона вміє виконувати дії з ними, але не знає назв предметів, тому, що дорослий мало говорить з дитиною. Тільки за умови одночасної орієнтовної і мовної взаємодії до кінця 2 року життя діти роблять значні успіхи в розвитку пасивного і активного мовлення.

Дорослим необхідно називати дитині основні предмети обстановки, даючи небагато інформації та спонукати її до закріплення знань через практичні дії. Так, дітей знайомлять з меблями, посудом, одягом. Під час ігор, одягання на прогулянку, годування дорослий називає предмети та дії з ними. За таких умов діти в 1,5 року вільно орієнтуються в предметах одягу і найближчого оточення. До кінця 2-го року життя дитина освоює призначення однотипних предметів – шафа для посуду, книг, одягу. А також легко знаходить предмети одягу дівчаток і хлопчиків, більш тонко диференціює посуд, знає призначення постільної білизни.

На другому році життя дитину починають знайомити з працею дорослих. Так, після 1,5 року дітям називають трудові процеси – прання, миття посуду, підлоги та залучають до виконання посильних трудових дій. Дорослий звертає увагу дітей на стан погоди. У доступній формі знайомить з явищами оточуючого життя. Звертає увагу на транспорт, вулицю, будинки, дії дорослих. Вчасне ознайомлення дітей з явищами оточуючої дійсності сприяє вчасному та успішному розвитку сюжетно-відображувальної гри. В ігровій діяльності спеціальні завдання розвитку мови дитини не ставляться, але сам процес навчання способам дії з іграшкою сприяє розвитку мови. У результаті навчання у дитини розвивається здатність наслідувати не тільки дії, але й слова, створюються умови для висловлювань за ініціативою дитини (наприклад, спільне з дорослим зведення будинку, складання матрійки).

 Методи розвитку мови вихователі повинні застосовуватися у поєднанні з методами навчання дітей способам дій з предметами.

З раннього віку дітей в доступній формі знайомлять з природою, виховують інтерес, бережне ставлення до її об’єктів, основи естетичних почуттів.

Завдання розумового виховання дітей 2-го року життя.

1) розширювати орієнтування в оточуючому і розвивати мову;

2) розвивати розуміння назв предметів, їх сенсорних ознак, дій з предметами; формувати узагальненні поняття;

3) збагачувати активний словник, формувати потребу в спілкуванні;

4) розвивати цілеспрямовані дії та загальні рухи;

5) розвивати інтерес до природи та трудових дій дорослих;

6) розвивати позитивні емоції;

7) розвивати морально-етичне та естетичне ставлення до явищ і предметів оточуючої дійсності, що сприймаються дитиною.

Моральне виховання.

Одним із завдань виховання дітей 2 року життя є формування передумов моральної поведінки і культурно-гігієнічних навичок. Формування у дітей тієї чи іншої звички починається навчанню її відповідному навику. Набута звичка стає потребою. На основі звичок формується характер (наприклад, риса характеру охайність). На другому році життя дитина ще не в змозі осмислити правила і моральні норми поведінки, якими вона могла б керуватися у власних вчинках. Але опанувавши нові звички під керівництвом вихователя, вона чинить у відповідності з ними. Засвоєння дій відбувається поелементно, з показом і коментуванням дорослого.

Безконтрольні дії дітей приводять до утворення неправильних навичок.

Вимоги до формування навичок: посильність, сприятлива атмосфера; вчасність; інтерес до дій; послідовність операцій; систематичність.

Чим більшою кількістю навичок дитина оволоділа, тим легше їй засвоювати нові. З оволодіванням новими навичками зростає загальна умілість і здатність до навчання. Поки навичка не перейшла в звичку дитина потребує вказівок і контролю з боку дорослих. При цьому вихователь використовує методи заохочення, схвалення, власний приклад. Звички на відміну від умінь і навичок відрізняються стійкістю.

Одним із засобів викорінення шкідливої звички є заміна її корисною. Викорінити таку звичку значно важче, ніж виробити нову. На перших порах треба переключати увагу дитини, відволікати її від шкідливої звички.

     Умови викорінення шкідливих звичок: поступове викорінення; не всі відразу, якщо їх кілька; не карати дитину.

 Корисні звички, які слід формувати у дітей 2-го року життя: вести себе спокійно; вітатися, дякувати; поважати працю дорослих (складати на місце іграшки, не бруднитися); засипати без зайвих подразників; бути охайними під час їди, прогулянки.

З метою формування навичок моральної поведінки вихователь може ефективно використовувати гру.

Виховання гуманних почуттів позитивних взаємовідносин.

На початку 2 року життя у дітей починають формуватися передумови моральних почуттів, що мають велике значення для розвитку взаємовідносин  з ровесниками.

Правильне позитивне ставлення до оточуючого – необхідна умова комфортного відчуття дитини в групі ровесників. Перші поняття про взаємовідносини людей дитина отримує спостерігаючи за взаємовідносинами і поведінкою дорослих. Наслідуючи дорослих, дитина будує свої взаємовідносини з оточуючими. Із почуття симпатії до дорослого згодом виникає бажання бути схожим на нього в усьому. Виховуючи позитивні взаємовідносини між дітьми вихователь звертає увагу на інших малюків (Саша плаче – Оля, пожалій його ).

В дошкільному закладі дитина отримує багатий досвід взаємовідносин, вчиться поважати права інших дітей (не відбирати іграшки, вчиться ділитися). З цією метою вихователь використовує ігрові ситуації.

Не можна допускати, щоб діти віднімали іграшки, сердились і тому подібне. Опираючись на кожний конкретний вчинок вихователь дає поняття гарного і поганого вчинку. Дітей необхідно частіше заохочувати, спонукати до гарних вчинків, давати можливість утверджуватися в правильності тих чи інших вчинків. Спільні ігри зближують дітей. Виховання гуманних почуттів сприяє вихованню позитивного ставлення до тварин, рослин. Вихователь при цьому  подає власний приклад. В одній ситуації вихователь опирається на бажання дитини бути самостійною, в іншій – спонукає до співчуття, в третій – радіє разом з дітьми правильному вчинку.

    Форми виховання культури поведінки і почуттів: ігри­-заняття; ігри-вправи; ігри-інструкції; ігри-інсценівки.

Естетичне виховання опрацювати самостійно.

 

5.     Організація самостійної діяльності дітей.

Всебічний розвиток дитини відбувається в процесі її активної діяльності. Провідними видами діяльності дітей 2-го року життя є: дії з предметами і гра. Характер і зміст діяльності є показниками розумового розвитку дитини. Від занять самостійна діяльність відрізняється тим, що виникає з ініціативи дитини. Оскільки ця діяльність цікава малюку, значить може бути особливо продуктивною. Гра для дитини – це її природній стан, тому займає більшу частину вільного часу. Гра не тільки вправляє, навчає, але й приносить емоційну насолоду. В ній дитина експериментує, пізнає оточуючий світ, виявляє творчість. У грі в дитини розвиваються психічні пізнавальні процеси, формуються моральні якості. Поступово виникають спільні ігри, які вчать дітей узгоджено діяти, не сваритися, допомагати одне одному.

Спочатку у дитини складаються позитивні стосунки з дорослим, виникають емоційно-ділові зв’язки (спілкування). Діти швидко переймають характер ставлення дорослого до них і відповідають йому тим же. Вже на 2-му році життя діти прислухаються до оцінки їхньої поведінки вихователем і орієнтуються на неї.

Для вихователя організація самостійної ігрової діяльності дітей раннього віку – складне завдання. По-перше, він не повинен пригнічувати ініціативи дітей, вміло спрямовувати їх активність на закріплення знань та вмінь, отриманих на занятті. По-друге, повинен навчити малюків гратися самостійно.

З метою успішної організації самостійної діяльності вихователь повинен добре знати психологічні та індивідуальні особливості дітей групи.

Види самостійної діяльності дітей 2-го року життя.

1) ігри пов’язані з рухом (ігри з м’ячем, возиком, машинками, спускання з гірки тощо);

2) орієнтувальна діяльність, яка поступово ускладнюється і перетворюється в спостереження за природою, діяльністю людей. Діти із задоволенням розглядають картинки, ілюстрації до казок, книги.  Пізнавальна активність, яка знаходить відображення в орієнтовній діяльності є початковим етапом у кожній грі, самостійній дії дитини.

3) дії з предметами (будівельні набори, кубики, молоток, коробочки з отворами та об’ємні геометричні фігури, кільця, пірамідки, матрійки, ляльки, іграшкові тваринки тощо). У другому півріччі другого року життя діти здатні відтворювати умовні предметно-ігрові дії з лялькою, іграшковою собачкою. При цьому вони відображають дії, що спостерігають в реальному житті.

4) спілкування з дорослим щодо результату діяльності, гри (наприклад, як побудували будинок для собачки)

Умови успішного протікання самостійної діяльності дітей 2-го року життя.

1) організація матеріального середовища групи: наявність необхідних видів іграшок та предметів, які б зберігалися на видноті; 2) вільне для рухів дітей місце; 3) наявність спортивного обладнання –гірок, лав, бар’єрів, дуг тощо; 4) матеріал, що використовує вихователь для розгляду повинен час від часу змінюватися (настінні картинки, панно тощо); 5) для спостережень за об’єктами природи необхідно тимчасово вносити птахів, рибок, ссавців.

В першому півріччі вихователь допомагає дитині розвивати гру ситуацією-підказкою (наприклад, поруч із іграшковою собачкою ставить мисочку, поруч з лялькою кладе гребінець). У другому півріччі діти самі добре орієнтуються в груповій кімнаті та розташуванні матеріалів, тому самі можуть вибрати іграшки для гри. Місце для ігор з дидактичними іграшками доцільно розташовувати недалеко від шафи чи полиці, на якій зберігаються іграшки. Меблі в ігровому куточку повинні бути міцними, надійними. Крім сюжетних іграшок мають бути атрибути до сюжетних ігор, елементи спеціального одягу (лікаря, перукаря).

У другому півріччі другого року життя діти вже відтворюють уявні дії, граючись із предметами-замінниками (іграшковий ніж, гребінець тощо). Ці предмети збагачують ігрову діяльність дітей.

Керівництво вихователем самостійною діяльністю дітей.

Головне завдання вихователя під час самостійної діяльності – впливати на емоційний стан вихованців, забезпечуючи їх позитивними переживаннями. Вихователь обов’язково організовує спостереження, ігри, розваги. Під час керівництва грою вихователь вирішує такі завдання: 1) спрямовує увагу дітей на гру; 2) навчає необхідним ігровим діям;3) переключає з одного виду діяльності на інший; 4) ускладнює діяльність, робить її різноманітнішою, тривалішою; 5) позитивно оцінює дії та вчинки дітей.

У процесі самостійної діяльності вихователь звертає увагу на поведінку дітей, зокрема вміння гратися іграшками, правильно діяти з предметами, ділитися ними, складати їх на місця. Також зусилля вихователя спрямовуються на розвиток психічних пізнавальних процесів у дітей на формування рис особистості: самостійності, цікавості, ініціативності. Педагог стежить за дотриманням дітьми норм і правил поведінки, за адекватною реакцією на слова „можна”, „не можна”.

Методи та прийоми керівництва грою дітей.

1) збагачення життєвого досвіду; 2) власний приклад поведінки дорослого; 3) залучення до спостережень за оточуючою дійсністю; 4) спеціальні покази ігрових дій; 5)дія рукою дитини (відкривання матрійки); 6) показ дії у супроводі пояснюючого слова; 7) словесні інструкції; 8) метод опосередкованого залучення до гри (лялька Катя забруднилася. Що треба зробити? Покупати); 9)дії за уявою. Використання предметів-замінників. До кінця другого року життя діти можуть виконувати дії з уявними предметами; 10)правильна оцінка дій дитини – позитивна, стимулююча.

Параметри правильно організованої самостійної діяльності.

1) переважання позитивних емоцій у дітей групи; 2) вміння дитини самостійно вибрати гру; 3) доброзичливі стосунки з оточуючими дорослими та однолітками; 4) частота і характер мовних реакцій.

 

6.     Навчання на заняттях.

Заняття мають свою специфіку і відрізняються від інших видів діяльності такими ознаками: 1) ініціатива належить дорослому: вибір теми заняття, їх послідовність, організація, наповнення; 2) поповнюють, уточнюють, розширюють багаж знань, умінь, навичок; 3) цілеспрямовано розвивають психічні пізнавальні процеси; 4) матеріал занять обов’язковий для засвоєння; 5) мають чітку часову організацію; 6) розвивають творчість, ініціативу, формують позитивні взаємовідносини. Без організованих занять не може відбуватися повноцінний розумовий розвиток.

На другому році життя навчання відбувається в ігровій формі.

Показники правильно проведеного заняття: 1) інтерес та позитивне ставлення до занять; 2) активність дитини на занятті; 3) відсутність ознак втоми; 4) досягнення мети заняття.

На 2-му році життя проводяться такі заняття:

1) розвиток мови і орієнтування в оточуючому;

2) розвиток дій з предметами, сенсорний розвиток;

3) розвиток загальних рухів;

4) музичні заняття.

Організовуючи та плануючи заняття, вихователь ураховує вікові особливості дітей, програмні вимоги та реальний рівень розвитку вихованців групи.

Заняття, на яких використовуються рухи менше стомлюють дітей, тому тривають довше (наприклад, фізкультурні заняття та музичні – 10 хвилин, а решта занять – 3-5 хвилин). Під час заняття вихователь уважно стежить за самопочуттям дітей – стомилися вони чи ні.

Кількість дітей на занятті: 1рік 3 місяці – 3 дитини; 1 рік 6 місяців – 5-6 дітей; 1 рік 9 місяців – 9 дітей. Об’єднувати дітей в групи можна коли кожна дитина вміє вести себе на занятті: слухати, виконувати завдання вихователя. Головним критерієм тривалості заняття є позитивні емоції дітей та їхня цікавість, інтерес до заняття.

Кількість занять протягом дня – 3-4, включаючи заняття на прогулянці.

Для дітей молодшої підгрупи заняття, яке проводиться під кінець неспання є найлегшим. Вдень плануються основні види занять. Для дітей старшої підгрупи усі основні види занять проводяться вранці, а у другу половину дня – повторюються.

Календарний план складається на тиждень з ускладненням мети або зміною матеріалів. Протягом місяця заняття ускладнюються двічі: перший раз на першому тижні, а другий раз – на 3-4 тижні. Ускладнюють заняття тоді, коли дві третини дітей групи засвоїли матеріал.

Приклад заняття з сенсорного виховання

 

Тема. Нанизування великих і маленьких кілець на стержень.

 

Програмний зміст: вчити дітей звертати увагу на величину предметів під час виконання дій з ними; формувати вміння правильно орієнтуватися в словах „велике”, „маленьке”; закріпити вживання ввічливих слів; розвивати інтерес та позитивне ставлення до занять.

Матеріал: однорідні пірамідки, які складаються із 4-х великих і 4-х маленьких кілець. Діаметр великого кільця 4,5 см., маленького 3 см.

Хід заняття. Діти, до нас у гості приїхав зайчик. Давайте з ним привітаємося. Він  привіз із собою пірамідки. Давайте ними пограємося. Подивіться уважно пірамідка складається із кілець. Це маленьке кілечко і це маленьке (знімаю і показую. Зняті кільця кладу справа від стержня). Діти, а ці кільця не такі як маленькі, вони великі. Я знімаю  велике кільце і кладу біля маленького і ще знімаю велике кільце, і ще знімаю велике кільце. Тепер я нанижу кільця на стержень. Спочатку  велике. Ось так. Допоможи мені, Олю, нанижи велике кільце. Молодець, а тепер ти, Сергійку, молодець. А тепер нанижемо усі маленькі кільця. Яке кільце нанизала Катюша? Правильно, маленьке. А тепер діти, я кожному дам пірамідку і ви розберете і зберете свої пірамідки самостійно. Діти розбирають і збирають пірамідки під наглядом вихователя, 2-3 рази, повторюючи слова „маленьке”, „велике”, залежно від інтересу та індивідуальних особливостей. Потім вихователь говорить: „Діти, зайчику пора додому, давайте поставимо пірамідки на його машину, подякуємо йому за іграшки і попрощаємося з ним”. Гра-заняття триває 5-8 хвилин.

 

Лекція

Тема. Виховання дітей третього року життя

План

1. Особливості розвитку дітей третього року життя.

2. Режим, організація режимних процесів.

3. Організація самостійної діяльності дітей.

4. Заняття з дітьми третього року життя.

5. Досягнення дітей третього року життя.

1. Особливості розвитку дітей третього року життя.

Третій рік життя – завершальний період раннього дитинства, який вважається переддошкільним віком. Він має свої, тільки йому притаманні особливості. У цей період сповільнюється інтенсивність фізичного розвитку, на відміну від перших двох років життя. Тіло дитини стає пропорційнішим, стрункішим, рухи точнішими, координованішими. Удосконалюється діяльність усіх органів і систем, підвищується працездатність нервової системи. Дитина на третьому році життя витриваліша. Тривалість неспання збільшується до 6-6,5 годин на добу, нічний сон – 10 годин, денний сон – 2– 2,5 години. Дитина може займатися однією і тією ж діяльністю 15–20, а іноді  до 30 хвилин. Тому стає легше формувати правила поведінки. Проте не слід забувати, що діти третього року життя все ще легко збуджуються і швидко втомлюються унаслідок одноманітних дій.

На третьому році життя відбувається інтенсивний нервово-психічний розвиток дитини. Це особливо помітно в мовленні, яке наближається до мовлення дорослої людини. Активний словник дитини збільшується в 3–4 рази порівняно з попереднім періодом, змінюючись не тільки кількісно, але й якісно. Дитина цього віку використовує всі частини мови, майже зникають спрощені форми слів, а також слова, що неправильно вимовлялись. Відбувається ускладнення будови мови, її граматичної будови. Дитина вживає поширені складні речення. Мова виконує функції спілкування з дорослими і ровесниками. Малюк в цьому віці задає багато питань, що говорить про пізнавальні потреби, що розвиваються і розвиток мислительної діяльності. Діти сприймають предмети оточуючої дійсності не ізольовано, а у взаємозв’язку, пізнають їх властивості, порівнюють, співставляють.  Розвиток мовлення і  мислительних процесів відбувається одночасно.

Істотно змінюється розуміння мови оточуючих. Так, дитина розуміє зміст сказаного, зокрема розповіді про події які відбуваються вданий момент, відбулися в минулому чи будуть відбуватися. З’являються узагальнені слова: іграшки, одяг, посуд і тому подібні. А також слова, що означають якість предметів: червоний, твердий, холодний тощо.

Малюк може зрозуміти із розповіді дорослих про явища чи події які він не спостерігав. На 3 році життя змінюється виховне значення мови.

Не дивлячись на те, що  у процесі навчання провідну роль продовжує займати показ, використання мовлення як засобу навчання в цьому віці значно зростає. Словом можна зупинити ту чи іншу дію, викликати приємні спогади, навчити новому і тому подібне. І все ж мова дітей 3 року життя дещо своєрідна, так як вони не досить гарно володіють граматичним будовою мови ( наприклад, це ковбаса лікарська, вона у лікаря була, на тракторі їздить тракторист, на поїзді – поїздист ). Правильна вимова звуків на 3 році життя ще не закріплена, але автоматизована. Багато звуків вимовляється м’яко (сяпка, зяйка, нозьки). Одні й ті ж звуки в одному положенні вимовляються правильно, в іншому – ні ( либа, тарілка ). Не всі діти вимовляють [р], [л], шиплячі звуки, ( зяба, замість жаба, сина замість шина ). Також зустрічається заміна і пропуски звуків, їх перестановка (наприклад, койбан замість комбайн). Недоліки в своїй мові не заважають дитині помічати помилки інших дітей і виправляти їх. Це пояснюється тим, що слухове сприйняття звуків більш досконале ніж мовнорухові вміння дитини. Дорослі не повинні допускати викривлення звуків мови – це одна із умов формування правильної вимови у дітей.

 Протягом 3 року життя дитина оволодіває різноманітними уявленнями і поняттями про оточуючий їй світ. Вона знає властивості і специфічне призначення та сенсорні ознаки багатьох предметів (колір, форма, розмір), орієнтується в основних просторових і часових співвідношеннях. У неї формуються початкові уявлення про кількість. Проте, уявлення і поняття дітей ще не зовсім досконалі  (Ось закрию очки і сиди в темряві).     

Відбувається подальший сенсорний розвиток, змінюється орієнтовно-пізнавальна діяльність. Важливим засобом сенсорного і загального розвитку є спостереження. Саме через спостереження дитина в природних умовах може познайомитися з речами оточуючого світу, їх властивостями, сенсорними ознаками – формою, кольором, величиною. Дорослий повинен навчити дитину бачити і диференціювати ознаки предметів, оскільки самостійно дитина зробити цього не може. Характерною особливістю дітей раннього і молодшого дошкільного віку є те, що вони дивляться і не бачать, слухають і не чують. Завдання вихователя навчити малюка, спостерігаючи, помічати суттєві та другорядні деталі об’єкта, який сприймається. Дитячі запитання, які виникають на цьому віковому етапі – це добра ознака, яка говорить про бажання дитини пізнавати оточуючий світ. Дорослий повинен створювати ситуації, які б спонукали дитину задавати запитання.

Діяльність  дитини на третьому році життя стає складнішою та різноманітнішою. Вона складається з предметної діяльності (заняття з дидактичними іграшками); сюжетно-рольової гри; ігор з будівельним матеріалом; спостереження; розгляду картинок, книг; елементів трудової діяльності; початків зображувальної діяльності. Усі ці види діяльності мають велике значення для розумового розвитку малюка.

Гра займає особливе місце, сюжетна зокрема. Стає більш складнішою: дитина відображає багато дій в послідовності та взаємозв’язку. Заздалегідь  визначає мету, але не завжди досягає її.

Малюк любить будувати, оволодіває малюванням і ліпленням. У процесі діяльності у дитини рано починає складатися певне ставлення до оточуючих людей і явищ, а відповідно з цим і поведінка. Так, малюк виявляє співчуття до рідних, ворожість, може замахуватися кулаком, вдарити близьку людину –  сестричку, тощо. Одні діти можуть певний час стримувати свої бажання, почекати інші – ні. Вони кричать, вимагають негайного виконання своїх бажань, плачуть. Усі позитивні форми поведінки вже доступні дітям цього віку і їх треба формувати.

Для дітей 3 року життя характерний і прояв естетичних почуттів. Так, діти із задоволенням слухають музику, співи. Вони прохають ще і ще повторити знайомий вірш, казку, пісню, і слухаючи, слідкують не тільки за сюжетом, але й за музичним супроводом. Дитина помічає красу в природі, оточуючих речах і людях. Дитині доступно і розуміння комічного. Змінюються і причини емоційних переживань: дитина радіє красивій будівлі, зробленій своїми руками, задоволена якщо допомагає дорослому, сердиться коли їй заважають чи не розуміють.

Але все це багатство емоційних проявів як і складний психічний розвиток, якого дитина досягає до 3 років, можливі лише за певних умов життя і виховання.

 

2. Режим, організація режимних процесів.

Протягом 3 року життя відбуваються подальші зміни в тривалості сну і неспання. Активне неспання складає 6–6,5 годин. Режим в першій молодшій групі дитячого закладу загальний для всіх малюків групи. Але під час проведення режимних процесів необхідно враховувати вікові відмінності ( 2–2,5 років і 2,5–3 років) стан здоров’я та індивідуальні особливості дітей.

Неспання – 12–12,5 годин.

Сон – 11,5–12 годин, де вночі – 10 годин, вдень – 2–2,5 години.

Годування – 4 рази на добу, з інтервалом 3,5–4,5 годин.

Дітям молодшої підгрупи рекомендується скорочене неспання, а період сну довший. Це досягається поступовим вкладанням та підніманням.

Сніданок подають за 1,5 години після пробудження, а вечеряють діти не пізніше як за 1 годину до сну. Малюки цього віку швидше їдять, затрачають менше часу на одягання, вмивання тому неспання заповнюють іншими більш складнішими і різноманітними заняттями. Діти можуть довше гратися, спостерігати за оточуючим, довше бути на прогулянці. Змінюється і характер діяльності. Але слід пам’ятати, що дитина 3 року життя, як і 2 року не може довго займатися одноманітною діяльністю, так як швидко стомлюється. Крім того дитина не може сама оцінити свій стан і змінити характер діяльності, тому дуже збуджується, або стає пасивною. Тому слід ураховувати зміну видів діяльності.

У кожному відрізку неспання проводять 2 заняття: одне в кімнаті, інше на прогулянці, якщо немає прогулянки то організовують заняття в кімнаті.

Організація прогулянок. Улітку прогулянка триває до двох годин. Вона має виховне, оздоровче, розвивальне значення. Структура прогулянки: спостереження, ігри, індивідуальна робота з дітьми.

У режимі дня обов’язково відводять місце для загартовуючих і гігієнічних процедур. Дітей слід висаджувати на горшки перед сном, прогулянкою. Важливе правило проведення режимних процесів принцип поступовості (щоб діти довго не чекали черги, враховувати індивідуальні особливості). Після сну діти тихо встають, одягаються і йдуть гратися.

Спонукання дітей до активності одне з методичних правил. Активне виконання тих чи інших дій організує поведінку дітей, забезпечує хороший апетит і швидке засипання. Слід пам’ятати, що дитині треба надавати допомогу, і не наполягати на виконанні тієї чи іншої дії, щоб не виробити негативного ставлення до неї. Вияв дитиною активності під час режимних процесів – це передумова появи самообслуговування, з якого починається трудове виховання.

Вміння, якими діти повинні оволодівати під час виконання режимних процесів визначаються  програмою навчання і виховання в ДНЗ( програма „Дитина”).

На 3 році життя необхідно закріплювати культурно–гігієнічні вміння і навички, для цього дітей систематично вправляють у митті рук, умиванні тощо. При цьому дорослі повинні  дотримуватися єдності у вимогах.

Важливо, щоб режимні процеси супроводжувалися мовою дорослого, але не шаблонними фразами (наприклад, під час умивання вихователь говорить потішку „Водичко, водичко, умий наше личко”). За допомогою слова дорослий нагадує послідовність дій, підказує, заохочує, спонукає, зацікавлює. Режимні процеси мають всі передумови для розвитку мови і пізнавальної діяльності під час якої дитина пізнає якості і властивості предметів, явища природи. Слід ураховувати психічний стан дитини перед проведенням режимного процесу, так як це впливає на апетит, характер сну, чи неспання (не доцільно перед сном проводити рухливі ігри). Режимний процес слід використовувати для виховання позитивних взаємовідносин між дітьми і дорослими. Слід привчати виконувати встановлений порядок, піклуючись про інших: розмовляти тихо, коли хтось спить, почекати поки вихователь поговорить з іншою дитиною, допомагати няні чи ровеснику. Все це сприяє виробленню культури поведінки.

Отже, можемо виділити ряд правил, яких треба дотримуватись під час проведення режимних процесів.

1.     Пропозиції їсти, спати повинні співпадати з  потребами дитини.

2.     Створювати умови, які виключають неприємні відчуття дитини.

3.     До нової їжі чи режимного процесу слід привчати малюка поступово.

4.     Поступовий перехід від одного виду діяльності до іншого.

5.   Починати режимний процес слід тоді, коли нервова система дитини знаходиться в спокійному стані.

6.     Здійснювати індивідуальний підхід.

7.     Всі дії і режимні процеси супроводжувати словами.

8.     Активізувати дітей під час прогулянки.

9.     Усі режимні процеси проводити, так щоб дитина довго не чекала.

10.   Постійність вимог з боку дорослих, які займаються вихованням дитини.

11.    Реалізовувати принцип поступовості.

 

3. Організація самостійної діяльності.

Формування особистості дитини її розумовий розвиток відбувається в процесі активної діяльності. Тому необхідно, щоб час вільний від занять і режимних процесів був заповнений самостійною діяльністю. Її видів багато:

–       різноманітні види ігор; рухи; орієнтовно-пізнавальна діяльність; спостереження; розглядання книг, картинок; зображувальна діяльність; елементи трудової діяльності – виконання доручень дорослих.

Правильна організація самостійної діяльності передбачає дотримання деяких загальних умов.

1. Діти повинні мати досить часу для діяльності, що забезпечить дотримання принципу поступовості.

2. Приміщення повинне  бути просторим і обладнаним для всіх видів діяльності.

3. Відповідними матеріалами повинні забезпечуватися всі види самостійної діяльності.

       4. Правильне розташування матеріалів у відведених для цього місцях, щоб діти могли ними вільно оперувати і класти назад.

       5. Доцільне індивідуальне спілкування вихователя з дітьми під час самостійної діяльності.

    6. Правильне керівництво всіма видами діяльності забезпечить позитивні емоції малюків та розвиватиме пізнавальні інтереси.

Особливості керівництва вихователем сюжетно-рольовими іграми малюків розглянути самостійно.

Спостереження – важливий засіб сенсорного розвитку і розвитку всіх видів діяльності. Саме в процесі спостереження діти в природних умовах ознайомлюються з оточуючим світом. Вихователь вчить виділяти якості предметів – величину, колір, форму, так як малюки не завжди роблять це правильно самостійно, без допомоги.

Дуже важливі питання, які діти задають, в процесі спостереження, бо вони свідчать про розвиток  пізнавальної діяльності. В груповій кімнаті слід мати об’єкти для спостереження: в куточку природи – тимчасових мешканців; сюжетні картинки; художні вироби. У самостійному користуванні дітей повинні бути дидактичні іграшки, предмети, діючи з якими дитина пізнає їх властивості (наприклад, складання матрійок, кілець, мозаїки, лото, картинок).

   Самостійні заняття з книжкою. Цьому виду діяльності слід приділити особливу увагу. Під час розгляду книги вихователь повинен спонукати дітей до активного мовлення, інтересу до зображеного і процесу його сприймання.

Організовуючи самостійну зображувальну діяльність, доцільно давати дітям дошку і крейду, олівці і глину. Але не всім малюкам відразу, а частині і слідкувати за тим, як вони будуть використовувати ці зображувальні матеріали.

Під час самостійної діяльності велику увагу необхідно приділити формуванню елементів трудових навичок, пов’язаних із самообслуговуванням та виконанням трудових доручень. Виконання дітьми доручень дорослих слід використовувати для розвитку орієнтовних реакцій, мовлення, спілкування, цілеспрямованості. Корисно давати словесні доручення (наприклад, „скажи”).

Велике місці в самостійній діяльності займають рухи. Проте від одноманітних дій дитина швидко стомлюється. Завдання дорослого зробити ці рухи різноманітними, включаючи їх у рухливі ігри, фізичні вправи, гігієнічні процедури.

Отже, створення умов для всіх видів діяльності, правильне керівництво нею, сприяють всебічному розвитку дитини, формуванню її як особистості.

 

4. Заняття з дітьми третього року життя

У навчально-виховній роботі з дітьми третього року життя значно зростає питома вага спеціально організованих занять. У порівнянні з самостійною діяльністю заняттям відводиться небагато часу (10-15 хвилин тривалість одного заняття). Проте за умов правильної організації вони мають велике виховне значення.

Заняття, що проводяться з дітьми 3 року життя: розвиток мови і ознайомлення з оточуючим; розвиток рухів; музичні заняття; дидактичні ігри; конструювання; заняття з зображувальної діяльності.

Кожне із занять вирішує низку завдань: організація поведінки дітей; розвиток уваги, мислення, пам’яті, мовлення; формування позитивних взаємовідносин між дітьми; стимулювання активності дітей.

Проведення занять чергується із самостійною діяльністю. Протягом дня проводиться 2 заняття і 2 прогулянки. На прогулянці плануються: спостереження, екскурсії по території ДНЗ, дидактичні, рухливі ігри, елементарні трудові доручення. Якщо погодні умови не дозволяють проводити прогулянку на подвір’ї, то вона проводиться у груповій кімнаті. При цьому компоненти прогулянки адаптуються до умов групової кімнати, а спостереження можна провести за об’єктами, які знаходяться на ділянці з вікна.

Вихователь складає перспективний план (сітку занять на тиждень, місяць, квартал) та веде календарний план.

Складаючи сітку занять вихователь ураховує фізіологічні, психологічні особливості дітей групи та можливості ДНЗ.

Орієнтовна сітка занять на тиждень

Дні тижня	Перше заняття	Прогулянка	Друге заняття	Прогулянка
Понеділок	Розвиток мови, заняття з книгою чи картинками	Дидактична гра, рухлива гра	Фізкультурне заняття	Трудові дії, рухлива гра
Вівторок	Музичне заняття	Спостереження, рухлива гра	Малювання	Дидактична гра, рухлива гра
Середа	Розповідь без показу	Дидактична гра, рухлива гра	Конструювання	Екскурсія, рухлива гра
Четвер	Ліплення	Спостереження, рухлива гра	Музичне заняття	Дидактична гра, рухлива гра
П’ятниця	Фізкультурне заняття	Трудові дії, рухлива гра	Дидактична гра	Спостереження, рухлива гра

 

Планування занять. Після того як складена сітка занять вихователь розробляє календарний план на два тижні. У ньому вказується тема заняття, програмний зміст, матеріали, методи і прийоми, організація дітей. Досвідчений вихователь детально хід заняття не розписує, а фіксує лише його основні моменти, молодий спеціаліст деталізує план. Окрім занять у календарному плані фіксується всі режимні процеси, які проводяться з дітьми протягом дня. План будується на основі програми, з урахуванням наявного рівня розвитку вихованців групи.

Після проведеного заняття вихователь робить його аналіз, щоб визначити обсяг завдань на наступне заняття та відібрати найбільш доцільні методи і прийоми взаємодії з вихованцями. Основна мета заняття може не змінюватися протягом кількох місяців (наприклад, формування у дітей поняття кольору, вправляння їх у розрізненні кольорів, форм предметів). Зміна дидактичного матеріалу веде за собою ускладнення навчальних завдань.

Календарний план передбачає проведення не тільки групових але й індивідуальних занять з дітьми, які не встигають разом з більшістю вихованців засвоїти матеріал програми або ж оволодівають ним з випередженням.

На третьому році життя основною формою організації занять є об”єднання дітей в групи по 5-8 осіб. Об”єднувати дітей у великі підгрупи не доцільно, особливо коли подається новий матеріал. Кожна підгрупа дітей повинна бути однорідною щодо рівня знань, умінь і навичок. При цьому вік першочергового значення не має. Якщо дитина менша за віком хоче і може займатися з дітьми старшої підгрупи необхідно її включити в цю підгрупу. Проте старших дітей, які за рівнем розвитку відстають від ровесників не рекомендують включати в підгрупу з меншими дітьми. Тривалість різних видів занять не однакова, і залежить від характеру діяльності та інтересів дітей. Так, розвиток мовлення триває біля 7-10 хвилин, ліплення, малювання, дидактичні ігри – до 10 хвилин, музичні, фізкультурні заняття – до 15 хвилин.

Вихователь уважно слідкує за поведінкою дітей під час занять, стежить за тим, щоб дітям було цікаво, вони не стомлювалися, правильно виконували заняття, вчилися не заважати один одному, уважно його слухали. У кінці заняття вихователь позитивно оцінює діяльність усіх дітей.

 

5. Досягнення дітей 3 року життя

Психічний розвиток дитини третього року життя оцінюється зм наступними показниками.

Активне мовлення. Говорить багатослівними реченнями, що містять більше трьох слів. Починає вживати складні речення. З’являються запитання: „де?”, „чому?”, „куди?”, „коли?” тощо.

Сенсорний розвиток. Добирає за зразком вихователя основні геометричні фігури з різних матеріалів. Називає спочатку 4 основні кольори, а до кінця року – 6.

Гра. Ігрова діяльність має сюжетний характер. З’являються елементи рольової гри. В грі дитина відображає послідовність і взаємозв’язок дій, що виконує дорослий (наприклад, гра в „Доньки-матері”, в „Лікарню”).

Конструктивна діяльність. Самостійно робить нескладні сюжетні будівлі (парканчик, доріжку, стільчик для ляльки тощо), в другому півріччі – більш складні.

Культурно-гігієнічні вміння та навички. У певному порядку знімає та одягає одяг, взуття. У першому півріччі ще не застібає ґудзики, а в другому півріччі – застібає і розстібає ґудзики, зав’язує і розв’язує шнурки. Самостійно миє руки і обличчя, витирає їх рушником, вішає рушник; полоще в роті і чистить зуби. Акуратно їсть, правильно тримає ложку. Підтримує порядок у  кімнаті: підбирає і складає на свої місця речі, іграшки. Виконує трудові доручення дорослого. Свої бажання висловлює словами.

Рухи. Переступає через палицю чи мотузку, горизонтально підняту над підлогою на висоту 20-28 см., а до кінця року – на висоту 30-35см.

 

Фізичний розвиток. Маса тіла збільшується на 2 кг, і становить 14,8-15 кг. Довжина тіла збільшується на 7-8 см., і становить 95-96 см. Окружність грудної клітки – 52см. Показники фізичного